Четвер першого тижня Великого посту. Не добре людині бути самій (Бут 2:4-19)

Час прочитання: 9 хвилин

Lectio (читання)

«Таке було походження неба й землі, коли сотворено їх. – Коли Господь Бог творив небо й землю, 5. не було ще на землі ніякої польової рослини й не росла ще ніяка трава на полі, бо Господь Бог не посилав дощу на землю, і не було людини, щоб порати землю. 6. Але виходила волога з землі й напувала всю поверхню землі. 7. Тоді Господь Бог утворив чоловіка з земного пороху та вдихнув йому в ніздрі віддих життя, і чоловік став живою істотою. 8. Господь Бог насадив сад в Едемі, на сході, й оселив там чоловіка, що його був утворив. 9. І виростив Господь Бог із землі всяке дерево, принадне на погляд і добре для поживи, і дерево життя посеред саду та й дерево пізнання добра й зла. 10. З Едему ж виходила ріка, щоб зрошувати сад, і звідти розділялась вона на чотири течії. 11. Ім’я першої – Пішон; це та, що обтікає ввесь Хавіла-край, де є золото. 12. А золото цього ж краю добре. Там же є пахуча смола й онікс-камінь. 13. Ім’я другої ріки – Гіхон; вона обтікає ввесь Куш-край. 14. Ім’я третьої ріки – Тигр; вона тече на схід від Ашшуру. Четверта ж ріка – Ефрат. 15. Узяв Господь Бог чоловіка й осадив його в Едемському саді порати його й доглядати його. 16. Та й дав Господь Бог чоловікові таку заповідь: “З усякого дерева в саду їстимеш; 17. з дерева ж пізнання добра й зла не їстимеш, бо того самого дня, коли з нього скуштуєш, напевно вмреш”. 18. Тоді сказав Господь Бог: “Не добре чоловікові бути самому; сотворю йому поміч, відповідну для нього”. 19. І сотворив Господь Бог з землі всіляких польових звірів і всіляких птахів піднебесних і привів їх до чоловіка побачити, як він назве їх; як саме чоловік назве кожне живе сотворіння, щоб воно так і звалось».

Коментар до тексту

Другий опис сотворення (Бут 2:4б-25) має на меті підкреслити декілька тверджень: Творець усього – благий, єдиний Бог; людина має подвійну природу; людина не має подібних до себе серед природи. Чому є два описи сотворення людини? Окрім теорії, що тут ідеться про дві різні традиції, слід відзначити таке. Щоб наголосити на важливості чогось у Біблії використовується метод повторів (у нас – жирним шрифтом чи курсивом). Повторами послуговувалися для постановки теми та її розвитку (напр., у сотворенні «добре» і «дуже добре»), це т. зв. «синоптично-узагальнювальна методика». Напр., спочинок згадується не тільки в описі сотворення, але й в історії про Ноя (чиє ім’я означає «відпочинок»), у розповіді про завоювання Ханаану (Ізраїль покликаний увійти в Божий відпочинок), Давид хоче побудувати дім для Господа, як тільки у нього настає «спочинок від усіх ворогів його», Христос обіцяє «спочинок» тим, хто приходить до Нього.

Уривок Бут 2:4б-25 зосереджений на сотворенні людини. Сотворення світу тут представлено в дуже загальний, «сумарний» спосіб. Якщо перший опис сотворення у 1-2:4а вказує на людину як на вінець усього творіння, то в другому описі у Бут 2:4б-25 усе сотворене для людини. Особливо закцентовано на зв’язку людини і землі. Проте автор не стільки хоче сказати, з чого сотворена людина, а те, чим вона є, яка його / її природа. Ліплення людини наголошує на винятковому заангажуванні Бога в постання людини, цей антропоморфізм підкреслює інтимне ставлення Творця до Свого творіння.

Людина отримує від Бога «дихання життя» ( נִשְׁמַ֣ת חַיִּ֑ים/ nishemat hayyim), тому є не просто оживленою матерією (як навколишній світ), але «живою істотою», яка посідає життєдайну силу. Людина – складна істота, вона має матеріальне тіло та нематеріальний елемент, який походить безпосередньо від Бога. Буття 2:7 – locus classicus антропології Старого Завіту – вирізняє в людині тіло та життя, а не тіло і душу. Життя людини – дар Бога, через який Він поділився якоюсь частиною Своєї істоти. Дихання життя – джерело духовного життя.

Буття 2:18 виразно підкреслює, що чоловікові «не досить самого себе». Маючи суспільну природу, він відчуває брак особи, яка посідає ту саму природу. Сцена надавання імен звірятам, які Бог творить, щоб заповнити пустку в житті Адама, ще раз підкреслює виняткову поставу людини щодо усього сотвореного.

