Субота першого тижня Великого посту. Справжнє призначення свят (Мк 2:23-3:5)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«Однієї суботи проходив Ісус ланами, а Його учні на ходу зривали колосся. 24. А фарисеї ж Йому й кажуть: “Дивись! Чого ті роблять у суботу таке, що не дозволено?” 25. А Він їм: “Невже ви не читали, що Давид зробив, бувши в потребі, – зголоднів бо він сам і ті, що з ним були? 26. Як він за первосвященника Авіятара увійшов у храм Божий і з’їв жертовні хліби, яких не дозволено їсти нікому, крім священників, а й дав також тим, що з ним були?” 27. І каже до них: “Суботу установлено для людини, а не людину для суботи, 28. тож Син Чоловічий – Владика й над суботою”.

3:1. І ввійшов знову в синагогу, а був там чоловік, який мав суху руку. 2. Отож стежили за Ним, чи Він оздоровить його в суботу, щоб Його обвинуватити. 3. І мовить Ісус до чоловіка, який мав суху руку: “Стань посередині!” 4. А потім до них і каже: “Годиться в суботу чинити добро чи зло, спасти життя чи погубити?” Вони ж мовчали. 5. Тоді, поглянувши на них гнівно, зажурений, що їхні серця закам’яніли, каже до чоловіка: “Простягни лишень руку!” І той простягнув, і рука його одужала».

Коментар до тексту

Євангеліє дня містить дві розповіді про справжнє призначення Суботи. Контраст між мисленням Ісуса та фарисеїв видно з Його гострих запитань та спростувань, які вкотре потверджують вищість Його авторитету. Перший уривок заторкує питання, коли людські потреби дають право легітимно не брати до уваги заповідь виконання Суботи. У віршах 25-26 Ісус наводить приклад із 1 Сам 21:1-6, де йдеться про Давида, який, утікаючи від Саула, переконав священника дати йому посвячені хліби, оскільки він нібито був у дорозі, щоб зустрітися з іншими слугами царя. Оскільки Давид був у потребі, то його дії були оправдані (пор. Вих 25:30; Лев 24:5-9), те саме стосується й апостолів. Вислів «Суботу установлено для людини» означає, що Субота була для того, щоб дати людині відпочинок. Надмірними стараннями про дотримання Суботи фарисеї втратили з духовного поля зору основну мету Суботи і перетворили її на непосильний тягар. Служіння Ісуса часто відбувалося у Суботу (Мк 1:21-27; 3:1-5; 6:1-5), тож виявляючи Свою владу над нею, Він також демонструє її над законами та обмеженнями, пов’язаними з дотриманням цього дня, а також потверджує Своє право зціляти в Суботу. Цю ж владу Ісус показує і в наступному уривку Мк 3:1-5, що спровокувало змову фарисеїв та їхніх прибічників проти Нього, оскільки вони вважали, що Він профанує Суботу, а в навчанні Старого Завіту це вважалося великою провиною (Вих 31:14-15; 35:2; Чис 15:32-36). Христос спонукає фарисеїв переглянути традиційні звичаї, пов’язані з дотриманням Суботи, і навчає, що любов до ближнього не тільки сповнює Закон, але є фундаментальною для Божого Царства. Ісус наполягає на тому, що людські традиції та моральні кодекси не повинні конфліктувати з любов’ю до ближнього[1].

Meditatio (розважання)

«Суботу установлено для людини, а не людину для суботи, тож Син Чоловічий – Владика й над Суботою». Якщо людина не розуміє справжньої мети Закону, тоді вона стає «закаменілою на серці», а це ставить її в опозицію до Божого діяння. Один з прикладів такої постави Марко наводить у попердній главі: «А були й деякі книжники, що сиділи там та міркували собі: 7. “І як може цей так говорити? Він богохульствує! Хто може прощати гріхи, крім одного лише Бога?” 8. Ісус же, вмить збагнувши духом, що вони таке собі думають, до них і каже: “Чого таке ось намислюєте у ваших серцях?”» (Мк 2:6-8). Якщо особа зосереджена тільки на власних переконаннях, тоді вона не здатна побачити Боже діяння та Його присутність у своєму житті. Типовим прикладом є фараон у Єгипті, до якого не промовляли ні чуда Мойсея, ні Божі кари.

У книзі Буття читаємо: «І благословив Бог сьомий день і освятив його; того бо дня спочив Бог від усього Свого діла, що творячи зробив був» (Бут 2:3). Єврейське дієслово «קָדַשׁ / kadash», яке використовує автор Буття, дослівно означає «проголошувати святим», «відділяти від звичайного вжитку», «присвячувати для Бога». Господь відділив сьомий день від інших днів, проголосив його інакшим, присвятив Собі, щоб пізніше Ізраїль, відділившись від звичаїв і способу життя язичницьких народів, усвідомив своє покликання бути Божою дитиною та прославляв Бога у цьому світі. Дороговказом у цій духовній мандрівці Ізраїлю мав бути Закон – світло для їхніх стежок (пор. Пс 119:105). Приклад Ізраїлю мали наслідувати усі люди на землі, але він ніби забув справжню мету Суботи і Закону та зосередився на самому процесі їх ретельного зберігання.

Ісус приходить, щоб здійснити те, що не зміг зробити Ізраїль. Він також пригадує нам справжню суть святих днів і Божого Закону – вони є для наближення та уподібнення до Бога, щоб усвідомивши та переживши Його любов, ми були здатні любити нею наших ближніх. Проте коли ми щирі із собою, то бачимо, що навіть якщо усе це розуміємо, та сили виконати не маємо (пор. Рим 7). Тому нам потрібен Христос, Його благодать, Його навчання як світло для наших життєвих стежок, бо тільки Він допомагає нам не загубити справжній фокус нашого духовного життя і дає мудрість, силу та благодать жити найважливішим.  

Oratio (молитва)

Ісусе, даруй мені мудрість відрізняти основне від другорядного та благодать, щоб цим найважливішим жити…

Contemplatio (споглядання)

Мета і завдання святих днів та Божих заповідей – наше освячення, наша поступова переміна на краще. Це тривалий процес, який навчає нас смирення. У цій духовній мандрівці дуже важливо не забувати, що нам треба постійно працювати на результат, яким є любов до Бога через любов до ближнього. Йоан Богослов навчає: «Любов же полягає не в тому, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас і послав Сина Свого – примирення за гріхи наші. 11. Любі, коли Бог так полюбив нас, то й ми повинні один одного любити. 12. Бога ніхто ніколи не бачив. Коли ми любимо один одного, то Бог у нас перебуває, і Його любов у нас досконала… Коли хтось каже: “Я люблю Бога”, а ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого він не бачить. 21. І таку ми заповідь одержали від Нього: “Хто любить Бога, той нехай любить і брата свого”» (1 Йо 4:10-12, 20-21).

---

[1]J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Logos 8 electronic edition 2016 (Мk 2:23-3:5).