Третій тиждень після П’ятдесятниці. Середа. Посідати Христового Духа (Рим 8:2–13)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«Бо закон духа, (що дає) життя в Христі Ісусі, визволив тебе від закону гріха і смерти. 3. Бо те, що було неможливим для закону, ослабленого тілом, Бог, пославши Свого Сина в тілі, схожім на гріховне тіло, ради гріха осудив гріх у тілі, 4. щоб оправдання закону здійснилося на нас, що ходимо не за тілом, а за духом. 5. Бо ті, що живуть за тілом, думають про тілесне; ті ж, що за духом, – про духове. 6. Бо прагнення тіла (веде) до смерти, а прагнення духа – до життя й миру, 7. тому що прагнення тіла вороже Богові, бо не кориться Законові Божому, та й не може. 8. Тілесні не можуть подобатись Богові. 9. Ви ж не тілесні, але духовні, якщо Дух Божий живе у вас. Коли ж хтось Духа Христового не має, той Йому не належить. 10. А як Христос у вас, то тіло мертве через гріх, але дух живий через праведність. 11. І коли Дух Того, Хто воскресив Ісуса з мертвих, мешкає у вас, то Той, Хто воскресив Христа з мертвих, оживить і ваші смертні тіла Духом Своїм, що живе у вас. 12. Тим-то, брати, ми боржники не тілу, щоб за тілом жити, 13. бо коли живете за тілом, то помрете. Якже ви духом умертвляєте тілесні вчинки, будете жити».

Коментар до тексту

У Рим 6:22 св. Павло каже до християн у Римі: «Тепер же, звільнившись від гріха і ставши слугами Богові, маєте ваш плід на освячення, а кінець – життя вічне». У цьому посланні апостол дуже детально пояснює, що звільнення відбулося не завдяки намаганню людини жити згідно зі своїм сумлінням і не завдяки дотриманню вимог Божого Закону, позаяк язичники не жили за голосом сумління, а євреї не дотримувалися Божого Закону. Усі люди оправдалися перед Богом лише завдяки спасительним Страстям та Воскресінню Господа нашого Ісуса Христа, на які людство може відповісти вірою. Закон, який Господь дарував Ізраїлеві на Синаї (Вих 20–23), тільки вказував на гріх, але не давав сили жити Божим життям. Люди не могли стати святими, бо наша плоть (наше «старе я») була ворожа Богові (в. 7) та перешкоджала реалізації Божественних цілей стосовно людини, виражених у Законі. Проте Бог не залишив людство напризволяще, і на Хресті Його Єдинородний Син зламав силу гріха та виніс йому остаточний вирок (в. 3). Християни поєднані з Христом, Який є їхнім Господом. І хоча вони продовжують жити у плоті, але ними керують уже не їхні пристрасті, а Святий Дух. Тепер під проводом Святого Духа християни можуть виконувати Божественну волю, яка раніше виявлялася в Законі (в. 4). Той Самий Дух, Який провадить християн до святості, також воскресить і їхні тіла в останній день, тобто в часі Христової Парусії (в. 11). Отже, християнське життя є досвідом постійного виклику, щоб через життя за духом долати смертні поривання тіла (в. 13).

Meditatio (розважання)

«Ви ж не тілесні, але духовні, якщо Дух Божий живе у вас. Коли ж хтось Духа Христового не має, той Йому не належить». У цьому вірші апостол Павло аж ніяк не хоче сказати, що тілесність сама собою є злом (у чому під впливом ідей Платона були переконані гностики) або що бути відкритою на Бога людиною означає повністю перекреслити вартість усього матеріального світу. Тлом для правильного розуміння цих слів є розповідь про сотворення людини в книзі Буття: «Тоді Господь Бог утворив чоловіка із земного пороху та вдихнув йому в ніздрі віддих життя, і чоловік став живою істотою» (Бут 2:7). Бог вдихає у порох / матерію Свого Духа. Отже, людина має матеріальне й нематеріальне начало.

Людина не є просто духом. Відійшовши від Бога через гріх, вона вмирає на певному етапі свого фізичного життя, і її душа / дух повертається до Бога, а потім у загальному воскресінні, яке відбудеться в часі Парусії Христа, знову поєднається з тілом. Проблема полягає в тому, що сьогодні завдяки дуалістичному світоглядові часто протиставляють фізичне й духовне: тіло (нижчий матеріальний компонент людини) та душу (має походження від Бога). Проте людина − це і тіло, і душа. Отже, правильне твердження: «людина – одуховлене тіло», а неправильне: «людина – воплочений дух».

У попередній главі Павло стверджує, що люди не слухають Бога та Його Закону через наднищену гріхом природу, тобто силу гріха, яка живе в них: «Тепер же то не я те чиню, а гріх, що живе в мені» (Рим 7:17). Проте завдяки спасінню, яке отримуємо у Христі, ми звільняємося від гріха, і тепер тільки Ісус є нашим Господом: усе наше життя, усі Його сфери належать Йому. Коли ми повністю ввіряємо своє життя Господеві, тоді Його Дух – Святий Дух − починає керувати нашим життям і звільняє нас від поривів плоті. Для того, щоб людина була людиною, її вище начало – дух − повинен бути відкритий на Божого Духа, перебувати під Його впливом і проводом. Коли Дух Святий наповнює людину, то обдаровує її численними дарами, які виявляються плодами життя, гідного людини.

Oratio (молитва)

«У руки Твої віддаю я духа мого: Ти визволив мене, Господи, вірний Боже» (Пс 31:6).

Contemplatio (споглядання)

Часто можна почути, що охрещені люди не завжди відчувають чи несвідомі присутності або дії Святого Духа. Проте Святий Дух виявляється в нашому житті на тому рівні, який ми можемо зауважувати, і тільки якщо Ісус є нашим Господом − не декларативно, не на теоретичному рівні, а коли ми справді підпорядковуємо Йому все наше життя, усі його сфери. Якщо Ісус не є нашим Господом, тоді нами далі керують наші пристрасті й інстинкти, тобто живемо «за тілом». Святий Павло навчає: «Учинки ж тіла явні: розпуста, нечистота, розгнузданість, 20. ідолослужба, чари, ворогування, свари, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, 21. зависті, пияцтво, гульня й таке інше, про що я вас попереджаю, як я вже й раніше казав, що ті, що таке чинять, Царства Божого не успадкують. 22. А плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, вірність, 23. тихість, здержливість» (Гал 5:19–23).