7-й тиждень після Пасхи. Середа. Болі народження нового світу (Йо 16:15−23)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«“Усе, що Отець має, – Моє. Тим-то й сказав Я вам, що Він з Мого візьме і звістить вам. 16. Ще трохи, і ви не побачите Мене більше, і знову ще трохи, і побачите Мене: Я бо йду до Отця”. 17. Тоді деякі з Його учнів заговорили між собою: “Що воно значить те, що Він говорить: Ще трохи, і ви Мене не побачите, а знову ще трохи, і побачите Мене? І оте: Я йду до Отця?” 18. Казали, отже: “Що воно означає, оте “трохи”, про яке Він говорить? Не знаємо, що Він хоче сказати!” 19. Ісус же, відаючи, що вони бажають Його спитати, мовив до них: “Розпитуєте один одного, що Я хотів сказати словами: Ще трохи, і Мене не побачите, і знову ще трохи, і побачите Мене? 20. Істинно, істинно говорю вам: Голоситимете, ридатимете, світ же радітиме. Журитиметесь, але журба ваша у радощі обернеться. 21. Журба жінці, коли вона народжує, бо година її вибила. А вродить дитятко – з радощів, що людина на світ народилася, вже й пам’яті про болі нема! 22. Оце й ви нині в журбі. Але Я вас знову побачу, і зрадіє ваше серце, і ніхто ваших радощів від вас не відбере. 23. І того дня ви не будете питати Мене нічого. Істинно, істинно кажу вам: Чого б ви тільки попросили в Отця, Він дасть вам у Моє ім’я”».

Коментар до тексту

Євангеліє дня є частиною Прощальної промови Ісуса до Своїх учнів (Йо 13:31−17:26) напередодні Його Страстей (Йо 18−19) та Воскресіння (Йо 20−21). Ісус пояснює учням найважливіші речі, які стосуються значення подій, які відбудуться в наступні декілька днів, а також обіцяє прихід Святого Духа та висвітлює Його роль у житті апостолів, історії світу та Церкви. Завершуючи розмову про роль Святого Духа в Церкві (Йо 16:12−15), Ісус каже, що Дух прославить Його, відкривши людям, що Він так само, як і Отець, має суверенну владу над усім у світі (в. 15). Далі, з огляду на розгубленість та засмученість апостолів, Ісус каже, що їхня теперішня тривога в майбутньому обернеться в радість: так, Його неминучий відхід викличе у їхніх серцях тимчасовий смуток (вв. 16−22а), але неодмінне повернення Ісуса приведе до постійної радості учнів, а також усвідомлення, що в такий спосіб Бог найповнішою мірою відповів на їхні молитви (вв. 22б−24)[1].

Meditatio (розважання)[2]

«Оце й ви нині в журбі. Але Я вас знову побачу, і зрадіє ваше серце, і ніхто ваших радощів від вас не відбере». Ці слова Ісуса підтримували надію багатьох поколінь переслідуваних християн. Як і Павло в Рим 8, Ісус використовує образ родів (пологів), щоб пояснити Своїм учням те, що відбувається перед їхніми очима і продовжуватиметься наступних декілька днів.

Пологи, народження у світ нового життя – це завжди терпіння, біль, але також і велика радість. Учні Ісуса мали пережити щось подібне: арешт Ісуса, несправедливий суд над Ним, а потім і страшне розп’яття на Хресті. Та згодом вони знову побачили Його Живим, і це була радість, якої уже ніхто й ніщо не перекреслив, якої ніхто від них не міг відняти і ніколи не відніме! Через Страсті й Воскресіння Ісус повернувся до Отця, а потім зіслав Святого Духа, який відкрив апостолам і продовжує відкривати нам справжнє значення подій, про які читаємо у Святому Писанні.

Учні не були готові зрозуміти усе, що тоді говорив їм Ісус, багато прояснилося тільки після особистої зустрічі з Воскреслим та після Зіслання Святого Духа у 50-й день після перемоги Ісуса над смертю. Без особистої зустрічі з Ісусом, без навернення серця і визнання Його Господом усього нашого життя та відкриття на діяння Святого Духа, без запрошення Святого Духа увійти в наше життя і провадити ним ми не зможемо зрозуміти ні Божих доріг, ні сенсу нашого власного життя. Без зустрічі з Воскреслим життя завжди буде немовби в тумані…

Oratio (молитва)

Ісусе, дякую Тобі за те, що Ти завжди перемінюєш наш смуток у радість…

Contemplatio (споглядання)

Ми, як члени Церкви, дуже тісно з’єднані з Христом. Саме тому апостол Павло на означення Церкви використовує образ Тіла, у якому Христос є Головою, а ми – членами цього Тіла (Еф 5:23; Кол 1:18; 1 Кор 12:27). Церква є місцем народження нового Життя у старому світі. Народження ніколи не відбувається легко, але життя того варте. Щоб зрозуміти нашу роль у цьому процесі, важливо пам’ятати слова апостола Павла: «І як страждає один член, страждають усі з ним члени; і як один член у славі, радіють з ним усі члени» (1 Кор 12:26). І кожен з нас, які у «Христа хрестилися і в Христа зодягнулися», у таїнственний спосіб співпрацюємо над народженням нового творіння у щоденному ритмі старого способу існування навколо. Апостол Павло каже: «Тепер я радію стражданнями за вас і доповняю на моїм тілі те, чого ще бракує скорботам Христовим для Його Тіла, що ним є Церква» (Кол 1:24). Страждання Павла походили з його проголошення Євангелія, яке викликало спротив багатьох людей, але й навернення багатьох були причиною великої радості[3]. Отже, народження нового Божого світу потребує участі всіх нас…

---

[1] Murray J. Harris. John (Exegetical Guide to the Greek New Testament. A. J. Köstenberger, R. W. Yarbrough – Gen. Eds.) B&H Publishing Group. Nashville, Tennessee 2015. Kindle Edition. Kindle Location 8960−9098.

[2] Деякі думки у розважанні основані на T. Wright. John for Everyone. Part 2: Chapters 11−21. London SPCK 2014/ Kindle Edition. Kindle Location 1534−1563.

[3] R. H. Gundry. Commentary on the New Testament. Verse-by-Verse Explanations with a Literal Translation. Hendrickson Publishers 2010, P. 801.