18-та неділя після П’ятдесятниці. Християнська солідарність (2 Кор 9:6–11)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Але я кажу: Хто скупо сіє, скупо буде жати; хто ж щедро сіє, той щедро жатиме. 7. Нехай дає кожний, як дозволяє серце, не з жалю чи примусу: Бог любить того, хто дає радо. 8. А Бог спроможний обсипати вас усякою благодаттю, щоб ви у всьому мали завжди те, що вам потрібне, та щоб вам ще й зосталось на всяке добре діло, 9. як написано: “Розсипав, дав убогим, праведність його перебуває вічно”. 10. Той, хто достачає насіння сіячеві, додасть і хліб на поживу, і примножить ваше насіння та зростить плоди вашої справедливости, 11. щоб ви у всьому збагатилися всякою щедротою, яка через нас складає Богові подяку».

Коментар до тексту

Цей уривок належить до другої частини листа 2 Кор 8–9 (у главах 1–7Павло пояснює коринтянам свої вчинки й повідомляє новини про свою діяльність; у главах 10–13 представлена автобіографічна апологія його апостольства), у якій Павло закликає складати щедрі пожертви для церкви в Єрусалимі. Апостол Павло почав робити збірки на Єрусалимську Церкву після зустрічі з апостолами, яких він сам називає «стовпами» в Єрусалимі, і саме вони попросили Павла пам’ятати про вбогих (Гал 2:7–9). Тоді Павло присвячує аж дві глави заохоченню коринтян виконати їхню обіцянку допомогти спільноті, яка перебувала у потребі. Апостол каже, що коринтяни не повинні дозволити македонським церквам (громадам Филипів, Тесалонік) перевершити їх у щедрості. Зразком для їхньої поведінки має бути самовіддача самого Ісуса (2 Кор 8:8–9). Коли надмір одних покриває нестачу інших, тоді між церквами панує рівність (2 Кор 8:10–15). Для зібрання пожертв Павло делегує Тита та іншого не названого на ім’я брата (2 Кор 8:16–24). Отже, основна ідея сьогоднішнього уривку така: щедрість приносить свій урожай; Бог забезпечить потреби коринтян та збагатить їх, щоб вони могли бути щедрими для інших (2 Кор 9:6–11). Зрештою, збірка є формою подяки Богові, яка провадить до Його прослави та засвідчує про неперевершену благодать, яку отримали коринтяни (2 Кор 9:12–15)[1].

Meditatio (розважання)

«Нехай дає кожний, як дозволяє серце, не з жалю чи примусу: Бог любить того, хто дає радо». Ці слова апостола відлунюють до слів у книзі Приповідок: «Доброзичливий буде благословенний, бо він дає бідному зі свого хліба» (22:9). Інші старозавітні тексти також наголошують на тому, що Бог любить тих, які дають від серця: «Накажи синам Ізраїлю, щоб приносили Мені податі; від кожного, хто добровільно схоче дати, візьміть для Мене пожертву» (Вих 25:2); «Принесіть від себе пожертву Господеві. Кожен охочий нехай принесе як пожертву…» (Вих 35:5). Про поведінку заможніших щодо зубожілих Господь каже: «Дай йому щедро й не смутись у своєму серці, що даєш йому, бо за цей учинок Господь, Бог твій, поблагословить тебе у кожній праці й у всіх починах рук твоїх. 11. Справді, убогі ніколи не переведуться на землі, тому-то Я тобі й заповідаю: щедро розтулюй свою долоню для свого брата, для нужденного і для вбогого у твоїй землі» (Втор 15:10–11).

У згаданій вище книзі Приповідок вміщено ще деякі приклади заохочення до щедрого давання: «Той сипле щедро, і йому ще прибуває, а той скупий надміру й убожіє» (11:24); «Хто бідному дає, той злиднів не зазнає; хто ж закриває свої очі, той матиме прокльонів силу» (28:27). Автор Приповідок ставить на один рівень щедрість до бідних зі щедрістю щодо Бога: «Хто чинить бідному добро, той Господеві позичає, і Він йому відплатить за його добродійство» (19:17). І багаті, і бідні мають за Батька одного і того ж Бога, перед обличчям Якого колись постануть: «Багач і бідний стрічаються: Господь створив їх обидвох» (Прип 22:2).

Павло прагне, щоб коринтяни зрозуміли, що якщо вони мають надмір матеріальних благ, то на знак вдячності Богові за отримане можуть поділитися з іншими (в. 11): «Тут не йдеться про те, щоб інші були в достатках, а ви у злиднях, але щоби була рівність: 14. щоб цим разом ваш надмір міг покрити їхню нестачу, а їхній надмір міг колись покрити вашу нестачу, і таким чином щоб панувала рівність, 15. як написано: “Хто був зібрав багато, не мав надміру, а хто мало, не мав нестачі”» (2 Кор 8:13–15).

Oratio (молитва)

Господи, даруй мені ласку дивитися на потреби ближніх Твоїми очима…

Contemplatio (споглядання)

У Євангелії від Йоана читаємо: «Бог бо так полюбив світ, що Сина Свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним» (3:16). Задля нашого життя Бог віддав життя Свого Сина. Коли ми даємо ближнім щось від себе, тоді наслідуємо Бога. Звичай ділитися найнеобхіднішим, характерний для Церкви у перших століттях, є свідченням прориву у наш світ влади Божого Царства, яка руйнує егоїзм та зажерливість, властиву дітям цього віку. Із прикладу життя ранніх християнських спільнот (Ді 2–4) довідуємося, що Господь закликає нас до практики ділитися, а не відмовлятися від майна[2]. Споглядаючи приклад життя перших християн, важливо спитати себе, що нам сьогодні не дає змоги жити так, як вони?

---

[1] N. T. Wright, M. F. Bird. The New Testament in Its World: An Introduction to the History, Literature, and Theology of the First Christians. London, Grand Rapids, MI: Zondervan Academic, SPCK 2019, P. 497–498.

[2] Детальніше на цю тему див. R. B. Hays. The Moral Vision of the New Testament. Harper Collins Publishers, San Francisco 1996. Kindle edition. Kindle Location 12850–12975.