16-й тиждень після П’ятидесятниці. Понеділок. Життя після зустрічі з Христом (Мк 6:54-7:8)

Час прочитання: 5 хвилин

Lectio (читання)

«А коли вийшли з човна, люди зараз же Його впізнали 55. і розбіглися по всій країні та почали приносити хворих на ліжках, де тільки чули, що Він перебуває. 56. І куди Він тільки приходив – у села чи міста, чи в слободи, клали на майданах хворих і просили Його про змогу бодай доторкнутися краю Його одежі; і хто тільки торкавсь Його, ставав здоровий.

7:1. Фарисеї ж і деякі з книжників, які були прийшли з Єрусалима, зібрались коло Ісуса. 2. І бачивши, що дехто з Його учнів їсть хліб нечистими, тобто немитими руками, 3. бо фарисеї й усі юдеї, додержуючи передання старших, не їдять, поки не вимиють добре рук, 4. і не споживають, повернувшися з торгу, поки себе не покроплять, та й багато іншого вони перейняли й дотримують: миття чаш, глеків, мосяжного посуду, 5. отож питали Його книжники та фарисеї: “Чом Твої учні не поводяться за переданнями старших, а їдять немитими руками?”. 6. Він же відповів їм: “Добре пророкував про вас, лицемірів, Ісая, як ото написано: Народ цей устами Мене почитає, серце ж їхнє далеко від Мене; 7. та вони марно Мене почитають, навчаючи наук – наказів людських. 8. Заповідь Божу занедбавши, притримуєтеся ви передання людського: обмиваєте глеки та кухлі і ще багато в тому роді”».

Коментар до тексту

Текст Євангелія порушує дві дуже важливі теми: що відбувається після зустрічі з Христом (6:54−56) та яким має бути духовне життя християнина (7:1−8)?

Зустріч із Христом, дотик до Христа завжди спричиняє грандіозні зміни і дарує зцілення. Фарисеї уважали, що релігія полягає у підпорядкуванні Закону: Бог дарує милість тільки тим, хто зберігає Закон. Натомість Ісус дає декілька означень духовної хвороби фарисеїв:

«Народ цей устами мене почитає, серце ж їхнє далеко від мене» (в. 6) – духовна шизофренія, яку ми називаємо лицемірством. Бог, однак, каже: «Дай мені, сину, твоє серце, і твої очі нехай доріг моїх пильнують» (Прип 23:26).

«Вони марно мене почитають, навчаючи наук – наказів людських» (в. 7), та якщо накази не мають Божественного виміру, вони стають для людини в’язницею та диктатурою.

Прислівник «марно» – μάτην / matin означає «безсенсово, безрезультатно». У книзі Проповідника це слово в іменниковій формі вжито майже 40 разів (у грецькому перекладі Старого Завіту (LXX) − ματαιότης / mataiotis; у масоретському – єврейському тексті Старого Завіту (МТ) –הֶבֶל  − hěʹḇěl), воно також вказує на минущість та ніщоту, тобто таке почитання Бога, яке не має вічного виміру.

«Заповідь Божу занедбавши, притримуєтеся ви передання людського» (в. 8). Завдання передання / традиції – передати досвід Бога. Традиція – жива віра мертвих, традиціоналізм – мертва віра живих.

Христос – Богочоловік… Він поєднує Боже і людське. Вдивляння у Христа, досвід Бога та досвід людини у Христі, життя Святими Тайнами дає змогу не тільки подолати цю прірву між Божим і людським, але й перевести життя людини на абсолютно немислимий для старозавітної людини рівень…

Meditatio (розважання)

«І хто тільки торкавсь Його, ставав здоровий». Довіра «простих» людей до Ісуса робила можливим неможливе, грандіозні перетворення ставалися завдяки щирому бажанню бодай якось доторкнутися до Нього.

З іншого боку, фарисеї (дослівно з єврейської на українську це слово можна перекласти як «відокремлені»), які намагалися ретельно виконувати формальні приписи Закону, при зустрічі з Христом переважно витрачали сили на суперечки та протистояння з Ним. Вони «знали», яким Бог може бути, а яким − ні, як може діяти, а як не може діяти. Вони були надто прив’язані до власного, часом закостенілого, уявлення про Бога. Їхня пиха, яка значною мірою походила від їхнього знання та ретельних аскетичних практик, не дозволяла їм прийняти Бога, явленого в Ісусі.

Сьогодні на Таворській горі, на якій колись Ісус преобразився перед Своїми учнями, я мав довгу розмову з т. зв. Месіянськими євреями – особами єврейського походження, які визнали Ісуса своїм Спасителем і Богом. Їхня безпосередність та простота, а водночас непідробна радість та живе свідчення поставили переді мною старе актуальне запитання: «Якщо ми, традиційні християни, католики чи православні, маємо такий скарб віри, то чому ми ще більше, ніж усі разом узяті представники новітніх християнських рухів повсякчасно та радісно не свідчимо Христа?». Може нам часом бракує щирого та довірливого дотику до Ісуса, на який були здатні особи, про яких чуємо в сьогоднішньому Євангелії?

Oratio (молитва)

Ісусе, дай мені благодать життєствердної та щирої віри. Даруй мені серце просте і відкрите до Твоєї волі, до способів Твоєї діяльності у світі та моєму особистому житті… Хай постійний дотик до Тебе у Слові та Євхаристії перемінює мене на краще та робить ефективнішим моє свідчення.

Contemplatio (споглядання)

Дуже важливо вчитися дивитися на Бога та самого себе очима малої дитини. Простота, щирість та відвертість у стосунках із Богом важливіші, ніж усе наше знання…