17-й тиждень після П’ятидесятниці. Середа. Віра, молитва, прощення (Мк 11:23–26)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Істинно кажу вам, що хто скаже цій горі: Двигнись і кинься у море, та не сумніватиметься у своїм серці, лише віруватиме, що станеться те, що каже, то буде йому так. 24. Тому й кажу вам: Усе, чого будете просити у молитві, віруйте, що одержите, і буде вам так. 25. І коли стоїте на молитві, прощайте, як маєте щось проти кого-небудь, щоб і Отець ваш, який у небі, простив вам провини ваші. 26. Коли ж ви не простите, то й Отець ваш, який у небі, не простить провин ваших».

Коментар до тексту

Смоковниця, яку Ісус прокляв (Мк 11:12−14) на знак безплідності духовних провідників Ізраїлю, усохла. Апостоли запитують про це Ісуса, а Він відповідає їм повчанням про віру, молитву та прощення. Ці поняття визначають стосунки кожної особи щодо Бога та інших людей. Глибина та щирість нашої віри імолитви, а також здатність до прощення − це умови плідного духовного життя.

Meditatio (розважання)

«І коли стоїте на молитві, прощайте, як маєте щось проти кого-небудь, щоб і Отець ваш, який у небі, простив вам провини ваші». Молитва − це результат дії Святого Духа у нашому житті. Глибину та якість молитви визначають віра і прощення.

Віра в біблійному розумінні − це завжди акт вірності Богові, вона позначає довіру до Його особи. У єврейській мові це слово спільнокореневе зі словом «Амінь» і звучить як «אֱמוּנָה/ emuna – дослівно «вірність». Дієслово אָמַן/ āman означає «вірити», тобто твердо і непохитно сказати Богові: «Так!». Відкритися з довірою до Бога можна тільки тоді, якщо маємо досвід цього Бога як Отця, люблячого та милосердного Батька.

Якщо маємо живий досвід Бога, тоді хочемо бути схожими на Нього. Одним із способів наслідування Бога Отця є прощення. Ця Божа риса позначає Його стосунки з людьми. Прощення – це усунення з нашого життя перешкод для дії Святого Духа.

Хосе Прадо Флорес у своїй книжці «Ідіть євангелізуйте охрещених» пише, що якщо ми хочемо відчувати силу та дію Святого Духа в нашому житті, то маємо усунути «всі перешкоди, які заважають Йому зійти у наше серце. Ненависть, образа чи злоба, які тримаємо на нашого ближнього, є бар’єром. Тому необхідно і варто прощати і просити прощення». Автор пропонує читачеві зробити іспит сумління, який дав би змогу пригадати від самого малечку усі прикрі ситуації, які ми коли-небудь досвідчили[1]. Уважаю його дуже важливим для внутрішнього життя та духовного росту кожної особи, тому нижче наведу у скороченому варіанті.

Цей іспит сумління передбачає прощення батькам, що не дали мені стільки любові й уваги, скільки мені було потрібно. Прощення їхнього нехтування мною, несправедливі покарання, образливі слова, якими вони мене зранили. Прощення їхнього мовчання і байдужості до мене та їхніх сварок на моїх очах, їхнього нерозуміння мене, того, що вони часто віддавали перевагу моїм братові чи сестрі.

Можливо, комусь треба сказати: «Прощаю братам і сестрам те, що вони ігнорували мене, не приймали до своїх ігор і розваг. Те, що не довіряли мені так, як своїм друзям, використовували мене і звинувачували перед батьками».

Багатьом з нас треба сказати:

«Прощаю також тим, з ким я вчився у школі, їхні насмішки з мене і моєї сім’ї. Тому, хто дав мені те прізвисько, яке мені так не подобалося. Пробачаю всім, хто насміхався з якоїсь моєї фізичної вади, характеру чи моєї сім’ї».

«Прощаю моїм викладачам і вчителям те, що вони принижували мене перед однокласниками чи одногрупниками, їхні несправедливі висновки про мене і докори. Також те, що не підтримали і не допомогли мені. За комплекси, які ви своїми діями створили в мені, за ті моменти, коли я відчував, що ви не любите мене. Я пробачаю вам».

«Так само я прощаю моїм керівникам, які не цінували того, ким я є і що робив. Я прощаю їм їхній фаворитизм і сваволю. Прощаю те, що вони ніколи не доручали мені справді відповідального завдання, а також вчинки, через які я став жертвою їхньої несправедливості. Вибачаю їм надуживання владою. Пробачаю їм їхній тиск і шантаж».

«Прощаю моєму хлопцеві (дівчині) і моєму другові (подрузі), який (яка) зранив (-ла) моє серце, залишаючи його спустошеним і зневіреним. Пробачаю … (назвіть особу), який (яка) використав (-ла) мене у своєму житті лише як розвагу. Вибачаю … (назвіть особу), який (яка) не зумів (-ла) відповісти любов’ю на мою любов».

Відповідно до обставин можна додати прощення інших осіб:

• чоловікові (дружині), дідусям і бабусям, дядькам і тіткам чи опікунам;

• сім’ї чоловіка (дружини), близьких родичів;

• тим, хто обікрав, тяжко образив або обмовив нас;

• священникам, монахам і взагалі усім священнослужителям.

Також є особи, які тримають у своєму серці образу на Бога за смерть близької особи чи фізичну ваду. Багато хто не вибачив собі самому якоїсь помилки чи гріха…

Треба сказати: «Я пробачаю усім і кожному, хто мене образив. В Ім’я Христа я відрікаюся від ненависті, злоби й образи, які живуть у моєму серці».

«Особливо в цю мить я вибачаю тій особі, яка найбільше образила мене, яка зробила мені найбільше зла».

«Зі свого боку я також прошу пробачення у тих, кого я свідомо чи несвідомо образив. Прошу пробачення у Бога, в інших і в себе самого за будь-яку шкоду чи втрату».

Oratio (молитва)

Святий Душе, просвічуй мій розум, щоб я завжди міг бачити своє серце, розуміти усі перешкоди, які я чиню Твоїй діяльності у моєму житті, та якнайшвидше їх усувати…

Contemplatio (споглядання)

Приклад любові Бога та гармонія життя Пресвятої Трійці мають спонукати нас до молитви, до зростання у довірі до Бога та до усвідомлення важливості прощення для повноти нашого життя…

---

[1] Х. П. Флорес. Ідіть євангелізуйте охрещених. Пер. з іспанської. Івано-Франківськ «Апостол» 2014, С. 89−92.