Lectio (читання)
«Тоді Небесне Царство буде подібне до десятьох дів, що взяли свої лямпи й вийшли назустріч молодому. 2. П’ять з них були нерозумні, а п’ять мудрі. 3. Нерозумні взяли із собою світичі, та не взяли оливи із собою. 4. Мудрі ж узяли в посудинках оливу. 5. Через те, що молодий був забарився, всі задрімали й поснули. 6. Та опівночі крик залунав: Ось молодий! Виходьте йому назустріч! 7. Схопились тоді всі ті діви й приготували свої світичі. 8. А нерозумні мовлять до мудрих: Дайте нам вашої оливи, бо наші світичі гаснуть. 9. Мудрі ж у відповідь їм кажуть: Щоб часом і нам, і вам не забракло, підіть краще до продавців та й купіть собі. 10. І от як вони пішли купувати, прибув молодий, і ті, що були готові, увійшли з ним у весільний покій, і замкнулися двері. 11. Нарешті приходять також інші діви й кажуть: Господи, Господи, відчини нам! 12. А він у відповідь їм мовить: Істинно кажу вам: Я вас не знаю. 13. Чувайте, отже, не знаєте бо ні дня, ні години».
Коментар до тексту
«Ця притча Ісуса, як і про розумних та нерозумних слуг, глибоко сягає корінням стародавньої єврейської традиції. Тут Премудрість і Глупота з Книги Приповідок представлені двома групами молодих дівчат. П’ять мудрих дів готові в будь-який момент долитиоливи у свої світильники, а п’ять нерозумних згадують про це тільки тоді, коли стало вже надто пізно.
У цій розповіді «олива» може означати благі справи, віру, любов або якусь християнську чесноту. Та суть полягає в тому, що треба бути готовим будь-якої миті. Цікаво, що всі дівчата, навіть «мудрі», засинають (вірш 5), хоча у 13-му вірші Ісус велить Своїм учням не спати. Матей хоче пригадати нам про те, що раніше чи пізніше настане момент, коли людям, які не підтримують своєї постійної готовності до Божого пришестя, доведеться пошкодувати про це.
У цьому Євангелії Ісус уже говорив про Себе як про нареченого (Мт 9:15), а в Мт 22:2 йшлося про царя, який справляє бенкет з нагоди весілля свого сина. Згадка про нареченого на початку цієї глави – новий натяк на месіанство Ісуса, яке стає явним з того моменту, як Він прибув у Єрусалим. Отже, це означає, що у притчах йдеться не тільки про кінець часів – про той великий і страшний день, на який християни все ще чекають.
Увесь Ізраїль був запрошений на весілля, але люди розділилися на «розумних», які чувають в очікуванні приходу Христа, і «нерозумних», яким Він скаже грізні слова: «Я вас не знаю». І вчення Ісуса в Нагірній проповіді, і притча про слуг, і притча про дів у своєму основному значенні мають прочитуватися однаково – як завдання, поставлене Богом перед Ізраїлем того часу.
Та це зовсім не означає, що ці тексти втратили свою актуальність для нас. Ми вступили в нову еру, коли світ має жити, керуючись спасенним Законом Христа. І в наші дні не менше, ніж за часів Ісуса, нам необхідно пам’ятати Його застереження про те, що ми можемо залишитися неготовими до настання вирішального моменту»[1].
Meditatio (розважання)
«Та опівночі крик залунав: Ось молодий! Виходьте йому назустріч!». Готовність до зустрічі з Богом − одна з характерних рис духовності перших християн. Така постава була наслідком певного світогляду та відповідального ставлення до дару життя. Воно було сповнене трудів та вказувало на глибину «життя» у всій його повноті й відповідності до Божого задуму, а не існування чи животіння.
Якщо ми дивимося на життя крізь призму Євангелія, очима Христа, то просто не маємо часу на духовну сплячку, адже християнське життя – це життя у взаєминах, спілкуванні, служінні, радості, іноді у випробуванні та терпінні, іноді у смутку, але завжди у вірі, надії та любові. Тому життя християнина – це життя без розпачу, нудьги та марнування часу.
Чування християнина – це природний ритм життя у Христі. Під чуванням у Новому Завіті завжди мається на увазі «святість життя» (інакшість, небуденність), яка переважно виявляється у служінні людям або, іншими словами, у служінні Богові через людей…
Oratio (молитва)
Господи Ісусе, тримай мої духовні очі відкритими, щоб я бачив людей навколо, хотів їм служити та не проспав свого життя…
Contemplatio (споглядання)
Чування – це щоденний процес звільнення від егоїзму. Це прийняття інших людей як Божого дару, у спілкуванні з якими та у служінні яким ми поволі розвиваємося як особи…
[1] T. Wright. Matthew for Everyone. Part 2: Chapters 16−28. London SPCK 2002, P. 133−135.
Слава Ісусу Христу!
Дуже повчальна і застережлива Притча!
Адже в ній говориться про людей віруючих, які очистилися і освятилися, повіривши у Христа, – стали духовно дівами.
«… прибув молодий, і ті, що були готові, увійшли з ним у весільний покій, і замкнулися двері.»
(Мт.25:10)
Як важливо мати у посудинах серця оливу Святого Духа, щоб наші серця могли завжди палати Любов‘ю до Бога і до ближніх!
Тому треба постійно чувати і пильнувати, щоб оливи не зменшувалося, наповнятися Святим Духом через безгрішне життя, служіння, прославу і подяку Богові за все.
Вчасно очищатися від найменшого гріховного бруду у Св. Сповіді, щоб бути готовими до зустрічі з Улюбленим, з Нареченим своєі душі.
Щоб не проспати, не спізнитися, щоб могти увійти у радість Пана свого.
Щоб сповнилася дана нам Божа обітниця:
«Як юнак бере панну за жінку, так з тобою одружиться Сам Будівничий, і як тішиться той молодий нареченою, так радітиме Бог твій тобою!»
(Іс.62:5)
Амінь. Алилуя!!