П’ятий тиждень після Пасхи. Четвер. Євангелізація та катехизація (Ді 14:20–27)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Та коли учні його обступили, він устав і повернувся в місто. Наступного дня вийшов з Варнавою в Дербу. 21. А як звістили Євангелію в тім місті й придбали чимало учнів, повернулися назад у Лістру, Іконію й Антіохію, 22. підсилюючи серця учнів і заохочуючи твердо триматися віри, бо через багато страждань нам треба ввійти в Царство Боже. 23. Вони настановили їм по церквах старших, а після молитви й посту передали їх Господеві, у Якого ті увірували. 24. І перейшовши Пісідію, прибули в Памфілію. 25. Звістивши Слово в Пергії, спустилися в Атталію, 26. а звідтіля відпливли в Антіохію, звідкіль були віддані ласці Божій на діло, яке довершили. 27. Прибувши ж і зібравши Церкву, розповідали все, що Бог учинив з ними, та як Він відчинив поганам двері віри».

Коментар до тексту

Як і два попередні, цей уривок − частина розповіді про Першу місіонерську подорож апостолів Павла та Варнави, яка відбулася 47–48 рр. (Ді 13:1–14:28). Тут ідеться про кінцевий етап проголошення Доброї Новини в Малій Азії (територія сучасної Туреччини). Лука розповідає, що після того, як Павло та Варнава зцілили в Лістрі чоловіка, кривого від лона матері, люди, неправильно відчитавши це чудо, ледь не вдалися до ідолопоклонства (Ді 14:8–18), а тоді «з Антіохії та Іконії надійшли юдеї, які, привабивши на свій бік чернь, каменували Павла й виволокли геть за місто, думавши, що він умер» (Ді 14:19). Проте дивом Павло встав і пішов разом з Варнавою проголошувати Євангелію в Дербу, де обидва апостоли здобули багато учнів для Христа (вв. 19–21), а потім вирушили утверджувати у вірі учнів у Лістрі, Іконії та Антіохії Пісідійській, позаяк ті нещодавно навернулися до Христа (вв. 21–22). У цих містах апостоли настановили для місцевих громад пресвітерів, щоб ті духовно опікувалися ними, а самі попрямували на південь настановляти інших новонавернених у Памфілійському регіоні – Пергії та Атталії, звідки відпливли до Антіохії Сирійської, з якої розпочалася їхня місія (вв. 23–26). В Антіохії апостоли могли поділитися успіхами місії із ширшою спільнотою місцевої Церкви й разом порадіти, що проголошення Доброї Новини щораз більше породжувало в серцях язичників віру в Єдиного Бога (в. 27).

Meditatio (розважання)

«А як звістили Євангелію в тім місті й придбали чимало учнів, повернулися назад у Лістру, Іконію й Антіохію, 22. підсилюючи серця учнів і заохочуючи твердо триматися віри, бо через багато страждань нам треба ввійти в Царство Боже». Ці два вірші чудово демонструють спосіб поширення християнства, який має слугувати взірцем для всіх наступних поколінь християн. По суті, ідеться про два етапи − євангелізацію та катехизацію − проголошення керигми та утвердження і зростання у вірі.

Щоб зростати у Христі, відновлювати в собі занечищений гріхом Божий образ, насамперед треба народитися у Христі. Етап народження у Христі (народження «згори») переважно є наслідком відповіді на керигму – проголошення того, що Бог зробив для всього світу через Воплочення, Життя, Страсті та Воскресіння Свого Сина Ісуса Христа. Коли особа усвідомлює Божу любов і розуміє, що гріх не дає їй сили жити цією любов’ю, тоді вона з удячністю приймає Божу руку допомоги – спасіння в Ісусі Христі. Це прийняття спасіння у Христі, тобто прийняття Самого Ісуса Христа як свого особистого Господа і Спасителя, виявляється через віру та навернення життя. Якщо Ісус, а не хтось інший чи щось інше, є Господом нашого життя, тоді Дух Ісуса й Отця – Святий Дух − керує нашим життям, наповнює нас Своїми численними дарами, які виявляються чудовими плодами. Тоді ми, беручи за приклад Пречисту Діву Марію і всіх святих, потрохи починаємо зростати у Христі як члени Його Тіла – Церкви.

Етап зростання у Христі, християнського дозрівання відбувається через життя Святими Тайнами, молитвою, постійною та різноманітною катехизацією. Ставши християнином, через катехизацію кожна особа поступово пізнає Боже об’явлення і вчиться жити християнським життям у всіх сферах. Проте дуже важливо дотримуватися цієї послідовності, про яку розповідає Лука в Діяннях апостолів: Павло та Варнава спочатку проголосили Добру Новину про Ісуса й навернули багато язичників (Ді 14:6–7), а потім, прийшовши до них удруге, почали утверджувати їх у вірі, тобто катехизувати (Ді 14:21–22).

Oratio (молитва)

«По всій землі залунав їх звук, на край світу – їхні слова» (Пс 19:5).

Contemplatio (споглядання)

Одна з найбільших проблем сучасної Церкви полягає в тому, що ми часто катехизуємо ще неєвангелізованих людей. Ми хочемо допомогти зростати тим, які ще духовно не народилися. Люди, які не відповіли вірою на дар спасіння в Ісусі Христі, не визнали Його своїм особистим Господом і Спасителем, не мають особистих стосунків із Живим Ісусом, сприймають катехизацію без великого ентузіазму, а навіть як певне моралізування. Мало щось чути і знати про Ісуса, треба особисто Його пізнати, пережити особисту зустріч із Ним. Щоб людина захотіла рости, вона повинна народитися, а щоб духовно народитися, кожна особа повинна почути керигму про Ісуса й відповісти на неї вірою та наверненням…