Ще одна важлива деталь у цьому тексті – згадка про сад в Едемі. Образ саду – на сході це улюблений спосіб зображати Боже благословення. Для людей, які жили серед бідної природи в оточенні пустель, тінистий оазис був справжнім раєм. Рай – образ блаженного стану людини до гріхопадіння. У саду поміж іншими рослинами згадуються два особливі дерева. Дерево на сході могло символізувати зв’язок неба і землі або всесвіт. Відтак дерево життя – символ єднання людини з Богом, який дарує їй вічне життя, а дерево пізнання добра і зла – символ всесвіту («добро і зло» –  семітська ідіома, яка означає «все на світі»). Тому заборона їсти з дерева пізнання добра і зла – пересторога від свавільної, незалежної від Бога, влади над світом (пізніше сильно виражене в магії).

Meditatio (розважання)

«Тоді сказав Господь Бог: “Не добре чоловікові бути самому; сотворю йому поміч, відповідну для нього”». Розповідь про сотворення людини (чоловіка і жінки) закінчується 25-им віршем другої глави книги Буття. Наші предки, однак, читали цей текст (а ми продовжуємо це робити у читаннях Вечірні) тільки до Бут 2:19. Решта тексту читаємо наступного дня. Не знаю, чим вони керувалися, але тут простежується цікава інтуїція. З одного боку, ми бачимо унікальність постаті Адама порівняно з усім творінням. З іншого – відчувається, що з Адамом щось не так – ще нема Єви. І біблійний автор підкреслює, що Адамові самому не є добре. У першому описі сотворення світу у Бут 1-2:4а після кожного творчого дня Бог потверджував усе словом «добре». А тут вперше чуємо «не добре».

Без Єви, про яку прочитаємо у наступних віршах у завтрашньому читанні, Адамові чогось не вистачає – це дуже виразно підкреслює, що людина не є самодостатньою. Мусить бути інша особа. Якщо взяти до уваги усі відтінки словосполучення «поміч, відповідну до нього», то побачимо, що Адам без Єви у певному сенсі неповносправний. Можна навіть жартома сказати, що він не дасть собі ради. Адам, очевидно, буде жити, але це не буде життя, для якого він сотворений. Слово «поміч, підтримка» (євр. עֵזֶר / ezer) вказує на те, що ми сотворені, щоб давати допомогу і її приймати. Єврейський термін «כְּנֶגְדּֽוֹ / kenegdo» має майже технічні конотації – «відповідний, припасований», немовби деталь до деталі…

Проте сьогодні бачимо багато самотніх людей. Одні люди самотні, бо якось так склалося – робота і подібні речі не залишають часу на особисте життя. Інші особи обирають своєрідну самотність, живучи у дівицтві у монашестві чи целібаті. Зовні це ніби самотні люди, але так на справді не є. Щоби будь-яка самотність мала життєдайний та плодоносний зміст, її повинен наповнити Бог. Тільки Той, Хто є причиною та джерелом сотворення людини – чоловіка та жінки – може заповнити відсутність іншої особи. Тільки Він, і ніхто інший. Жодні песики, котики при всьому нашому бажанні цього не зроблять… І коли Бог наповнює життя людини, тоді вона ніколи і ніде не чується самотня, навіть у готелі в чужому місті і чужій країні, далеко від родини, споживаючи вечерю сама.

Oratio (молитва)

«Хвалю Тебе, що сотворив мене так дивно; діла Твої предивні, Ти душу мою знаєш вельми добре. 15. Кості мої не були сховані від Тебе, коли постав я таємничо, коли мене творено в землі глибоко. 16. Очі Твої бачили мої вчинки, усі вони записані у Твоїй книзі; і дні, що Ти мені призначив, коли ані одного із них іще не було. 17. Як мені тяжко думки Твої збагнути, Боже! Яка їх сила!» (Пс 139:14-17).

Contemplatio (споглядання)

Нікому з нас не вистачає самого себе. Чоловікові і жінці також не достатньо одне одного. Тут ще потрібно Бога. Справжнє переживання досвіду Бога чоловіками і жінками переводить на інший рівень їхні стосунки в родині, у парафіяльній чи монашій спільнотах. І навпаки – відсутність такого досвіду стає початком кризи у родині, парафії, згромадженні чи монастирі. Автентичний досвід Бога навчає нас бути відповідною поміччю для інших – чоловіка, дружини, батьків, дітей, сестер і братів (кровних, у монашестві чи у Христі)… Усе це грандіозні покликання, реалізація яких починається з досвіду Бога та усвідомлення того, що ми сотворені так, що нам не досить самих себе…