32-й тиждень після П’ятдесятниці. П’ятниця. Бог вірний не залежно від обставин (Мк 12:1-12)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«І почав до них промовляти притчами: “Один чоловік насадив виноградник, обвів його муром, видовбав винотоку, збудував башту, винайняв його виноградарям і від’їхав на чужину. 2. І послав він своєчасно до виноградарів слугу, щоб узяти від виноградарів свою частину плодів виноградних. 3. Вони ж його схопили, побили й відіслали ні з чим. 4. І знов послав до них іншого слугу. Але й тому побили голову і зневажили. 5. Ще іншого він послав, а вони того вбили. Та й багато інших – їх вони або побили, або повбивали. 6. Ще мав єдиного сина улюбленого – і його послав до них наостанку, кажучи: Матимуть пошану до мого сина. 7. Та виноградарі оті казали між собою: Це спадкоємець, нумо вб’ємо і його, то й спадщина буде наша. 8. І схопивши його, убили та викинули з виноградника. 9. Що, отже, зробить господар виноградника? Прийде, вигубить виноградарів, а виноградник віддасть іншим. 10. Чи ви не читали цього Писання: Камінь, що його знехтували будівничі, став каменем наріжним. 11. Господь зробив це, і воно дивне в очах наших!”. 12. І шукали, щоб Його впіймати, але боялися народу, бо зрозуміли, що Він до них сказав ту притчу. Тож, зоставивши Його, відійшли».

Коментар до тексту

Цю притчу називають мініатюрою Історії спасіння. Усі три перші Євангелисти розповідають про неї (пор. також Мт 21:33−46; Лк 20:9−19). Це дуже просто, але надзвичайно виразно представлена історія стосунків Бога та Ізраїлю – улюбленого виноградника Господнього (пор. Іс 5). Унікальністю цієї притчі є імпліцитний факт, що Бог Сам стає людиною і приходить пророкувати до Свого народу, а відтак переживає на Собі все, що переживали старозавітні пророки, – відкинення та смерть.

«Цей уривок продовжує тематичну лінію попередніх наративів про свідоме відкинення Ісуса та Його посланництва релігійно-культовими (первосвященники), інтелектуальними (книжники) та політичними (старійшини народу) провідниками Ізраїлю. З притчі можна виокремити принаймні три головні думки[1]:

1. Бог багатомилостивий і терпеливо чекає, поки Його народ принесе належний плід, чекає навіть тоді, коли народ повстає проти Нього.

2. Прийде час, коли терпеливість Бога закінчиться, і тоді усі, хто Його відкинув, будуть за це відповідати.

3. Божий задум не буде порушений, тому що Він поставить нових провідників, і ті принесуть плоди, яких не дали попередні виноградарі»[2].

Для нас, членів Церкви, ця притча ставить дуже важливе питання про нашу відповідь на Божі відвідини нашого життя. Крім того, ця історія промовисто змальовує, яким є Бог та якими інколи стають люди… 

Meditatio (розважання)

«Чи ви не читали цього Писання: Камінь, що його знехтували будівничі, став каменем наріжним. 11. Господь зробив це, і воно дивне в очах наших!». Ці рядки Ісус цитує із 118-го псалма, у якому містяться пророцтва, що вказують на дію Божого Провидіння в людській історії: «Камінь, яким знехтували будівничі, став головним на розі. 23. Від Господа це сталось, і дивне воно в очах наших. 24. Цей день учинив Господь, радіймо й веселімся в ньому! 25. Спаси, о Господи, Тебе благаєм! Дай же рятунок, Господи, благаємо! 26. Благословенний Той, що приходить в ім’я Господнє! З дому Господнього ми вас благословляємо» (Пс 118:22−26). Виводячи Ізраїль з Єгипту, Бог у Своєму задумі не обмежувався звільненням народу, але прагнув перетворити колишніх рабів у вибраний народ. Саме про цю кінцеву мету і йдеться у Пс 118. Отже, цей псалом спрямований у майбутнє і порушує дуже важливі питання. Коли всі народи, які «оточили» і загрожують нам, будуть розбиті? Хто може прийти до брами правди і Кого будуть вітати як «камінь» і як Того, Хто іде «в ім’я Господнє» (Пс 118:22, 26)? Псалом носить одночасно і меморіальний, і перетворювальний характер: переосмислюючи минулі події Виходу з Єгипту, вказує на значно грандіозніші перетворення в майбутньому[3]. Усе, про що ми чуємо у цьому чудовому псалмі, сповнюється в Ісусі Христі – Він є Той, у Кому настають остаточні перетворення.

Та перш ніж відбудеться ця переміна, Ісуса знехтують і відкинуть. Це парадоксальна і прикра реальність водночас. Створіння у своєму бунті засліплене настільки, що відкидає запрошення Бога до справжнього життя. Проте Бог є Богом, тому Він завжди починає там, де нам здається, що ми вже поставили останню крапку. Господь діє на багатьох рівнях і спрямовує історію повсякчасно – навіть тоді, коли видається, що зло торжествує, а ми полишені самі на себе.

Ця притча Ісуса демонструє великий Божий оптимізм та безмежну терпеливість. Він шанує нашу волю настільки, що приймає знехтування нами. Проте коли ми у своїй гордості доходимо до тотальної руйнації життя, Він, будучи вірним, бере наслідки нашого бунту і сваволі на Себе і дарує нам нову свободу, нову пропозицію життя, нове майбутнє ціною власних Страстей. Таким є наш Бог, і саме у цьому полягає Добра Новина.

Oratio (молитва)

Ісусе, дякую Тобі за Твою терпеливість та повсякчасну вірність…

Contemplatio (споглядання)

У книзі Одкровення читаємо: «От стою при дверях і стукаю: як хто почує голос Мій і відчинить двері, увійду до нього і вечерятиму з ним і він зо Мною. 21. Переможному дам сісти зо Мною при престолі Моїм, як і Я переміг і сів з Отцем Моїм на престолі Його. 22. Хто має вухо, нехай слухає, що Дух говорить Церквам» (Од 3:20−22). Бог завжди близько. Він хоче увійти в наше життя, щоби поділитися Своїм. А чи це станеться, залежить тільки від нас…

---

[1] Blomberg C. L. Interpeting the Parables. – Downers Grove, Ill., 1990. – P. 249.

[2] о. Юрій Щурко. Термін ζητέω в Євангелії Св. Луки: лінгвістично-екзегетичні студії. Opole, Opolska Biblioteka Teologiczna 2016. – С. 236.

[3] D. A. Carson. New Bible Commentary: 21st Century Edition. 4th ed. Leicester, England; Downers Grove, Ill., USA: Inter-Varsity Press 1994 (Logos electronic edition),S. Ps 118.