Lectio (читання)
«Пригадую вам, брати, Євангелію, яку я вам проповідував, яку ви і прийняли, у якій і стоїте. 2. Нею ви також спасаєтеся, коли держите її такою, як я вам проповідував, інакше ви увірували надармо 3. Я бо вам передав найперше те, що й сам прийняв був: що Христос умер за наші гріхи згідно з Писанням; 4. що був похований, що воскрес третього дня за Писанням; 5. що з’явився Кифі, потім дванадцятьом; 6. опісля ж з’явився Він більш як п’ятистам братів разом, більшість яких живе й досі, деякі ж померли. 7. Опісля з’явився Якову, згодом усім апостолам. 8. А наостанку всіх, немов якомусь недоносові, з’явивсь і мені, 9. бо я найменший з апостолів, я недостойний зватись апостолом, бо гонив Церкву Божу. 10. Благодаттю Божою я є те, що є, а благодать Його в мені не була марна, бо ж я працював більше всіх їх, та не я, але благодать Божа, що зо мною. 11. Чи то я, отже, чи то вони – так ми проповідуємо, і так ви увірували».
Коментар до тексту
У цьому уривку Павло торкається питання, найважливішого не тільки в цьому листі, а у всьому Новому Завіті та християнстві загалом. Ідеться про воскресіння, якому присвячено не лише цей уривок, але ціла глава (1 Кор 15), яку часто називають «Євангелієм Воскресіння». Християнський спосіб життя на кожному етапі залежить від віри в те, що з Воскресінням Ісуса справді народився новий Божий світ, і що ті, які належать Христові, повинні жити сьогоденням у світлі свого впевненого майбутнього. Заперечення воскресіння – це, на перший погляд, очевидна позиція здорового глузду, а тому, якщо немає майбутнього життя, навіщо турбуватися? У цій главі аргументи Павла наростають повільно, відкидаючи припущення, притаманні стародавній та сучасній культурам, пояснюючи сенс Воскресіння Ісуса та природу нашого воскресіння. Те, що Бог зробив для Ісуса, воскресивши Його з мертвих, є і взірцем, і засобом того, що Він здійснить для всього народу Ісуса. Павло починає з важливого, дуже раннього формулювання суті Євангелія, яке називають керигмою: Месія помер за наші гріхи, був похований і воскрес на третій день – усе це сталося згідно зі Святим Письмом (Старого Завіту). Потім, продовжує апостол, його побачили Кифа, дванадцять апостолів, п’ятсот братів і сестер, зібраних разом, Яків (брат Господній по плоті і перший єпископ Єрусалима), усі апостоли (імовірно, ідеться про сімдесят двох апостолів, яких Ісус послав перед Собою на проповідь – Лк 10:1 ) і нарешті сам Павло, якому Ісус явився в дорозі до Дамаска (Ді 9:3–19; пор. Ді 22:6–16; 26:12–18) та який згодом мав ще інші зустрічі з Воскреслим (Гал 1:1–11; 1 Кор 9:1). Це основа всього християнства[1].
Meditatio (розважання)
«Пригадую вам, брати, Євангелію, яку я вам проповідував, яку ви і прийняли, у якій і стоїте». Грецький термін «εὐαγγέλιον / euangelion» дослівно означає Добра Новина. Це радісна звістка про найважливіші факти, які трапилися в історії людства та вселенної, свідчення про те, що Бог здійснив для всього світу через Страсті та Воскресіння Свого Сина Ісуса Христа. Перше, що робили після зустрічі з Воскреслим Ісусом жінки, які йшли до гробу, щоб намастити Його тіло, а потім уже й апостоли, яким явився Ісус, – звіщали всім людям про цей унікальний факт. Саме Воскресіння Ісуса Христа дало початок поширенню того феномену, який ми називаємо християнством.
Воскресіння допомогло учням Ісуса назавжди змінити їхнє розуміння Бога та Його ставлення до сотвореного світу, а передусім людини. Кожен, хто поставав перед фактом проголошення Євангелії, зустрічався з Доброю Новиною про безмежну Божу любов та особливу цінність людини в Божих очах; відкривав для себе, що Бог є не тільки Творцем світу, але і його Спасителем. Це було радісне усвідомлення Божої відповідальности за Своє творіння, Його безмежної вірности людині, відкриття неймовірного факту про цінність усього сотвореного фізичного світу.
Багато людей, які чули проголошення Євангелії, відповідали вірою, яка виявлялася через навернення життя та проголошення Ісуса єдиним Господом світу. Найважливішою частиною навернення / покаяння та визнання віри було прийняття Таїнств Хрещення та Миропомазання, а також Євхаристії (пізніше й інших Таїнств), які допомагали рости у Воскреслому Господі та вистояти в Ньому серед холоду й темряви світу. Факт Воскресіння Ісуса надавав і далі надає цілком іншого значення всьому, з чого складається життя людини: усім її радісним і сумним моментам, її цілям і пріоритетам, фізичному та духовному життю.
Oratio (молитва)
«Благословлю Господа повсякчасно, завжди хвала Його в устах у мене» (Пс 34:2).
Contemplatio (споглядання)
Воскресіння − це факт, який змінив усе, продовжує змінювати все й пояснює все: розуміння Бога, нас самих, нашого минулого, теперішнього та майбутнього. Без Воскресіння Ісуса не тільки немає християнства − життя позбавлене сенсу взагалі, а світ є дивним театром абсурду. Павло каже: «А коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша. 15. І ми являємося неправдивими свідками Бога, бо свідчили проти Бога, що воскресив Христа, Якого Він не воскресив, якщо не воскреснуть мертві (…) 20. Але ж Христос таки справді воскрес із мертвих, Первісток померлих. 21. Бо тому, що через чоловіка смерть, через чоловіка й воскресіння мертвих. 22. Як бо в Адамі всі вмирають, так у Христі й оживуть усі. 23. І кожний у своїм порядку: Первісток – Христос, потім – Христові під час Його приходу» (1 Кор 15:14–15, 20–23). Ці вірші − частина 1 Кор 15, яку варто читати якнайчастіше як духовну пісню прослави Бога в радісних і сумних хвилинах, бо тут міститься найважливіше для людини.
[1] N. T. Wright, M. F. Bird. The New Testament in Its World: An Introduction to the History, Literature, and Theology of the First Christians. London, Grand Rapids, MI: Zondervan Academic, SPCK 2019, P. 493.
