Lectio (читання)
«Сини ж Ноя, що вийшли із ковчега, були: Сим, Хам і Яфет. Хам був батько Ханаана. 19. Троє оцих були сини Ноя, і від них заселилась уся земля. 20. Ной почав порати землю і насадив виноградник. 21. Та й випив він вина й і упився у своїм наметі так, що й обнажився. 22. Побачив же Хам, родоначальник Ханаана, що батько тілом світить, та й заходився оповідати про те своїм братам на дворі. 23. Тоді взяли Сим і Яфет накривало собі на плечі і, підступивши спинами, прикрили наготу батька свого; обличчя ж їх були обернені від нього, то й не бачили наготи батька. 24. І прокинувся Ной від вина свого та й довідався, що вчинив з ним його підстарший син, 25. і сказав: “Проклятий нехай буде Ханаан! Останнім рабом нехай він буде своїм братам!” 26. Ще й додав: “Благословен Господь, Бог Сима! Нехай Ханаан буде рабом його! 27. Нехай поширить Бог Яфета, нехай живе в шатрах Сима! А Ханаан нехай буде рабом їх”. 28. Після потопу жив Ной 350 років. 29. Усього ж прожив Ной 950 років і аж тоді вмер. 10:1. Ось потомки синів Ноя: Сима, Хама та Яфета, в яких народилися сини по потопі».
Коментар до тексту
«Ной перший насаджує виноградник – плід осілої культури, водночас він першим стає жертвою сп’яніння, що вказує на подвійний характер цивілізації, яка приховує в собі різні небезпеки. Прикметно, що деякі благочестиві спільноти в Ізраїлі стримувалися від вина та інших плодів осілого життя (Чис 6:3; Єр 35:1-10; Лк 1:15).
Епізод із Хамом показує, що гріховність продовжує жити в людському роді. Біблія засуджує непошану до батька як гріх супроти базових моральних основ людства. Перенесення прокляття на Ханаан (Бут 9:25-27) повʼязане з тим, що в очах ізраїльтян хананеї були втіленням нечестя»[1].
У Бут 9:18-27 оповідь зосереджена на наготі Ноя, а не на його сп’янінні. Хам зневажає наготу батька, а Сим і Яфет покривають її, як це зробив Бог з Адамом і Євою у Бут 3:21. Ной проклинає рід Хама, згадуючи внука Ханаана, і це єдиний приклад прокляття, проголошений людиною у П’ятикнижжі. Важливо зауважити, що це перші слова Ноя, сказані ним у Писанні. Під час Потопу він діяв, але ніколи не говорив. Ной також благословить Бога Сима і благословить Яфета. У Бут 9:8-17 Бог говорив про майбутнє, а в Бут 9:25-27 Ной також веде мову про майбутнє[2].
Meditatio (розважання)
«Побачив же Хам, родоначальник Ханаана, що батько тілом світить, та й заходився оповідати про те своїм братам на дворі». У цьому вірші закладено напрям життєвого шляху людини, який Біблія називає страшним словом «прокляття» – «дорога від життя, дорога в небуття, дорога смерті». Деякі люди через прокляття Хама вважали, що рабство чорношкірих (нащадків Хама) легітимізоване Біблією. Однак ставитися до інших людей, як до рабів, − це ще більший гріх, ніж гріх Хама. Серед нащадків Хама в Бут 10:6 згадані Куш (Етіопія), Міцраїм (Єгипет), Пут (одна з північно-африканських країн) і Ханаан – земля, в яку пізніше увійшли ізраїльтяни. Отож, основний акцент на Ханаані, або, як назвуть пізніше цю землю римляни, – Палестині. Ной проклинає Ханаан, бо бачить у наймолодшому сині Хама такі ж тенденції та перверзії, які були в його батька. Ной не міг проклясти самого Хама, адже він разом з іншими синами був об’єктом благословення (Бут 9:1).
