11-й тиждень після П’ятдесятниці. Вівторок. Жити, а не вдавати життя (Мт 23:23−28)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«Горе вам, книжники й фарисеї, лицеміри, що даєте десятину з м’яти, кропу і кмину, а занедбуєте, що найважливіше в Законі: справедливість, милосердя і віру. І те слід робити, і того не слід лишати. 24. Сліпі проводирі, що комара відціджуєте, а ковтаєте верблюда. 25. Горе вам, книжники й фарисеї, лицеміри, що очищаєте зверху чашу й миску, а всередині вони повні здирства та нездержливости. 26. Сліпий фарисею! Очисть-но спершу середину чаші й миски, щоб і назовні були чисті. 27. Горе вам, книжники й фарисеї, лицеміри, що схожі на гроби побілені, які зверху гарними здаються, а всередині повні кісток мертвих і всякої нечисти. 28. Отак і ви: назовні здаєтесь людям справедливі, а всередині ви сповнені лицемірства й беззаконня».

Коментар до тексту

Цей уривок − частина гострого картання Ісусом духовної постави книжників і фарисеїв, яке займає цілу 23-ту главу в Євангелії від Матея. Деякі духовні гнійники провідників народу Ісус означує семиразовим вигуком-докором «горе» – про три з них ішлося у читанні вчорашнього дня (вв. 13−22), три згадуються сьогодні (вв. 23−28), а останній з деякими іншими повчаннями Ісуса читатимемо завтра (вв. 29−39).

«Четвертий докір (вв. 23−24) демонструє, до якої міри може дійти скрупульозність у питаннях дотримання Закону. Якщо закон давати Богові десятину з урожаю (Лев 27:30−32; Втор 14:22−23) стосувався зернових культур і фруктів з полів, то книжники і фарисеї застосовували його навіть щодо зілля, яке росло на присадибних ділянках. Зосереджуючи увагу на таких дрібницях, вони нехтували тим, що справді було важливим: справедливістю, милосердям та беззаперечною вірою (Ос 2:19−20; Іс 56:1). «Занедбуєте, що найважливіше в Законі» стосується інших положень Союзу і не виправдовує скрупульозности, з якою їх виконували: вони комара відціджують із пиття, тому що він нечистий (Лев 11:20−23), водночас ковтаючи верблюда, що також є «нечистим» (Лев 11:4)! Ця приказка арамейською мовою звучить ще іронічніше: тут відбувається гра слів qamla (комар) та gamla (верблюд).

П’ятий докір (вв. 25−26) адресовано тим, хто переймається ритуальною чистотою і нав’язує її усім (пор. Мт 15:1−20), а вона стосується лише священників. Ритуальне очищення чаш та мисок розглядається як особливо невідповідне явище, якщо порівняти його з нагальною потребою очистити серця від захланности та нездержливости.

Шостий докір (вв. 27−28) висловлює те саме занепокоєння за допомогою метафори про побілені гроби. Побілити – це спосіб прикрасити щось незугарне, щоб воно виглядало привабливо (пор. Єз 13:8−16). Це була загальноприйнята практика під час святкувань, особливо перед настанням Пасхи: люди білили гроби, щоб так попередити натовпи паломників, аби ті не доторкалися до них і не осквернилися на час семи днів (Чис 19:16). Фальшива побожність фарисеїв та книжників нагадувала побілені гроби: зовні вони виглядали праведниками, а всередині були лицемірами»[1].

Meditatio (розважання)

«Отак і ви: назовні здаєтесь людям справедливі, а всередині ви сповнені лицемірства й беззаконня». Здаватися справедливим означає вдавати, що ти будуєш правильні стосунки з Богом і ближніми. По-суті, це стан потрійної брехні – перед Богом, ближніми і самим(-ою) собою. Удавати справедливого – це імітувати життя, а насправді проживати його тільки у своїй скаліченій уяві. Це ознака духовної деградації, притаманна усім людям, у яких приспане сумління і які задля власних егоїстичних амбіцій готові переступити через найсвятіше – життя та гідність інших людей.

Якщо людина тільки вдає справедливу, то, за словами Ісуса, вона лицемірна й беззаконна. У такому стані з особою відбувається страшна трагедія – вона втікає від величі свого призначення, тобто, віддаляючись від Божого задуму та порядку, віддаляється сама від себе. Така людина стає чужою сама собі і починає жити тільки на рівні фізіологічних інстинктів та емоційних пристрастей. Св. Йоан Богослов каже: «Любі! Ми тепер – діти Божі, і ще не виявилося, чим будемо. Та знаємо, що коли виявиться, ми будемо до Нього подібні, бо ми побачимо Його, як є. 3. І кожен, хто має на Нього цю надію, себе очищує так само, як і Він чистий. 4. Кожен, хто чинить гріх, чинить також беззаконня, бо гріх є беззаконня» (1 Йо 3:2−4).

Ісус називає книжників та фарисеїв повними лицемірства (в. 28). Грецьке поняття ὑπόκρισις / hypokrisis, яке в цьому уривку використовує Матей, у буквальному сенсі означає виголошення промови разом з інтерпретаційними жестами та імітацією[2]. Однак у Новому Завіті це поняття набирає винятково негативного значення через виразну суперечність між гарними заявами і практикою життя – під побожною зовнішністю часто відбувалося добре приховане невиконання Божої волі[3].

Oratio (молитва)

«Чи ходжу я, чи спочиваю, Ти добре бачиш; Тобі відомі всі мої дороги» (Пс 139:3).

Contemplatio (споглядання)

Одного разу Ісус сказав до фарисеїв, які вважалися дуже ревними та побожними людьми: «Ви видаєте себе за праведних перед людьми, але Бог знає серця ваші, бо що в людей високе – осоружне Богові» (Лк 16:15). Коли Бог послав пророка Самуїла помазати Давида царем над Ізраїлем, то він, прийшовши до Есея, батька Давида, «побачив Еліява, подумав сам у собі: це, певне, перед Господом Його помазаник! 7. Але Господь сказав до Самуїла: “Не вважай на його вид та на його високий стан, Я його відкинув. Господь бо не дивиться так, як чоловік: чоловік дивиться на лице, Господь же дивиться на серце”» (1 Сам 16:6−7).

Картаючи лицемірне та беззаконне життя книжників і фарисеїв, Господь перестерігає і нас, теперішніх християн, від подвійного життя, тобто від утечі від справжнього життя, гідного людини. У ранньохристиянському творі «Дідахе» читаємо: «Зненавидиш усяке лицемірство і все, що не подобається Богові… Це дорога життя» (4:12, 14)[4].

---

[1] А. Леске. Євангеліє від Матея (Міжнародний Біблійний Коментар. Т. 4: Євангелія та Діяння апостолів). Пер. з англ. Львів, Свічадо 2019, С. 123−124.

[2] T. Friberg, B. Friberg, N. F. Miller. Analуtical Lexicon of the Greek New Testament. – Grand Rapids, Mich.: Baker Books 2000, Р. 392.

[3] U. Wilckens, ὑποκρίνομαι, συνυποκρίνομαι, ὑπόκρισις, ὑποκριτής, ἀνυπόκριτος. G. Kittel, G. W. Bromiley, & G. Friedrich (Eds.), Theological dictionary of the New Testament. Grand Rapids, MI: Eerdmans 1964 – (electronic ed.), Vol. 8, P. 566−568.

[4] R. Brannan, Apostolic Fathers Greek-English Interlinear. Lexham Press 2011. Διδαχὴ 4:12, 14.