Lectio (читання)
«Одного разу увійшов Ісус у Суботу в дім якогось визначного фарисея спожити страву, і вони за Ним назирали. 2. Аж ото перед Ним якийсь чоловік, хворий на водянку. 3. Звертаючись до вчителів Закону й фарисеїв, Ісус спитав: “Чи вільно зціляти в Суботу, чи ні?” 4. Вони мовчали. Тоді Він, діткнувшись його, оздоровив і відпустив. 5. До них же промовив: “Хто з вас, коли в нього син чи віл упаде в колодязь, не витягне його негайно в день суботній?” 6. І вони не могли нічого Йому на це відповісти. 7. Потім, зауваживши, як вони вибирали собі перші місця, Ісус сказав до запрошених притчу: 8. “Як хтось покличе тебе на весілля, не сідай на першім місці, щоб, бува, не знайшовся хтось, запрошений ним, поважніший від тебе, 9. і той, хто тебе і його закликав, не підійшов і не сказав до тебе: Поступися цьому місцем! І тоді довелось би тобі із соромом посісти останнє місце. 10. А навпаки: коли тебе запросять, іди й займи останнє місце, щоб, коли прийде той, що тебе покликав, сказав до тебе: Друже, сідай вище! Тоді буде тобі честь перед усіма, що сидітимуть із тобою. 11. Бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, буде вивищений”».
Коментар до тексту
Цей уривок містить розповідь про зцілення чоловіка, хворого на водянку (вв. 1–6), та притчу про гостей (вв. 7–11). Оздоровлення недужого відбулося в Суботу – день відпочинку. Уже в І ст. книжники випрацювали доволі складну легалістичну систему поведінки в Суботу, яка згодом у Мішні (усний коментар до Тори, записаний близько 200 р.) викристалізувалася у 39 заборон, серед яких заборона лікувати. Натомість Ісус ставить добро людини вище від формального припису книжників і дарує знедоленій особі справжній відпочинок та полегшення – звільнення від болю та ритуальної нечистоти (через хворобу особа не могла брати участи в публічному молитовному житті). Крім того, Ісус вказує, що Закон дано для добра людей, а не для ускладнення їхнього життя. Проте фарисеї виявилися настільки нечутливими до слів та вчинків Ісуса, що для пояснення Своїх дій Він наводить приклад тварини, яку завжди рятують у часі наглої потреби. В іншому місці Ісус каже: «Суботу встановлено для людини, а не людину для Суботи, 28. тож Син Чоловічий – Владика й над Суботою» (Мр 2:27–28). Та все ж учителі Закону й фарисеї чимось переймалися – їх цікавила людська слава, тому, «зауваживши, як вони вибирали собі перші місця, Ісус сказав до запрошених притчу» про весільних гостей, щоб вказати їм на проблему гордости, яка так затьмарила їхні уми, що вони не бачили справжніх потреб людей, і в такий спосіб заохотити їх до смирення.
Meditatio (розважання)
«Бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, буде вивищений». Для того, щоб наше християнське служіння було переконливим, потрібно вчитися бути смиренним. Саме так – вчитися. Людина не може раз і назавжди стати смиренною, бо після гріхопадіння людська гордість і бажання слави стали дуже підступними рисами нашої природи. Гордість і бажання слави є скаліченими проявами нашого «я», нашої особистости, браком зрілости й адекватного сприйняття реальности.
Смиренною може бути тільки зріла й відповідальна людина – особа, яка усвідомлює власну гідність, але й розуміє свої обмеження; особа, яка добре знає, що все, що вона має, а має насправді має дуже багато (вистачає прочитати Пс 8), є незаслуженим і щедрим Божим даром. Святий Павло був надзвичайно обдарованим чоловіком, але добре усвідомлював, Хто є Джерелом та Подателем усіх цих дарів, а також смиренно визнавав свої обмеження: «Що маєш, чого б ти не одержав? Коли ж одержав, то чому вихваляєшся, неначе б не одержав?» (1 Кор 4:7); «Отож я краще буду радо хвалитися своїми немочами, щоб у мені Христова сила перебувала» (2 Кор 12:9); «Кожний нехай добре перевіряє своє діло, і якщо він знайде, чим хвалитися перед самим собою, то вже ніяк не перед іншими» (Гал 6:4); «Мене ж не доведи, Боже, чимось хвалитися, як тільки Хрестом Господа нашого Ісуса Христа, яким для мене світ розпʼятий, а я – світові» (Гал 6:14).
Під час земного служіння Ісуса прості й потребуючі люди дуже горнулися до Нього. І річ не тільки в силі Його слова та чудах, які Він часто чинив. Сам Ісус каже: «Прийдіть до Мене, усі втомлені й обтяжені, і Я облегшу вас. 29. Візьміть ярмо Моє на Себе й навчіться від Мене, бо Я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим. 30. Ярмо-бо Моє любе й тягар Мій легкий» (Мт 11:28–30). Узяти на себе Христове ярмо означає жити Його Євангелієм, іти дорогою відповідального та зрілого життя, гідного осіб, сотворених на образ і подобу Божу.
Oratio (молитва)
Ісусе, дякую Тобі за приклад смирення. Даруй мені силу наслідувати Тебе в усьому…
Contemplatio (споглядання)
Пафос, тріумфалізм, бажання слави, просто гординя, на превеликий жаль, є раком, який роз’їдає християнські середовища та структури. І чим більше особа обмежена, тим більше крутиться їй голова від відповідальної посади. Учені та розумні християни часто вважають себе вищою кастою супроти «пересічних» вірних. І мало того, що такі особи самі не живуть Духом Христа, а ще й чинять великі перепони іншим людям, які хочуть прийти до Бога. Щоденне вдумливе читання Євангелія може вивести нас із наркотичного туману егоїзму, пихи, бажання слави й повернути до нормального та реального життя. Простота, доступність і людяність Ісуса є постійним викликом для всіх нас, щоб ми могли ставати вільними та зрілими людьми, кращими версіями самих себе, особами, здатними бачити реальний світ, а головно потреби ближніх, і відповідно на це реагувати.
Дуже дякую вам отче!