24-й тиждень після П’ятдесятниці. Субота. Жити повнотою справжнього Євангелія (2 Кор 11:1–6)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«О, коли б ви могли потерпіти трохи мого безумства! Ба ви мене й терпите. 2. Я за вас ревную Божими ревнощами, бо я вас заручив одному лиш чоловікові, появив вас чистою дівою Христові. 3. Але боюся, щоб, як змій був обманув Єву своїм підступом, так не попсувалися думки ваші, і ви не відхилилися від простоти й чистоти щодо Христа. 4. Бо коли б хтось прийшов і проповідував іншого Ісуса, не Того, що Його ми вам проповідували, або якби ви прийняли іншого духа, якого ви не прийняли, або іншу євангелію, якої ви не одержали, ви б радо терпіли. 5. Однак, гадаю, що я нічим не нижчий від тих “архиапостолів”! 6. Хоч я і неук словом, але не знанням, як ми вам перед усіма та в усьому показали».

Коментар до тексту[1]

У цьому уривку св. Павло боронить свій апостольський авторитет перед опонентами, яких саркастично називає «архиапостолами» (в. 5), тому що ті намагалися налаштувати християн у Коринті проти Павла. Ці люди неправдиво вихвалялися, що нібито вони заснували Церкву в Коринті (2 Кор 10:12–15; пор. 1 Кор 4:6–13), тому Павло порівнює їх до змія, який спокусив Єву (в. 3), і далі в тексті послання каже: «Оті бо – то апостоли неправдиві, робітники лукаві, що вдають апостолів Христових» (2 Кор 11:13). У в. 1 Павло саркастично означує себе «безумним», позаяк т. зв. «архиапостоли», тобто лжевчителі, вважали євангельське послання про Розп’ятого Месію та жертовні методи служіння самого Павла абсурдними (пор. 1 Кор 1:18). Апостол визнає, що його мовні здібності не відповідали стандартам деяких коринтян – багато людей у цьому регіоні були професійними риторами, тому що це високо цінувалося у грецькій культурі, проте Павло мав глибокі знання Писання та численні дари Святого Духа, дію яких коринтяни могли досвідчити на собі (в. 6). З цієї причини апостол дуже переживав за духовний стан заснованої ним спільноти в Коринті, як і Бог у книзі Виходу ревнував і переживав за добро Ізраїлю (Вих 20:5), тому що різні лжевчителі намагалися спотворити віру спільноти у Христа та очорнити їхнього духовного батька – Павла (в. 2).

Meditatio (розважання)

«Бо коли б хтось прийшов і проповідував іншого Ісуса, не Того, що Його ми вам проповідували, або якби ви прийняли іншого духа, якого ви не прийняли, або іншу євангелію, якої ви не одержали, ви б радо терпіли». Трагедія спільноти в Коринті полягала в тому, що вона була відкрита на «легеньку» версію Євангелія («іншу євангелію») – без звістки про Розп’ятого Христа, без чітких моральних вимог та зобов’язань. Лжевчителі замінили Євангеліє гарною і приємною казочкою, яка милувала слух та задовольняла інтелектуальні запити коринтян. Така ж обрізана і зведена тільки до духовних ідей версія Доброї Новини, яка мало впливає на щоденне, реальне життя людини, не менше популярна і сьогодні. Перетворювальна сила Євангелія в сучасному світі значною мірою редукована до задоволення поодиноких приватних духовних запитів окремих людей.

Опоненти Павла згладжували важливість вістки про Розп’ятого Месію, бо греки вважали розп’яття знаком слабкості особи, яка не могла цьому протистояти. Натомість для Павла серцем усього проголошення була вістка про Розп’ятого Христа (1 Кор 2:2; 2 Кор 13:4; Гал 3:1): «Бо слово про хрест – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, − сила Божа» (1 Кор 1:18). Факт, що Бог здійснив спасіння через Розп’ятого Месію, був глупотою з погляду мудрості цього світу. Римляни використовували хрест як принизливу форму екзекуції, зарезервовану для найбільших кримінальних злочинців. Греки вважали, що боги діють поза світом людських обмежень, і тому ніколи б не дозволили, щоби з ними трапилося те, що зробили з Ісусом. Євреї вважали розп’яття ганебним покаранням і навіть Божим прокляттям (Втор 21:23).

Для Павла не розуміти значення Христового Хреста означає бути людиною «іншого духа» – видається, лжеапостоли проголошували, що Ісус не був розп’ятий, або ж розп’яття применшило Його роль як Спасителя. Павло прагнув, щоб коринтяни будували стосунки із справжнім Христом, а лжеапостоли шукали власної користі (пор. 1 Кор 4:6–13; 2 Кор 12:11–13), керуючись у своїй зарозумілості та спотвореному навчанні силами темряви (пор. 1 Тим 4:1). У Коринті несформовані вірні сприймали духовні дари як нагоду отримати владу та силу (1 Кор 2:12), і тому, говорячи про «іншого духа», Павло натякає, що джерелом надприродних дарів можуть бути і сили темряви. З цієї причини в іншому місці Павло закликає розрізняти духів (1 Кор 12:10).

«Інша євангелія» руйнує суть справжньої Доброї Новини, а отже, суть християнства. Лжевчителі («архиапостоли») надто підносили свій статус як лідерів спільноти й відкидали невигідні їм частини Євангелії, а убогих членів громади в Коринті вважали людьми нижчого порядку. Саме тому, виходячи з навчання Євангелії Ісуса Христа, Павло говорить про рівність усіх членів спільноти, незважаючи на різноманітні духовні дари чи соціальний статус, бо всі однаково прийняли Христову благодать, а дари не можна здобути чи заслужити (1 Кор 12:1; пор. 1 Кор 11:17–34).

Oratio (молитва)

Ісусе, даруй мені мудрість і силу жити Твоїм Євангелієм…

Contemplatio (споглядання)

Уривок 2 Кор 11:1–6 показує, серед яких небезпек Євангеліє прокладає собі шлях до умів та сердець людей. Завжди знаходяться ті, які проповідують себе, а не Христа, і шукають свого, а не Христового. Натомість св. Павло був ведений Божим Духом, тому він міг сказати: «Бо ми не самих себе проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа; самі ж ми – слуги ваші ради Ісуса» (2 Кор 4:5). Скільки часу ми присвячуємо пізнанню Євангелії та Ісуса? Що і хто керує нашим християнським життям? Як реагуємо на виклики «євангельського максималізму», тобто тексти у Євангелії, які кличуть нас до більшого, на «глибоку воду»?

---

[1] Коментар та деякі думки в розважанні основані на J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016, 2 Cor 11:1–6.