Десятий тиждень після П’ятдесятниці. П’ятниця. Бути послідовними (2 Кор 1:12–20)

Час прочитання: 8 хвилин

Lectio (читання)

«Слава наша – це свідоцтво нашого сумління, як ми поводились у світі, зокрема щодо вас, у святості й щирості Божій, не в мудрості тілесній, а в Божій благодаті. 13. Бо іншого вам не пишемо, як тільки те, що ви читаєте й розумієте. А надіюся, що зрозумієте це повнотою, 14. як уже зрозуміли нас частинно, що ми – ваша слава, як і ви – наша в День Господа нашого Ісуса Христа. 15. В оцій-то певності хотів я прийти перше до вас, щоб удруге ви мали радість, 16. а потім від вас перейти в Македонію і знову з Македонії прийти до вас, щоб вирядили ви мене в Юдею. 17. Хіба я, мавши те на думці, учинив легковажно? Чи те, що я задумую, задумую лише з людських міркувань так, що в мені одночас перебуває і “Так, так”, і “Ні, ні”? 18. Бог мені свідок, що наше слово до вас не є “Так” і “Ні”. 19. Бо Син Божий, Ісус Христос, що Його ми вам проповідували, – я, Сильван і Тимотей – не був “Так” і “Ні”, у Ньому лише “Так” було. 20. Скільки-бо обітниць Божих у Ньому – “Так”, і тому через Нього “Амінь” Богові на славу через нас».

Коментар до тексту

Хоча в Коринті постала християнська спільнота, проте її члени не відразу стали новими людьми у Христі. Цей уривок − один із багатьох прикладів того, як складно відбувалася комунікація між окремими членами громади та св. Павлом. Деякі особи, можливо, фальшиві лжевчителі, узагалі закидали апостолові, що представлене в його листах навчання доволі важке для розуміння та що він керується людськими мотивами. У вв. 12–14 Павло пояснює, що він завжди був відвертий та прямий у спілкуванні зі спільнотою та викладенні своїх думок, а також діяв, намагаючись виконувати Божу волю, тому навчання, викладене в листах, пряме та зрозуміле. Як і в ситуації з іншими заснованими ним спільнотами (пор. 1 Сол 2:19; Флп 2:16), Павло сподівається, що зможе хвалитися ними тоді, коли Христос повернеться судити людство. Починаючи з в. 15 і до кінця цієї глави, яка виходить за межі цього уривку (2 Кор 1:24), апостол відповідає на закид, що він нібито не дотримав слова й не прийшов до Коринта, як обіцяв (1 Кор 16:5–6). Павло пояснює, що цей візит не відбувся не тому, що він щось поспішно пообіцяв, а потім не виконав, але тому, що керувався любов’ю до спільноти й не хотів її засмучувати: «А я прикликаю свідком Бога на мою душу, що я, щадивши вас, не прийшов більше в Коринт» (2 Кор 1:23). Можливо, під час одного з візитів Павла до Коринта у спільноті трапилися якісь неприємні ситуації, які не личили християнам, і це могло образити апостола. Відтак він вирішив, що буде мудріше написати до спільноти, щоб до його візиту вірні виправили це прикре становище[1].

Meditatio (розважання)

«Бог мені свідок, що наше слово до вас не є “Так” і “Ні”. 19. Бо Син Божий, Ісус Христос, що Його ми вам проповідували, – я, Сильван і Тимотей – не був “Так” і “Ні”, у Ньому лише “Так” було». Павло ніколи не жив подвійним життям і не проповідував якогось аморфного навчання. Апостол був чітко переконаний, що його життя було наслідуванням Христа, і до подібного життя він закликав інших: «Отож благаю вас: будьте моїми послідовниками» (1 Кор 4:16); «Будьте моїми послідовниками, як і я – Христа» (1 Кор 1:11).

Апостол не мав якихось людських амбіцій, але горів бажанням донести Добру Новину про Ісуса до кожної людини. Трохи далі в цьому посланні він пише: «Відкинувши ложну соромливість, ми не поводимося лукаво, ані не викривлюємо Слово Боже, але, проповідуючи явно правду, поручаємо самих себе кожному людському сумлінню перед Богом. 3. А коли наша Євангелія закрита, то вона закрита для тих, які гинуть, 4. у яких бог цього віку осліпив розум, отих невіруючих, щоб їм не сяяло світло Євангелії слави Христа, Який є Образ Божий. 5. Бо ми не самих себе проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа; самі ж ми – слуги ваші ради Ісуса» (2 Кор 4:2–5).

Прикладом і натхненням для Павла був Ісус Христос, Який як Новий Адам став постійним «Так» Богові Отцеві. У Євангелії від Йоана Ісус часто говорить про своє бажання виконати волю Отця: «Їжа моя, – каже до них Ісус, – волю чинити Того, Хто послав Мене, і діло Його вивершити» (Йо 4:34); «Не спроможен Я нічого діяти від Себе Самого. Суджу Я так, як чую, і суд Мій справедливий, бо шукаю Я не Своєї волі, лише волі Того, Хто послав Мене» (Йо 5:30); «Усе, що Отець Мені дає, прийде до Мене, і того, хто до Мене прибуде, Я не відкину, 38. бо зійшов Я з неба не для того, щоб волю власну чинити, а волю Того, Хто Мене послав. 39. Оце ж воля Того, Хто Мене послав, щоб з усього, що Він дав Мені, Я нічого не погубив, лише воскресив його останнього дня» (Йо 6:37–39).

Зі свого боку, для Павла було настільки важливо жити життям, подібним до Ісусового, що він міг написати: «Ба, більше: я вважаю за втрату все задля найвищого спізнання Христа Ісуса, Господа мого, заради Якого я все втратив і вважаю все за сміття, аби Христа придбати 9. і опинитися в Ньому не з праведністю моєю, що від Закону, а з тією, що через віру в Христа, з праведністю, що від Бога – від віри, 10. щоб спізнати Його й силу Його Воскресіння, й участь у Його муках, уподібнюючись Йому у смерті, 11. аби якось осягнути воскресіння з мертвих» (Флп 3:8–11).

Oratio (молитва)

«Тільки Він моє спасіння й моя скеля, мій захист: не захитаюсь анітрохи» (Пс 62:3).

Contemplatio (споглядання)

Апостол Павло жив для Христа найповнішою мірою, і то так, що міг сказати: «Живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, Який полюбив мене й видав Себе за мене» (Гал 2:20). Попри це, знаходилися люди, які його очорнювали і звинувачували у якихось людських мотивах у служінні. Цей приклад навчає нас, що ми повинні бути свідомими, що справжнє життя у Христі завжди буде мати опозицію навіть серед так званих християн. Дуже гарну пораду для таких ситуацій пропонує апостол Петро: «Бо коли і страждаєте за справедливість – ви щасливі! Їхньої погрози не бійтесь і не тривожтесь, 15. а Господа Христа святіть у ваших серцях, завжди готові дати відповідь кожному, хто у вас вимагає справоздання про вашу надію, 16. однак із скромністю та острахом, маючи добру совість, щоб власне тоді, коли вас обмовляють, були осоромлені ті, які вчиняють наклепи на вашу добру в Христі поведінку. 17. Ліпше-бо, коли така вже воля Божа, страждати, робивши добро, ніж зло творивши» (1 Пт 3:14–17).

---

[1] The Navarre Bible. Saint Paul’s Letters to the Corinthians. With a commentary by members of the Faculty of Theology of the University of Navarre. Dublin: Four Courts Press, New York: Scepter Publishers 2005, P. 133–135.