Історичні записи та археологічні знахідки свідчать, що ханааняни вели протиприродне статеве життя і практикували такі дикі звичаї, що навіть римляни, які також жили доволі розпусно, були шоковані поведінкою фінікійців у їхній колонії у Картагені (вони були залишками ханааської раси). Часто археологи, розкопуючи фундаменти найдавніших жител, знаходили скелет немовляти або дитини, яких замуровували як жертву при заснуванні дому. Беззаконня мешканців Палестини належали до числа найбільш мерзенних і принизливих. Книга Левіт 18:1-25, перелічивши кровозмішання, перелюб, людські жертвоприношення, гомосексуалізм та скотоложство, додає: «Не скверніться нічим цим, бо тим усім осквернилися народи, що оце виганяю з-перед вас. 25. І як осквернилася земля, Я покарав її за її провину, й вона виблювала своїх мешканців. 26. Ви ж пильнуйте Моїх законів і Моїх присудів, і не чиніть ніякої з отих гидот – ні тубільці, ні приходні, що перебувають серед вас; 27. усі-бо оті гидоти чинили люди цієї землі, що були перед вами, і земля осквернилась. 28. І тим робом земля не виблює вас за те, що скверните її, як виблювала народи, що були перед вами. 29. Кожен-бо, хто допуститься якоїсь із тих гидот, кожен такий буде викорінений з-поміж людей своїх. 30. Тож допильновуйте Моїх заповідей, щоб не виконували якогось з отих мерзенних звичаїв та щоб не осквернились ними: Я – Господь, Бог ваш»[3].
Чому ця історія про падіння Ноя та гріх Хама присутня в Біблії? Найперше вона засвідчує, що впасти у гріх, непомітно перейти межу може кожна людина, тому Ной є промовистою пересторогою на всі часи. Друге: деградація Хама починалася поступово – з браку пошани до батька і насмішок над ним перед братами. Хам переступив природний і священний бар’єр, і цим він дав приклад своїм дітям і нащадкам, які, наслідуючи його, дійшли до культури смерті, до стану, що «земля виблювала своїх мешканців». Прокляття – це дорога смерті, і вона починається з того моменту, коли ми перестаємо шанувати чиюсь гідність. І найважливіше – третє: тисячоліття Бог був довготерпеливий до нащадків Хама (пор. Бут 15:16), давав їм шанс, аж поки не сповнились їхні гріхи, тобто коли їхнє життя абсолютно перекреслило те, що можна назвати життям.
Oratio (молитва)
«Помилуй мене, Боже, з великої милості Твоєї; з великого милосердя Твого зітри мої провини. 4. Обмий мене повнотою від вини моєї, очисть мене від гріха мого. 5. Провини бо мої я знаю, і гріх мій завжди передо мною» (Пс 50).
Contemplatio (споглядання)
Біблія
навчає, що коли злочини перетворюються на загальноприйнятий звичай, Бог допускає
кару за них на весь народ, тобто ми пожинаємо плоди своїх діянь. Ці страшні
лиха, які заторкують також невинних, не перешкоджають окремим особам знайти вічне
блаженство: вони або вже гідні його, або навертаються в останній момент. У такому разі справа стосується тільки земних благ,
позбувшись яких, кожен отримає в майбутньому житті те, на що він заслужив
своїми вчинками. Ап. Петро говорить про можливість спасіння людей, які загинули
внаслідок потопу (1 Пт 3:19-20); книга Мудрості показує, яким справедливим
було покарання, послане древнім ханаанянам, хоча в ньому були присутні ознаки
божественного милосердя (Мудр 12:3-10, 12). Найважливіше, однак, усвідомлювати,
що Бог створив нас для життя[4]. Зрештою,
Історія спасіння показує, що Він усе робить для того, щоб ми його не втратили…
[1]А. Мень. Исагогика. Киев 2012. С. 142.
[2]G. M. Burge. The Baker Illustrated Bible Commentary (Text Only Edition). Baker Publishing Group. Kindle Edition 2012. Kindle Locations 743−755.
[3]Jr. Kaiser, C. Walter, Peter H. Davids. Hard Sayings of the Bible. Society of Biblical Literature. Kindle Edition. Р. 116−118; Э. Гальбиати, А. Пьяцца. Трудные страницы Библии. Ветхий Завет (Пер. с итал.). Милан-Москва, Путь 1995, С. 263.
[4]Э. Гальбиати, А. Пьяцца. Трудные страницы Библии. Ветхий Завет (Пер. с итал.). Милан-Москва, Путь 1995, С. 263−264.
Дякую!!!
Слава Ісусу Христу! Дуже дякую! ?
Дякую!!!