Неділя м’ясопусна. Завжди зважати на ближніх (1 Кор 8:8–9:2)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Адже страва не зближує нас до Бога: коли не їмо, не втрачаємо нічого, ані коли їмо, не набуваємо нічого. 9. Але глядіть, щоб оця ваша свобода не стала причиною падіння для слабких. 10. Бо коли хтось побачить тебе, що маєш знання, як ти у капищі сів за стіл, то чи ж його сумління, бувши слабке, не буде заохочене їсти ідольські жертви? 11. Таким-то чином твоє знання погубить немічного брата, за якого Христос помер. 12. Грішивши так проти братів і ранивши їх слабовите сумління, ви грішите проти Христа. 13. Тому, якщо страва призводить брата мого до гріха, повік не буду їсти м’яса, щоб не спокушувати мого брата. 9:1. Хіба я не вільний? Хіба я не апостол? Хіба я Ісуса, Господа нашого, не бачив? Хіба ви не моє діло у Господі? 2. Коли іншим я не апостол, то бодай вам, бо ви, у Господі, є достовірним доказом мого апостольства».

Коментар до тексту

Цей уривок містить дві тематичні одиниці. У першій частині (1 Кор 8:8–13) св. Павло відповідає на питання, яке дуже турбувало коринтян: чи можуть віруючі купувати на торговищах та споживати м’ясо, яке перед тим було принесене в жертву ідолам. У язичницькій культурі Коринта жерці або й самі поклонники приносили ідолам у жертву м’ясо, потім частину цього приносу спалювали, а частку, яка належала жерцям, продавали на торговищах. Інколи все м’ясо, яке продавалося, було з такого приносу. Тому цілу 8-му главу цього послання св. Павло присвячує поясненню цієї теми. Апостол стверджує, «що ідол є ніщо у світі, і що немає іншого Бога, крім одного» (1 Кор 8:4). Та він також усвідомлює, що не всі новонавернені мали це розуміння, бо деякі гадали, що вони, споживаючи таке м’ясо, вступають у зв’язок з ідолами, тобто чинять ідолопоклонство. Через це св. Павло пояснює коринтянам: те, що людина їсть, не має нічого спільного з її духовними стосунками з Богом (пор. Ді 10:9–16). Деякі коринтяни, які вважали себе більш духовними, допускали, що можуть їсти будь-яку їжу, але Павло перестерігає, щоб їхня «свобода не стала причиною падіння для слабких» (1 Кор 8:9). Апостол заохочує християн керуватися в поведінці не так своїми знаннями, як любов’ю до ближніх. У другій частині уривку (1 Кор 9:1–2) Павло вказує на свій авторитет апостола, бо особисто бачив Воскреслого Христа (Ді 9:1–6; 1 Кор 15:3–9). Існування спільноти християн у Коринті, яку заснував св. Павло, є найкращим доказом його апостольського авторитету та благодатного діяння Христа в його служінні.

Meditatio (розважання)

«Але глядіть, щоб оця ваша свобода не стала причиною падіння для слабких». Цей вірш − чудовий приклад контекстуального мислення, яке запрошує нас до того, щоб, незважаючи на особисті переконання, завжди брати до уваги добро ближніх. Коли ми любимо наших братів і сестер, тоді нам залежить на тому, щоб вони почувалися добре та щоб у них усе було добре. Любов означає зважати на духовний рівень інших людей.

У своїх посланнях св. Павло часто торкається цієї теми: «Любов ближньому зла не чинить» (Рим 13:10); «Господь же нехай направить серця ваші на любов Божу й на Христову терпеливість» (2 Сол 3:5); «Любов – довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, 5. не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; 6. не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; 7. усе зносить, в усе вірить, усього надіється, усе перетерпить» (1 Кор 13:4–7). До любові заохочує у своїх посланнях і св. апостол Петро: «Насамперед майте велику любов один до одного, бо любов силу гріхів покриває!» (1 Пт 4:8); «І тому саме докладіть усі ваші старання і зрощуйте у вашій вірі чесноту, а в чесноті − пізнання, 6. у пізнанні – стриманість, у стриманості − терпеливість, у терпеливості − побожність, 7. у побожності − братолюбство, у братолюбстві − загальну любов» (2 Пт 1:5–7).

Проблема сильних та слабких у вірі не є для Церкви якоюсь винятковою, позаяк вона знову і знову постає тоді, коли Євангеліє поширюється у світі й люди з різним релігійним бекґраундом відповідають на нього. Проблема, яка існувала в Коринті, з певними нюансами проявилася і в середовищі Церкви в Римі – там вихідці з язичництва були сприйнятливішими до свободи у Христі, зокрема у прийнятті нових членів до Церкви, ніж ті, які походили з юдаїзму й озиралися на його формальні приписи. Павло означує перших сильними, а других − слабкими й закликає до миру, любові та вирозуміння щодо ближніх: «Ми, сильні, мусимо нести немочі безсильних, а не собі догоджати. 2. Кожний із нас нехай намагається догодити ближньому: на добро, для збудування. 3. Бо й Христос не Собі догоджав, а як написано: Зневаги тих, що Тебе зневажають, упали на Мене» (Рим 15:1–3).

Oratio (молитва)

«Господи, хто перебуватиме у Твоїм наметі? Хто житиме на Твоїй святій горі? 2. Той, хто невинний ходить і чинить справедливість, і правду говорить від серця; 3. той, хто не осуджує язиком, хто ближньому не коїть лиха, хто ганьби не кидає на сусіда, 4. хто нечесного за ніщо вважає, а тих, що Господа бояться, поважає» (Пс 15:1–4).

Contemplatio (споглядання)

У Посланні до Галатів св. Павло закликає: «Носіте тягарі один одного й тим робом виконаєте закон Христа» (Гал 6:2). Закон Христа, тобто закон любові, також означає допомагати іншим зростати в духовному житті, а не вганяти їх у сум’яття. Справжня любов відзначається делікатністю щодо ближніх. Учні Ісуса, хоча й вільні у Христі, але завжди зважають на своїх братів і сестер та є настільки коректними й терпеливими, що інші особи можуть біля них потрохи зростати…

2 коментарі до “Неділя м’ясопусна. Завжди зважати на ближніх (1 Кор 8:8–9:2)”

  1. Tetiana Salamakha

    Слава Ісусу Христу! Мене звати Тетяна Саламаха, народилась в Києві. Вчилась у Львові.
    Я з дозволу команди Філософсько-богословського факультету, хотіла би задати питання о. Юрію Шурко. Мені подобається його розсилка ЖИТИ СЛОВОМ, котра увійшла у мій денний раціон і зробила мій будень глибоким (вже більше 1 року). Дякую щиро за Вашу невтомну працю заради Христа, отче Юрію. Моє питання не по темі уривку читання Апостол на сьогодні але це питання мурдує мене більше 1 місяця.
    А тепер моє питання: Я живу у Нідерландах. Королівствоо Нідерландів запитає своїх громадян та новоспечених громадян про те, що вони хочуть зробити із своїми внутрішніми органами у разі смерті. Це питання прийшло до мене 1 місяць назад, якщо я не відповім, вони автоматично поставлять позначку напроти мого імені, що я згодна віддати всі свої вн. органи на дослідження чи донарство. Я не можу знайти відповіді. Як Господь Ісус відповів би на це питання? Що знає Святе Письмо про цей предмет обговорення? Я щиро дякую за відповідь, отче Юрію. Поможіть мені, будь ласочка.
    З любов’ю
    Ваша пошановувачка Тетяна Саламаха

Залишити відповідь до Tetiana Salamakha Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *