Lectio (читання)
«Мужі ізраїльські! Послухайте оці слова: Ісуса Назарянина, Якого Бог засвідчив серед вас силою, чудами і знаками, що їх Бог зробив між вами через Нього, як ви самі знаєте, 23. Отого (Ісуса), згідно з визначеною постановою і передбаченням Божим, ви видали і вбили руками беззаконних, прибивши до хреста; 24. Його Бог воскресив, порвавши пута смерти, бо неможливо було, щоб вона держала Його у своїй владі. 25. Бо Давид про Нього казав: Я бачив Господа передо мною завжди, бо Він у мене по правиці, щоб я не захитався. 26. Ось чому звеселилось моє серце і зрадів мій язик. До того й тіло моє відпочине в надії. 27. Бо Ти не зоставиш душі моєї в аді й не даси Твоєму святому бачити зітління. 28. Ти дав мені дороги життя знати, сповниш мене радощами перед Твоїм видом. 29. Мужі брати! Дозвольте мені сміло вам сказати про патріярха Давида, що помер і був похований, і гріб його у нас по цей день. 30. Але, бувши пророком і знавши, що Бог клятвою йому поклявся посадити на його престолі потомка з його лона, 31. він предвидів і говорив про Христове Воскресіння, що ані Його душа не була зоставлена в аді, ані Його тіло не бачило зітління. 32. Оцього Ісуса Бог воскресив – ми всі цьому свідки. 33. Він, отже, вознесений Божою правицею, одержав від Отця обіцяного Святого Духа й вилив Його: ось воно те, що ви бачите й чуєте. 34. Давид бо не зійшов на небо, сам же він каже: Господь мовив Владиці моєму: Сядь праворуч Мене, 35. поки не покладу ворогів Твоїх підніжком ніг Твоїх. 36. Нехай, отже, ввесь дім Ізраїля напевно знає, що Бог зробив Господом і Христом оцього Ісуса, Якого ви розіп’яли».
Коментар до тексту
«Цей уривок продовжує першу проповідь апостола Петра після зіслання Святого Духа, над першою частиною якої ми роздумували попереднього дня. Ця проповідь є прикладом первісної християнської катехизи, зверненої до євреїв, у якій апостол пояснює сповнення пророцтв Старого Завіту в Ісусі Христі. Ця катехиза містить ті найважливіші істини, які християни хочуть проголошувати світові: Ісус із Назарета − обіцяний Месія, Який помер за наші гріхи, але Бог воскресив Його з мертвих і прославив. Така проповідь називається керигмою (від грецького терміна «κήρυσσω / kerysso» – дослівно «публічно проголошувати»). Ціль керигми – збудити у слухачів віру та прагнення прийняти хрещення. Святий Петро проголошує керигму як представник збору Дванадцяти апостолів. Для увиразнення своєї думки він покликається на пророцтва Йоіла, через якого Бог обіцяв вилити Святого Духа на всяке тіло (Йоіл 3:1–5), суд над народами (Йоіл 4:1–14), прихід Дня Господнього (Йоіл 4:15–17) та віднову Ізраїлю на Сіоні (Йоіл 4:18–21). Йоіл описує Боже втручання в історію óбразами, подібними до об’явлення на Синаї (Вих 19:16–18). Апостол також вдається до слів царя і пророка Давида з Пс 16:8–11, доводячи, що Страсті, Смерть та Воскресіння Ісуса були частиною відвічного Божого плану. Коли Давид провіщав, що його тіло не зазнає тління у гробі, то пророкував не про себе самого, але про Христа / Месію. Цим Месією / Христом є Ісус Розп’ятий, Воскреслий та Прославлений. Важливо усвідомити, що Петро не розповідає правди про Ісуса, зосереджуючись на її історичному аспекті, як і не аналізує об’єктивних причин постання окремих фактів, але передусім дає богословське тлумачення подій, пов’язаних з Ісусом, та пояснює їхні наслідки для життя кожної людини (не тільки євреїв, до яких він звертається)»[1].
Meditatio (розважання)
«Оцього Ісуса Бог воскресив – ми всі цьому свідки». Перші учні Ісуса були євангелізаторами, а не моралізаторами – вони ділилися Доброю Новиною про те, що Бог через Воплочення, Життя, Страсті, Смерть та Воскресіння Свого Сина зробив для всіх людей. Євангелізатори не проповідують себе чи власну мудрість – вони покликані проголошувати Добру Новину силою Святого Духа, послуговуючись Словом Божим, живим та діяльним (Євр 4:12–13). Це слово свідчення про Слово.
Людська мудрість обмежена й недосконала, а Боже Слово, яким Він створив світ (Пс 32:6), підтримує світ (Євр 3:1) та судитиме світ (Йо 12:48), має незрівнянно більшу силу. Так само й Божа мудрість, явлена в Розп’ятому Христі, набагато переконливіша, ніж найкраща й найвитонченіша людська риторика. Святий Павло каже: «Коли юдеї вимагають знаків, а греки мудрости шукають, 23. ми проповідуємо Христа Розп’ятого − ганьбу для юдеїв і глупоту для поган, 24. а для тих, що покликані, – чи юдеїв, чи греків – Христа, Божу могутність і Божу мудрість. 25. Бо нібито немудре Боже мудріше від людської мудрости й немічне Боже міцніше від людської сили» (1 Кор 1:22–25).
Особи, які самі зустрілися з Христом та усвідомили, що Ісус живий, завжди будуть свідчити про Нього іншим, адже така зустріч завжди ділить життя людини на життя до й після зустрічі з Ісусом. Життя після зустрічі назавжди наповнюється справжнім сенсом, а пережита любов спонукає до ділення нею з іншими. Її просто неможливо втримати в собі. Саме тому свідчення набагато переконливіше, ніж повчання, бо воно виходить із серця та з особистого глибокого внутрішнього досвіду. Ось тому апостол Павло міг казати: «Бо коли я проповідую Євангелію, нема мені від того слави, бо це мій обов’язок, і горе мені, коли б я не проповідував Євангелії» (1 Кор 9:16).
Oratio (молитва)
«Славитиму Тебе, о Господи, усім моїм серцем, розповім про всі чуда Твої» (Пс 9:2).
Contemplatio (споглядання)
Щоб християнська місія мала успіх, треба свідчити, а не моралізувати, не соромитися підкріплювати свідчення Словом Божим, замість послуговуватися суто людською мудрістю. Рибалка Петро не переконував, а урочисто проголошував Ісуса – у смиренні, але з гідністю, бо знав, про Кого він свідчить. Сила керигми полягає в тому, що коли проповідник проголошує Добру Новину, тобто все те, що Бог зробив для спасіння світу через Життя, Страсті та Воскресіння Ісуса Христа, тоді Святий Дух перемінює серця читачів. Святий Дух діє й перемінює серця людей тоді, коли проголошується Слово Боже, а не людське красномовство.
[1] Pismo Święte Starego i Nowego Testamentu. Najnowszy przekład z języków oryginalnych z komentarzem. Edycja Świętego Pawła 2009, S. 2391–2393.
Христос воскрес! Воістину воскрес!
Христос Воскрес! Дякую за науку!