Третя неділя Великого посту – Хрестопоклонна (Мк 8:34-9:1)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«І прикликавши народ разом із Своїми учнями, сказав їм: “Коли хтось хоче йти за Мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за Мною. 35. Бо хто хоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу Мене ради та Євангелії, той її спасе. 36. Бо яка користь людині здобути світ увесь, а занапастити свою душу? 37. Що бо людина може дати взамін за власну душу? 38. Хто, отже, буде соромитися Мене й Моїх слів перед цим родом перелюбним та грішним, того посоромиться і Син Чоловічий, коли прийде у славі Отця Свого зі святими ангелами”.9:1. І сказав їм: “Істинно кажу вам: Є деякі з отут присутніх, що не зазнають смерти, аж поки не вздріють Царства Божого, що прийде у могутності”».

Коментар до тексту

Цей текст розміщений на початку другої частини Євангелія від Марка (8:27-16:20) – тут описані подорож до Єрусалиму (8:27-10:52), служіння у Єрусалимі (11:1-13:37) та Страсті і Воскресіння (14:1-16:20).Після того, як Петро визнає в Ісусі Месію та Божого Сина (Мк 8:27-30), Ісус наказує, учням, щоб нікому не говорили про Нього й вперше заповідає про Свої майбутні Страсті та Воскресіння, в результаті чого Петро починає вмовляти Ісуса відступити з цієї дороги, а Ісус у відповідь його гостро картає (Мк8:31-33). Як реакцію на нерозуміння Петра, «Ісус прикликавши народ разом із своїми учнями», навчає їх про ціну учнівства (Мк8:34-9:1). Потім взявши Петра, Якова та Йона Христос виходить на високу гору та переображується перед ними, являючи тим самим перед розгубленими учнями Свою славу (Мк 9:2-13).

Meditatio (розважання)

«Коли хтось хоче йти за Мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за Мною». Коли ми запитуємо, ким є Бог, в якого ми віримо, то в Писанні чуємо відповідь апостола і євангелиста Йоана: «Бог є Любов» (1 Йо 4:16). Це любов Отця, Сина і Святого Духа. У Першому посланні до Коринтян апостол Павло, як і євангелист Йоан, персоніфікує любов і робить її підметом, який пов’язаний з шістнадцятьма дієсловами: «Любов – довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить. Любов ніколи не переминає» (1 Кор 13:4-8). У цьому тексті, як і в усіх інших текстах Нового Завіту, коли йде мова про Божу Любов, вживається грецький іменник αγαπη / agape, який означає жертовну, немотивовану любов, яка не шукає свого; вона дарує божественне об’єктові любові.Таким чином, Любов − це синонім Христа: «Хто не любить, той не спізнав Бога, бо Бог –Любов. 9. Цим виявилася до нас любов Божа, що Бог Свого єдинородного Сина послав у світ, щоб ми жили через Нього. 10. Любов же полягає не в тому, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас і послав Сина Свого – примирення за гріхи наші» (1 Йо 4:8-10). У Посланні доРимлян також читаємо: «Бог же показує Свою до нас любов тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками» (5:8).

У читанні Апостола Хрестопоклонної неділі є слова: «Бо ми не маємо такого архиєрея, який не міг би співчувати нашим недугам: Він же ж зазнав усього, подібно як ми, крім гріха» (Євр 4:15). Звідси випливає, що Хрест є знаком і свідченням Божої любові, а християнство є свідченням про невимовну любов Божу, яка виявляється в жертві Ісуса Христа на хресті. Це свідчення є свідченням любові про Любов. Тому бути учнем Ісуса, за словами євангелиста Марка, означає іти за Христом, і жити подібно, як жив Він. Бог хоче щоб ми жили Його життям – Любов’ю, тому «любов Бога влита в серця наші Святим Духом, що нам даний» (Рм 5:5). Жити цією Любов’ю, даруючи себе іншим, – це наш особистий хрест, на якому ми вмираємо для свого егоїзму і, не шукаючи свого, віримо в кожну людину, готові задля її добра усе знести і перетерпіти. Результатом такого життя і відкриття до ініціатив та пропозицій Господа буде факт, що Божа Воля і Царство Боже будуть як на небі, так і на землі.

Oratio (молитва)

Господи, дякую Тобі за Твою любов. Даруй мені силу нею жити і йти за Тобою…

Contemplatio (споглядання)

«Ісус – Бог, страчений нарівні з повстанцями та рабами! Бог, зарахований до людей, гідних забуття! Для офіційної римської влади того часу такий образ Бога був неприйнятний, оскільки він виставляв на загальний огляд зворотний бік римської цивілізації – жорстокість та варварство, про які було непристойно згадувати в бесідах у культурному товаристві. Ісус не мав залишитися в пам’яті людей. Розп’яття мало зробити з Ним те саме, що зробило з тисячами інших безіменних жертв. Але Ісуса не забули. Історія Його розп’яття лунала й продовжує лунати. Протягом двох століть Рим безуспішно намагався стерти її з пам’яті людей, і пам’ять про Нього. Проте Його єдність із забутими жертвами свавілля та знущань, з людьми, які заплатили своїм життям за філософію можновладців, не дозволяє забути і про них.У Своїй смерті Ісус розділив долю не тільки своїх «сусідів» по хресту, а й інших незліченних жертв. Він ступив у темряву, що поглинула й продовжує поглинати тисячі людей. Ісус єдиний міг би уникнути цієї долі. У дні й тижні, що передували його арештові, Він мав не один шанс сховатися, але віддав перевагу солідарності з нещасними жертвами – не заради Себе, а заради них. Його єдиною метою було єднання з ними в любові… Ісус страждав нарівні з іншими, але Його любов перемогла смерть. Страждання не змусили Його замкнутися на собі. Вони не позбавили Його, як це часто буває, духовної сили та здатності піклуватися про інших. Навпаки, навіть умираючи, Ісус випромінював турботу і любов, яка зігрівала всіх довкола. Іти за Ісусом хресною дорогою означає не забувати тих, які рідко затримуються в пам’яті людей: вʼязнів, які стали жертвами панівного порядку; тих, які залишилися самотніми з гіркотою і болем як їхніми єдиними співрозмовниками. Тисячі людей страждають невидимо від оточення. Як пам’ять про них ми вибираємо хресну дорогу, як це зробив Ісус. Знявши рожеві окуляри, ми лицем до лиця зустрічаємося з жорстокою реальністю цього світу. Це небезпечне завдання, але подібно до Симона Киринейського, ми скоро зрозуміємо, що тільки так стаємо ближче до Ісуса»[1].

---

[1]Р. Бокэм, Т. Харт. У подножия креста. Размышления о свидетелях драмы. Пер. с англ. Коллоквиум. Черкассы 2007, С. 82-88.