П’ятниця другого тижня Великого посту. Божа вірність (Бут 5:32; 6:1-8)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«Як Ноєві було 500 років, він породив Сима, Хама та Яфета. 6:1. І сталось, як почали люди множитися на землі та народилися в них дочки, 2. побачили сини Божі людських дочок, що були гарні, та й стали брати їх собі за жінок, хто котру вподобав. 3. І сказав Господь: “Не перебуватиме дух мій у чоловікові назавжди, бо він також є тіло, й тому віку його буде 120 років”. 4. Були ж того часу велетні на землі – були вони й потім, коли сини Божі жили з дочками людськими, й ці їм родили. То були славетні велети давнини. 5. Побачив Господь, що людська злоба на землі велика та що всі думки й помисли сердець увесь час тільки злі, 6. і жалував, що створив людину на землі, тож на серці Йому стало важко; 7. і сказав: “Знищу з лиця землі людину, яку Я сотворив: людину, скотину, плазунів і птиць піднебесних, бо каюсь, що створив їх”. 8. Та Ной знайшов ласку в очах Господніх».

Коментар до тексту

Ім’я Ной (євр. נֹחַ / noah) у Бут 5:29 («і дав йому ім’я Ной, кажучи: “Цей порадує нас у нашій праці та й у трудах рук наших, що їх зазнаємо від ріллі, проклятої Богом”») викликає дуже цікаві конотації: з одного боку, його вжито як гру слів з дієсловом נַחַם / naham – дослівно «розрада, потіха, полегшення», а з іншого – воно пов’язане з дієсловом נוּחַ/ nuah, яке позначує «відпочинок» та «спасіння»[1].

Текст Бут 6:1-4 доволі загадковй, він слугує перехідною історією між поширенням людства, представленого у родоводі Бут 5, та Потопом у Бут 6-9. В основі цього тексту лежать дуже давні перекази, які містять погляд, що небесний світ був населений багатьма створіннями, деякі з них були зіпсовані та бунтівні. Цей текст має за мету не стільки розповісти про доісторичних велетнів, яких ізраїльтяни називали נְפִילִים / nephilim – дослівно «велетні», але щоб впровадити тему Потопу з певними моральним підґрунтям, тобто наголосити, що гріховність людства постійно примножувалася. Розповсюдження зла спонукає Бога обмежити тривалість людського життя, яка був первинно дарований прародичам. Від довголіття, яке бачимо у родоводі Бут 5, життя людини скорочується до звичайного людського проміжку[2].

Загалом намагання зрозуміти значення чотирьох перших віршів Бут 6 породило численні інтерпретації. Дехто вважає, що у Бут 6:1-4 йдеться про одруження між нащадками Сета й нащадками Каїна. Є думки, що велетні / nephilim належать до занепалої лінії грішників (євр. nаphal − «падати»). Крім того, язичницькі царі вважалися синами богів та земних жінок, правдоподібно, цей мотив використано і в Біблії. Цікавою є ще одна думка: у Біблії сини Божі – духовні істоти (Йов 2:1; Пс 28:1); в апокрифічній книзі Еноха сини Божі – це впалі духи, які навчили людей магії (пор. Юди 1:6-14). Варто також зауважити, що в Біблії подружній союз часто означає союз релігійний (Ос 2:16; Еф 5:25-33), тому подружжя з духами може означати зраду Бога і початок язичництва. Отже, велетні – обоготворенні царі язичницької давнини, прославлені в легендах і мітах[3].

У Бут 6:5 читаємо, що причиною потопу є величезне розповсюдження зла. Антропоморфізм (надання Богові людських рис), вжитий у Бут 6:6 («жалував, що створив людину на землі, тож на серці Йому стало важко»), вказує на глибоке пережиття Богом результатів людської поведінки. Дієслово «знищу» (מָחָה/ machah), використане у Бут 6:7, часто вживається у Біблії тоді, коли йдеться про вимивання чи очищення водою (пор. Чис 5:23; 2 Цар 21:13).

Meditatio (розважання)

«Та Ной знайшов ласку в очах Господніх». Читаючи Біблію, яка дуже реалістично описує історію людства, не важко зауважити, що інколи майбутнє усього людства тримається на волосинці. Проте навіть тоді, коли люди допроваджують усе до знищення, Господь вперто знаходить когось, щоб світ міг далі існувати, а ми могли жити і розвиватися далі. Бог має план щастя для усіх людей, тому не перестає діяти навіть там і тоді, де усе виглядає безнадійно.

Бог не вибирає Ноя тільки за його моральну стійкість, хоча його чеснотлива постава підкреслюється такими словами: «Ной був чоловік праведний і досконалий між сучасниками; він ходив з Богом» (Бут 6:9). Фраза «знайшов ласку» означає, що Бог бажав допомогти Ноєві з огляду на рішення очистити усе творіння від нечестя, це забезпечує надію на спасіння залишку.

Єврейське поняття חֵן / hen (грецькою χάρις / haris), яке ми перекладаємо як «ласка, благодать», вперше зустрічається у Біблії саме тут, у Бут 6:8. Насправді Адам і Єва також «знайшли ласку», коли згрішили, бо лише справедливість, застосована до них, закінчилася б для наших прародичів вічною темрявою. Сет, Енох та інші особи також, напевно, «знайшли ласку» в Божих очах, проте поняття «ласка / благодать» уперше згадується саме тут, тобто саме тоді, коли поширення зла у деградованому людстві досягло свого зеніту. Це все свідчить про те, що так довго, як триває життя, незважаючи на масштаби поширення зла, завжди існує можливість «знайти Божу ласку». Найповніше отримуємо її в Господі нашому Ісусі Христі, який помирає на хресті задля життя Свого творіння. Важливо також розуміти, що Ной не заслужив ані не здобув цієї ласки, але «знайшов» її^[4] в Божих очах. Отже, Господь є ініціатором усього доброго для нас (пор. Як 1:17) і дуже бажає гідного життя для усіх Своїх створінь (пор. Йо 10:10).

Oratio (молитва)

«Блажен чоловік, що за порадою безбожників не ходить і на путь грішників не ступає, і на засіданні блюзнірів не сідає, 2. але в Господа законі замилування має і над Його законом день і ніч розважає. 3. Він – мов те дерево, посаджене понад потоками водними, що плід свій дає у свою пору й що лист його не в’яне, і все, що чинить він, йому вдається. 4. Не так безбожники. Вони – немов полова, що вітер розвіває. 5. Тому безбожники на суді не встояться, ні грішники на праведників зборах. 6. Бо про путь праведників Господь дбає, а путь безбожників пропаде» (Пс 1).

Contemplatio (споглядання)

Біблійна історія − це безпристрасна розповідь про реалії життя людини. Це історія гордості та впертості людини, часто алогічної поведінки навіть супроти власного блага, водночас це розповідь про Божу довготерпеливість, вірність, милосердя, любов і велике смирення. Важливо навчитися відчитувати цю правду і мати відвагу робити з неї висновки…

---

[1]R. L. Harris, G. L. Archer, B. K. Waltke. Theological Wordbook of the Old Testament. electronic ed. Chicago : Moody Press, 1999, c 1980, S. 563.

[2] The Catholic Study Bible. Oxford University Press. Third. Ed. 2016, P. 19.

[3] А. Мень. Исагогика. Киев 2012. С. 138.

^[4]J. M. Boice. Genesis: An Expositional Commentary. Grand Rapids, Mich.: Baker Books, 1998, P. 317.