20-та неділя після П’ятидесятниці. Воскресіння єдиного сина вдови з Наїну (Лк 7:11–16)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«Потім пішов у місто, що зветься Наїн, а з Ним ішли Його учні й сила народу. 12. Коли ж вони наблизились до міської брами, якраз виносили мертвого сина, єдиного в матері своєї, що була вдовою; і було з нею досить людей з міста. 13. Побачивши її, Господь зглянувся над нею і сказав до неї: “Не плач”. 14. І приступивши, доторкнувсь до мар, і ті, що несли, зупинились. Тоді Ісус сказав: “Юначе, кажу тобі, встань!”. 15. І мертвий підвівся і почав говорити. І Він віддав його матері. 16. Страх огорнув усіх, і вони прославляли Бога та й говорили: “Великий пророк устав між нами” і “Бог навідався до народу Свого”».

Коментар до тексту

Наїн – поселення на південний захід від Капернаума та на південь від Назарета (близько 5 кілометрів). Вірш Лк 7:11 єдиний у всій Біблії згадує це містечко. Чуда Ісуса відбуваються у звичайній гірській місцевості –найменш очікуваній для діяльності Месії.

Жінка-вдова у єврейському суспільстві І століття ставала соціально самотньою та незахищеною. Хлопець «був єдиним сином у матері». Глибину цієї трагедії Лука підсилює ще двома згадками в інших текстах – у розповіді про воскресіння єдиної дочки Яіра (Лк 8:42) та зцілення епілептика, який також був єдиним сином (Лк 9:38).

Лука підкреслює надзвичайне співчуття Ісуса до вдови: «Побачивши її, Господь зглянувся / змилосердився над нею». Дієслово σπλαγχνιζομαι – splagchnizomai Лука вживає ще тільки два рази: у притчах про милосердного самарянина (10:33) та блудного сина (15:20). У грецькій мові воно означає найвищий ступінь солідарності та співпережиття.

Тимчасом як Ілля взивав до Бога й тричі розпростерся над дитиною, Ісус воскрешає юнака єдиним наказом: «Юначе, кажу тобі, встань!» – так Лука наголошує на силі слова Ісуса.

Перша частина реакції натовпу, який став свідком цього чуда, з одного боку, підкреслює визнання в Ісусі великого пророка – «Великий пророк з’явився між нами» (в. 16а), а з іншого – цього не достатньо, адже Ісус є більшим за будь-кого з пророків (Лк 9:18–20); друга частина реакції вказує на надзвичайну подію – «Бог навідався до народу Свого» (в. 16б), тут простежується перегук зі словами Захарії – батька Йоана Хрестителя: «Благословен Господь, Бог Ізраїля, що навідався і звільнив народ Свій… завдяки сердечній милості нашого Бога, з якою зглянулось на нас Світло з висоти» (Лк. 1:68, 78).

Meditatio (розважання)

«Побачивши її, Господь зглянувся над нею і сказав до неї: “Не плач”». Цей короткий вірш відображає динаміку стосунків Бога і людства. Зосередимось на трьох основних складниках цих стосунків.

Побачивши. Ініціатива завжди походить від Бога. Навіть якщо ми, як Закхей,думаємо, що це ми шукаємо Його, при зустрічі раптом чуємо: «Закхею, притьмом злізай, бо Я сьогодні маю бути в твоїм домі» (Лк 19:5). Від моменту гріхопадіння Адама Бог цікавиться нами. Перше, що спитав Господь Адама, було: «Де ти?» (Бут 3:9), бо той «чув Його луну в саді й злякався, бо був нагий, тож і сховався» (пор. Бут 3:10). Далі Господь каже до змія (сатани) слова, які ми називаємо Протоєвангелієм: «Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову, а ти будеш намагатися увіп’ястися йому в п’яту» (Бут 3:15). Від Буття 3 і далі Біблійна історія − це розповідь про Бога, який бачить трагедію життя людини і робить усе, щоб її спасти та пояснити людині потребу цього спасіння.

Зглянувся. Той, який бачить, уболіває над нашим станом. Коли Господь дивиться на наше покалічене гріхом життя, то насамперед зауважує в нас понівечену красу Божого образу, наші рани, спричинені гріхом, тому виявляє нам Своє милосердя і найвищий ступінь солідарності (σπλαγχνιζομαι – splagchnizomai) (про значення цього слова та використання його в Євангелії від Луки я вже згадував у коментарі до цього уривку).

Не плач. Та сама фраза (грецькою «μὴ κλαῖε / miklaie») є у книзі Одкровення. У видінні Йоан бачить Бога, який сидить на престолі,а навколо сидять 24 старші, виконуючи священичу і царську функції: славлять Бога (4:10; 5:8; 11:16–17, 19:4) та символізують ідеальну Церкву Старого і Нового Завітів. Потім Йоан «побачив у правиці Того, Хто сидить на престолі, книгу, написану всередині і назовні, запечатану сімома печатями… Та ніхто не міг – на небі, ні на землі, ні під землею – розкрити книгу, ні глянути в неї. І (Йоан) плакав дуже, бо ніхто достойний не знайшовся розкрити книгу, ні глянути в неї» (Од 5:1, 2–3). Йоан продовжує далі: «Тоді один із старших каже мені: “Не плач, ось переміг лев від племени Юди, паросток Давида, так що може розкрити книгу і сім печатей її”. І я бачив посеред престолу і чотирьох істот, і посеред старших Агнець стоїть, мов заколений…» (Од 5:5–6). Ісус – «лев від племені Юди» (символ сили та царської гідності) – усе ж перемагає як заколений Агнець. Перемагає силою любові, а не грубої сили. Наприкінці книги Одкровення Йоан бачить Ісуса − переможця на білому коні: «Одягнений Він в одежу, побагрену кров’ю; і зветься ім’я його – Слово Боже» (Йо 19:11–13). Кров на одежі Христа – Його власна, а не Його ворогів. Загалом уся Біблія розповідає, як Бог прагне та що робить для того, щоб назавжди припинився плач людини. У Його грандіозному задумі прийде час, коли більше ніхто не буде плакати: «Почув я від престолу голос великий, що говорив: “От, житло Бога з людьми, і Він житиме з ними, вони ж народом Його будуть, і Сам Бог буде з ними, і витре кожну сльозу з очей їхніх; і смерти не буде більше, ні скорботи, ні плачу, ні болю не буде більше, бо все попереднє минуло» (Од 21:3–4).

Oratio (молитва)

Ісусе, дякую Тобі за Твою любов та милосердя. Навчи мене щоразу більше усвідомлювати Твою турботу про мене та інших людей…

Contemplatio (споглядання)

Інколи наш життєвий досвід та обставини життя не сприяють усвідомленню Божої присутності та Його постійної опіки над нами. Щоденне вдумливе читання Святого Письма відкриває перед нами цілком несподіваний образ Бога, який перевершує усі наші очікування…