Перший тиждень після П’ятдесятниці. Четвер. Належна відповідь на Божу доброту (Рим 1:28–2:9)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«І як вони не вважали потрібним триматися правдивого спізнання Бога, Бог видав їх ледачому розумові чинити негодяще: 29. вони, сповнені всякої неправості, лукавства, захланності, злоби, повні заздрості, убивства, колотнечі, підступу, злоби; 30. вони – обмовники, наклепники, богоненавидники, зухвальці, горді, хвальки, винахідники зла, неслухняні батькам, 31. нерозумні, зрадливі, безсердечні, немилосердні. 32. Вони, хоч спізнали Божий присуд, що хто таке чинить, заслуговує на смерть, не тільки це роблять, але й схвалюють це в тих, що таке чинять. 2:1. Ось чому немає тобі оправдання, хто б ти не був, о чоловіче, що судиш, бо в чому судиш іншого, ти сам себе засуджуєш − чиниш-бо те саме, що судиш; 2. ми ж знаємо, що суд Божий відбувається по правді на тих, що таке чинять. 3. Чи думаєш про те, о чоловіче, який судиш тих, що таке чинять, а сам таке робиш, що ти суду Божого уникнеш? 4. Або погорджуєш багатством Його доброти, поблажливості й довготерпеливості, не знаючи, що Божа доброта тебе веде до покаяння? 5. Та ти жорстокістю твоєю і нерозкаяністю серця збираєш гнів на себе в День гніву, коли об’явиться правдивий суд Бога, 6. що віддасть кожному за його вчинками: 7. тим, що витривалістю в добрім ділі шукають слави, честі й нетління, – життя вічне; 8. а сварливим та неслухняним правді, але слухняним кривді – гнів та обурення. 9. Горе й утиск на всяку душу людську, що чинить зло: на юдея перше, потім грека».

Коментар до тексту[1]

Cвятий Павло стверджує, що язичники та євреї однаково винні перед Богом, бо всі згрішили й позбавлені Божої слави (Рим 3:23). У вв. 29–31 апостол перелічує пороки, притаманні язичникам, які відкинули Бога. Павло часто наводить подібні переліки, щоб заохотити віруючих до справжнього християнського життя, у якому таких речей бути не повинно (Рим 13:13; Гал 5:19–21; Кол 3:5). Іноді, як у сьогоднішньому читанні, апостол послуговується такими переліченнями, щоб описати життя безбожників (1 Кор 6:9–10; 1 Тим 1:9–10). У наведеному уривку гріхи дуже структуровані, і відповідно виокремлюються три частини: перші чотири терміни («сповнені всякої неправості, лукавства, захланності, злоби») загально описують тих, які відкидають Бога; наступні п’ять репрезентують стосунки людей між собою («повні заздрості, убивства, колотнечі, підступу, злоби»); останні дванадцять загалом характеризують неправедних («обмовники, наклепники, богоненавидники, зухвальці, горді, хвальки, винахідники зла, неслухняні батькам, нерозумні, зрадливі, безсердечні, немилосердні»). Проте Павло переконаний, що кожна людина, незалежно від того, чи вона знає Божий Закон, чи ні, усе ж має вроджене відчуття, що є добре, а що недобре, тому свідомо чинити недобрі речі та їх одобрювати − просто неприйнятно (в. 32). У Рим 2:1–9 апостол переводить увагу на роздуми про сповідників юдаїзму. На жаль, так само, як і язичники, вони грішать. Язичники грішать проти внутрішнього закону – живуть, не слухаючи голосу сумління, а євреї, знаючи Божий Закон, не дотримуються його. Тому євреї не тільки не можуть осуджувати інших (вв. 1–8), але й швидше, ніж язичники, мали б підпасти під суд (в. 9), бо, знаючи Божий Закон, усе ж дозволяють собі погорджувати Божою добротою та милосердям (в. 4).

