Шоста неділя після Пасхи. Сліпородженого. Бог діє на багатьох рівнях (Ді 16:16–34)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«Іншим разом, як ми йшли на молитву, зустріла нас одна служниця, що мала духа віщуна і віщуванням справляла панам своїм великий заробіток. 17. Ідучи слідом за Павлом і за нами, вона кричала: Ці люди – слуги Всевишнього Бога, які звіщають вам путь спасіння! 18. Чимало днів вона таке робила. Набридло це Павлові й, повернувшися, він сказав до духа: Велю тобі іменем Ісуса Христа вийти з неї! І в ту ж мить він вийшов. 19. Побачивши її пани, що їхня надія на заробіток пропала, схопили Павла та Силу й потягли на майдан до влади. 20. Привівши ж їх до воєвод, сказали: Ці люди колотять наше місто, це юдеї. 21. Вони навчають звичаїв, яких нам, римлянам, не дозволено ані приймати, ані виконувати”. 22. І натовп кинувся на них спільно, а воєводи, здерши з них одежу, звеліли їх сікти різками; 23. завдавши їм чимало ран, кинули у в’язницю, наказавши тюремникові пильно стерегти їх. 24. Він же, прийнявши такий наказ, укинув їх у в’язницю до самої середини й забив їхні ноги в колоди. 25. Павло та Сила опівночі молилися і співали Богові, а в’язні слухали їх. 26. Раптом зчинився землетрус великий, так що підвалини в’язниці затряслися: зненацька відчинилися всі двері, і кайдани на всіх розв’язалися. 27. Як же прокинувся тюремник і побачив відчинені темничні двері, витяг меч і хотів себе вбити, гадаючи, що в’язні повтікали. 28. Аж тут Павло скрикнув голосом великим, кажучи: Не завдавай собі ніякого лиха, усі-бо ми тут! 29. І, попросивши світла, тюремник ускочив до в’язниці й, тремтячи, кинувся в ноги Павлові та Силі, 30. а вивівши їх звідти, мовив: “Панове, що мені слід робити, щоб спастися?” 31. Ті відповіли: “Віруй у Господа Ісуса, і спасешся ти і твій дім”. 32. І вони йому звіщали Слово Господнє і всім, що були в його домі. 33. А він, узявши їх тієї години вночі, обмив їхні рани й охрестився з усіма своїми. 34. Як же запровадив їх до себе в господу, то накрив стіл і веселився з усім домом, який увірував у Бога».

Коментар до тексту

Цей уривок розповідає про діяльність Павла, Сили та Луки – автора цього твору, який, імовірно, долучився до місіонерів у Троаді (Ді 16:10) у часі Другої місійної подорожі апостола Павла (Ді 15:40–18:22), що тривала упродовж 49–52 рр. Утвердивши Церкви в Малій Азії (сучасна Туреччина), Павло вночі пережив видіння, у якому Господь через благання якогось македонця попровадив їх на місію до Європи (Ді 16:9). Припливши до Македонії, апостоли невдовзі прийшли до Филиппів – великого міста, яке мало колоніальний статус та привілеї в Римській імперії (звільнення від податку, римське громадянство, автономний уряд). У цьому місті трапилася перша явна конфронтація Павла й Сили та їхнього Євангелія з язичницькими віруваннями, зокрема з ворожбитством місцевого населення. Причиною слугувало звільнення від злого духа рабині, яка була ворожкою. Це обмежило фінансовий дохід її господарів, а ті відразу оскаржили Павла та домоглися його арешту. Апостолам закинули порушення спокою й те, що вони нав’язували свою віру римлянам, яким було заборонено практикувати чужі культи. Проте для господарів рабині не стільки були неприйнятними екзорцизм та проповідь Павла, як втрата доходу. Та Бог скористався цією ситуацією для поширення Євангелія. Лука розповідає, що у вʼязниці Павло та Сила так переконливо свідчили про Ісуса, що тюремний наглядач прийняв Христа разом з усім своїм домом (вв. 25–34).

Meditatio (розважання)

«Віруй у Господа Ісуса, і спасешся ти і твій дім». Коли в серці особи живе Христос, тоді навіть найгірші обставини стають найкращою нагодою для проголошення Євангелія. Павло та Сила жили Христом і думали про Христа навіть тоді, коли інші люди журилися б порятунком власної шкіри або переповнювалися б думками, що може трапитися далі. Апостоли були повністю зайняті Божими справами, а Бог опікувався їхніми. Кожен у цій історії робив те, що мав робити. Апостоли не були учнями Ісуса тільки для урочистих випадків, на окремі дні або лише за сприятливих обставин. Бог наповнював їхнє життя та діяв у такий спосіб, що це було просто суцільне чудесне діяння.

Павло та Сила закликали наглядача до того, чим жили самі. Неможливо закликати до віри когось, коли сам повністю не довіряєш Богові. Їхнє свідчення у цих складних обставинах було настільки переконливим, а віра настільки впевненою, що Бог відповів на їхню молитву та спів подвійним чудом. Фізичне чудо полягало в тому, що «раптом зчинився землетрус великий, так що підвалини в’язниці затряслися: зненацька відчинилися всі двері, і кайдани на всіх розв’язалися» (в. 26). Це фізичне чудо дуже символічно підготувало інше, не менш неймовірне потрясіння – після того, як тюремник прокинувся і побачив відчинені двері, а також те, що апостоли не тільки не втекли, але й попередили його намагання завдати собі смерті, він зрозумів, що потребує чогось більшого – пізнати дорогу спасіння (в. 27–30).

Лука каже, що апостоли охрестили не лише тюремника, а й усіх його домашніх (вв. 32–33). Його переміна була настільки кардинальна, що за дуже короткий час той, хто виконанням своїх обов’язків міг завдавати ран іншим людям, тієї ж ночі обмиває рани апостолів та, приймаючи хрещення, зцілює духовні рани свої і рідних (в. 33). Лука каже, що тієї ночі для апостолів, тюремника та його домашніх напружені й складні моменти, позначені тривогою та смутком, змінилися радістю та веселістю за спільною братньою трапезою (в. 34). За цим усім стояв Господь, Який завдяки цілковитій довірі до Нього дарував кожній особі ту свободу, якої вона потребувала, а смуток перемінив на радість.

Oratio (молитва)

«Я кажу Господеві: Ти – мій Господь, добро моє, немає нічого над Тебе» (Пс 16:2).

Contemplatio (споглядання)

Святий Йоан Павло ІІ якось сказав, що наша вірність Богові дає Йому змогу творити чудеса в нашому житті. Приклад апостолів показує, що вірність Богові є ще й великим благословенням для інших людей, а Бог часто починає щось дуже велике там, де люди бачать тільки безвихідь. Щоб бути учнем Ісуса сьогодні, важливо навчитися довіряти Ісусові й визнавати Його єдиним Господом нашого життя, і тоді посеред смутку завжди буде час для радості, у безнадії з’являтиметься простір для надії, а Бог діятиме там, де ми могли б почуватися безсилими.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *