21-й тиждень після П’ятдесятниці. Субота. Віддзеркалення Божої слави на обличчях християн (2 Кор 3:12–18)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Тож маючи таку надію, ми повні сміливости, 13. а не як Мойсей, що на обличчя клав собі покрівець, щоб сини Ізраїлю не дивилися на зникнення того блиску, що щезав; 14. але їхній розум притупився, бо аж по цей день, коли читається Старий Завіт, той сам покрівець зостається невідкритий, Христос бо Його усуває. 15. І аж по сьогодні при читанні Мойсея лежить покрівець на серці їхнім. 16. “Та коли звертається до Господа, спадає покрівець”. 17. Господь же – Дух, а де Господній Дух, там воля. 18. Ми ж усі, мов дзеркало, відкритим обличчям віддзеркалюємо Господню славу й переображуємось у Його образ, від слави у славу, згідно з діянням Господнього Духа».

Коментар до тексту[1]

У цих віршах святий Павло підкреслює вищість апостольського служіння щодо служіння Мойсея. Він відкликається до покрівця, яким Мойсей покривав своє лице після того, як розмовляв із Господом. Апостол вважає цю подію символічною: покрівець служив Мойсеєві не тільки для того, щоби приховати сяяння його обличчя на початку, але й щоби приховати поступове зникнення цього блиску, що був тимчасовим, як і Союз / Завіт, який він символізував. На противагу цьому служителі Нового Завіту проголошують його з відкритим обличчям (в. 18), адже не мають потреби нічого приховувати – вони промовляють виразно та сміливо (в. 12), тому що світло Євангелія, яке випромінюють апостоли, постійне й вічне. Послуговуючись цим порівнянням, апостол Павло пояснює, що євреї, які не вірять у Христа, ще мають цей покрівець, який покриває їхні очі, тому не можуть зрозуміти навіть Старого Завіту, а Новий Завіт можна належно зрозуміти тільки за допомогою світла, яке приніс Ісус Христос. Уся повна одкровення – у Христі.

Meditatio (розважання)

«Ми ж усі, мов дзеркало, відкритим обличчям віддзеркалюємо Господню славу й переображуємось у Його образ, від слави у славу, згідно з діянням Господнього Духа». Ця радісна декларація апостола узагальнює усе сказане в цьому уривку. Тут великий Павло унікально підсумовує духовний маршрут християн, який Східні Отці Церкви називають «обожествленням» людини. У християнському житті віруючі відображають славу Христа, Якого вони переживають та споглядають своєю вірою. Це процес постійного очищення Святим Духом, який відбувається через пізнання та прийняття Божого Слова, а також у постійному відновленні через участь у Святих Тайнах Церкви. Душа, відновлена Святим Духом, приймає і випромінює блиск небесної слави, яка їй дається Богом.

Та якщо випромінювання Мойсея було тимчасовим, християнське сяяння тільки зростає в міру того, наскільки ми ототожнюємося з Христом через слухняність до впливу Його благодаті. За словами св. Хосе Марії Ескріви, Святий Дух через натхнення дарує нам надприродний тон для наших думок, бажань та дій. Саме Святий Дух провадить нас до прийняття навчання Христа і дає силу застосовувати його в нашому житті найглибшим способом. Святий Дух дає нам світло для осягнення нашого особистого покликання та силу, щоб сповнити усе, що Бог очікує від нас. Чим більше ми слухняні Святому Духові, тим повніше відображатиметься у нас образ Христа, і ми будемо чимраз тісніше поглиблювати свої взаємини з Отцем.

Oratio (молитва)

Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь!

Contemplatio (споглядання)

Бог постійно і терпеливо діє в Історії спасіння для того, щоб ми могли жити Його життям. Важливо навчитися бачити скерування цієї історії задля мого і твого справжнього щастя. У Догматичній Конституції про Боже Об’явлення Dei Verbum ІІ-го Ватиканського Собору читаємо: «Устрій Старого Завіту був укладений передусім для того, щоби приготувати, заповісти через пророків (пор. Лк 24:44; Йо 5:39; 1 Пт 1:10) і за допомогою різних прообразів представити пришестя Христа, Ізбавителя світу, і месіянського Царства. Тож книги Старого Завіту, відповідно до обставин людського роду перед часом здійсненого Христом спасіння, відкривають усім пізнання Бога і людини, а також способів, якими справедливий і милосердний Бог діє щодо людей. Ці книги, хоч і містять речі недосконалі й тимчасові, показують справжню Божу педагогіку. Тому християни повинні побожно приймати ці книги, які виражають живе сприйняття Бога і містять величні вчення про Бога, спасенну мудрість про людське життя, чудесні скарби молитов і в яких, врешті, криється таїнство нашого спасіння. Бог, натхненник і автор книг обох Завітів, так мудро вчинив, щоб Новий Завіт був прихований у Старому, а Старий розкрився в Новому. Бо хоч Христос Своєю Кров’ю установив Новий Союз (пор. Лк 22:20; 1 Кор 11:25), книги Старого Завіту повною мірою залучені до євангельського проповідування, набувають і розкривають у Новому Завіті своє повне значення (пор. Мт 5:17; Лк 24:27; Рим 16:25–26; 2 Кор 3:14–16), а також, своєю чергою, проливають світло на Новий Завіт і пояснюють його» (Dei Verbum, 15–16)[2].

---

[1] Коментар до тексту та розважання взяті з The Navarre Bible. Saint Paul’s Letters to the Corinthians. With a commentary by members of the Faculty of Theology of the University of Navarre. Dublin: Four Courts Press, New York: Scepter Publishers 2005, P. 142–144.

[2] Цитується за Документи Другого Ватиканського Собору (1962–1965): Конституції, декрети, декларації. Коментарі / перекл. з лат. / Український католицький університет. – Львів: Свічадо, 2014, С. 221.