Meditatio (розважання)

«Або погорджуєш багатством Його доброти, поблажливості й довготерпеливості, не знаючи, що Божа доброта тебе веде до покаяння?» Упродовж своєї історії Ізраїль досвідчив численні вияви Божої доброти й ласкавості. На означення Божої доброти апостол Павло вживає термін «χρηστότης / hrestotes», який також означає «щедрість, доброту, ласкавість, чесність, справедливість». Дієслово «χρηστεύομαι / hresteuomai» позначує дію на користь іншої особи, яка є виявом доброти.

Про досвід Божої лагідності апостол Павло часто згадує в різних місцях: «Тож май на увазі доброту й суворість Божу: на відпалих − суворість, а на тебе − доброта Божа, коли перебудеш у доброті, а коли ні, то й ти будеш відтятий» (Рим 11:25); «І разом з Ним воскресив нас, і разом посадовив на небі у Христі Ісусі, 7. щоб у наступних віках Він міг показати надзвичайне багатство Своєї благодаті у Своїй доброті до нас у Христі Ісусі» (Еф 2:6–7); «Та коли з’явилась доброта й любов до людей Спаса нашого Бога, 5. Він спас нас не ради діл справедливості, які ми були зробили, але зі Свого милосердя, купіллю відродження й відновленням Святого Духа, 6. Якого вилив на нас щедро через Ісуса Христа, нашого Спаса, 7. щоб ми, оправдані Його благодаттю, стали згідно з надією спадкоємцями життя вічного» (Тит 3:4–7).

Термін, яким Павло означує Божу доброту, у грецькому перекладі Старого Завіту (Септуагінті) часто вживається у книзі Псалмів: «Злагідни скорботи мого серця й виведи мене з тісноти моєї» (Пс 25:17); «Будуть звіщати славу великої добрости Твоєї і будуть оспівувати Твою справедливість» (Пс 145:7).

Господь не тільки добрий, але й поблажливий та довготерпеливий, тому завжди якнайдовше стримує суд та покарання за наші гріхи або, точніше кажучи, береже людину від наслідків її ж сваволі та бунту проти Нього. Але так не може тривати вічно, і ми не можемо у відповідь на Божу доброту тільки грішити, а нашою реакцією, каже Павло, має бути покаяння. Грецьке поняття «μετάνοια / metanoia» дослівно означає «зміна мислення, зміна ума, покаяння» – тут завжди йдеться про повну переміну орієнтації особи в її розумінні Бога та наслідуванні Його рис.

Oratio (молитва)

«Серце чисте створи в мені, о Боже, і дух стійкий (вірний, постійний, правий – נָ֜כ֗וֹן / nakon) віднови в нутрі моїм» (Пс 51:12).

Contemplatio (споглядання)

Йоан Хреститель у своїй проповіді закликав Ізраїль до покаяння – зміни свого життя, розуміння Бога, а також ставлення до Божого Закону. Для багатьох його співвітчизників такий заклик був майже образою, бо відкривав прикрий факт, що вони є Божим народом тільки за назвою, а не за духом, генетичними дітьми Авраама, а не людьми, які наслідують віру великого патріарха. Щоб покаятися, потрібно бути зрілою особою, тобто здатною визнати свої помилки, обмеження тощо. Божа доброта повинна спонукати нас не до гордості та зухвалого життя на «своїй хвилі», але до бажання бути гідним цієї доброти, великого прагнення покаяння й очищення життя від скверни.


[1] Деякі думки в коментарі до тексту та розважанні основані на J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. Rom 1:29−2:9.

1 коментар до “Перший тиждень після П’ятдесятниці. Четвер. Належна відповідь на Божу доброту (Рим 1:28–2:9)”

  1. Слава Ісусу Христу.Добре св.Петро каже має бути покаяння.Виправлення і служіння нашому Богу.Велика віра в Ісуса саме спасе нас.Всі гріхи починаються з гріха гордості. Любов-Бога справедлива.Аще потрібно шукати в собі св,Духа.Св. Дух робить чудеса.

Залишити відповідь до Анна Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *