Останнього ж великого дня свята стояв Ісус і закликав на ввесь голос: «Коли спраглий хтось, нехай прийде до мене і п’є! 38. Хто вірує в мене, як Писання каже, то ріки води живої з нутра його потечуть!» 39. Так він про Духа казав, що його мали прийняти ті, які увірували в нього. Не прийшов був ще Дух Святий, бо Ісус не був ще прославлений. 40. Численні ж з народу, вчувши ті слова, казали: «Він дійсно пророк.» 41. Інші ж: «Він – Христос.» Ще інші: «Чи з Галилеї Христос прийде? 42. Хіба в Писанні не сказано, ще з роду Давидового Христос прийде, з села Вифлеєму, звідки був Давид? 43. І роздор виник із-за нього серед народу. 44. Бажали і схопити його деякі, та ніхто не наклав рук на нього. 45. Повернулись, отже, слуги до первосвящеників та фарисеїв, а ті питають їх: «Чому не привели його?» 46. Слуги ж відказують: «Ніколи чоловік не говорив так, як цей чоловік говорить.» 47. Фарисеї ж: «Чи й не ви дали себе звести? 48. Невже хтось із старшини або фарисеїв увірував у нього? 49. Та проклятий той народ, що закону не знає!» 50. Але озвавсь до них Никодим, що приходив до нього вночі, а був же один з них: 51. «Чи дозволяє наш закон засуджувати чоловіка, не вислухавши його спершу та й не довідавшися, що він робить?» 52. Ті ж йому: «Чи і ти з Галилеї? Розвідайся, то й побачиш: з Галилеї пророк не приходить.» 8, 12. І ще промовляв до них Ісус, і так їм казав: «Я – світло світу. Хто йде за мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя.»
Запрошення для спраглих, щоб вони прийшли і напилися – виразний відгомін Ісаї 55:1, – одного з головних євангельських закликів Старого Завіту. Йоан підкреслює: слова Ісуса прозвучали в перший день свята Кущів, а в обряд цього свята входить виливання води та вина тоді, коли священики обходять вівтар. Серед молитов цього святкування підносилися молитви про дощ і про воскресіння померлих, так що не тільки тема води, але і нового життя органічно поєднувалася з образами, які вже були в головах Його слухачів.[i]
У Книзі пророка Єзікіїла, в 47 главі, в пророчому видінні відбудови Єрусалиму та Храму після вавилонського полону, є образ: з-під порога Храму потече нова ріка, котра ставатиме все глибшою і повноводнішою і прокладе собі шлях до Мертвого моря. Коли ця ріка досягне Мертвого моря, тоді вода в ньому зробиться прісною й тоді люди будуть вудити в ньому рибу, а на березі виростуть прекрасні плодові дерева. Цей же образ виникає в кінці Одкровення Йоана (22:1-2) та входить до опису Нового Єрусалиму.
Ісус, однак, зміщує акценти: обіцянка виповниться в серцях людей, а не на рівні Єрусалиму і Храму. Стоячи посеред храмового двору, можливо, в той самий момент, коли священики приносили до вівтаря воду в знак подяки за Божі благословення і даровану Ним надію на майбутнє, Ісус вигукує запрошення всім котрі захочуть знайти в самому собі джерело живої води, яка вгамує їх власну спрагу і потече в світ.
Коментар Йоана допомагає нам помістити цю обіцянку в певний контекст. Ісус говорить про Духа: кожен, хто повірив в Ісуса, отримує обіцянку, що в ньому буде мешкати Дух, особистісна та оновлююча присутність Бога. Йоан також розуміє, що це – новий досвід, який розпочнеться після того, як Ісус буде «прославлений». Йоан все частіше починає говорити про насування розп’яття саме в таких термінах. Так, у вірші 3:14 він назвав розп’яття «вознесінням», однак не тільки фізичним. Ісус буде піднесений на хресті, але духовно це стане Його перемогою, істинною славоюю. Тільки жертва на хресті, через яку Агнець Божий бере на себе гріхи світу, зможе очистити серця людей і зробити їх, немов оновлений і відбудований Храм, придатними, щоб вмістити в себе Духа, який наповнить і переповнить їх, як Бог давно цього бажав.
Момент смерті Ісуса наближається неухильно. Ісус знаючи що наростає спротив до Його особи, каже учням, що скоро відійде. Вони, як завжди, розуміють невірно, однак не цілком помиляються в тлумаченні Його слів, адже коли Ісус буде «прославлений», «греки» дійсно увірують в Нього (і ми теж, 12:20-23). Але так само як унікальною є обіцянка Ісуса для всіх спрагнених, так само унікальною є і та місія, якою Він здійснив обіцяне: Він – єдиний істинний податель духовних дарів, єдиний і унікальний Агнець Божий, і тому Бог приносить Його в жертву заради своєї славетної любові до світу.
Фарисеїв хвилює питання чи можна визнати Ісуса Месією? Якщо Він – Месія, тоді виникає питання Його походження. Це єдине місце в Євангелії, де згадані Давид і Вифлеєм, хоча Йоан, напевно, знав традицію котра нам відома від Матея та Луки: Ісус народився у Вифлеємі, хоча й виростав у Галилеї.
Священники котрі послали сторожу сердяться: слугам доручили справу, а ті її не виконали, та ще й кажуть: ніхто ще не чув людини, щоб говорила так, як говорить Ісус. (Читачі Євангелія відчувають це по нині, головно тоді, коли докладуть зусиль, щоб як слід вникнути в слова Ісуса.) Він їх вразив, полонив.
Однак фарисеї не здаються: мовляв, будь-який знавець єврейського закону міг би підтвердити, що Ісус не дотримується правил (хоча досі в Євангелії від Йоана «постраждав» тільки суботній відпочинок, на думку фарисеїв Ісус надто легковажно ставився до всієї системи). Презирливим помахом руки вони відкидають свідчення «черні» – «що ця юрба розуміє в Законі!» Основна маса євреїв не мала можливості вивчати Тору, простий народ не дотримувався таких строгих правил, як фарисеї, а тому, з точки зору фарисеїв, ці люди «прокляті», й підпадають під Божий суд. Оскільки Бог відкрив Свою волю в законі, якщо хтось не бажає обтяжувати себе, вникаючи в усі приписи та дотримуватись їх, тим гірше. Таким людям тільки й залишається, що бігати за самозваним пророком з добре підвішеним язиком.
Здавалося б, від такого вироку вже не оговтатися. Але знову перед нами з’являється Никодим, який раніше таємно навідувався до Ісуса (Йо 3:1-13). Йоан показує, що якщо він і не прийняв сторону Ісуса, у всякому разі не був ворожим до Нього. До Йо 19:39 він стане одним з учнів, і ймовірно, до повноцінної віри в Ісуса його підштовхнула в тому числі і представлена в цій главі розбіжність з колегами. Його репліка раптово виявляє, що в законі погано розбираються самі фарисеї! Вони засуджують Ісуса, не вислухавши, не давши Йому можливості виправдатися, та не придивившись до того, що Він робить. Типова поведінка людей, наляканих новою ідеєю: головне розправитися з нею чим скоріше, під будь-яким приводом! На жаль, люди й понині подібно чинять з Євангелієм, а нам і надалі потрібні Никодими, що викривають таке несправедливе ставлення
Однак у фарисеїв знову знайшлася відповідь. Глузливе «Ти, чи що, теж із Галилеї?» (хоч вони й чудово знали походження Никодима – одного з них) виявляє зарозумілість фарисеїв: не тільки пересічні мешканці Єрусалиму для них чернь, котра підлягає прокляттю – бо не слухають настанов фарисеїв, – але й усі, хто з’явився з Галилеї, явні нікчеми.
Ймовірно, Йоан очікував, що його читачі відразу побачать безглуздість твердження «З Галилеї не вийшов жоден пророк». У цій північній провінції народилися два знамениті старозавітні пророки, Йона та Осія. Замість «походить», Йоан вживає дієслово «встав», яке він зазвичай використовує на означення воскресіння. Йона, як відомо, повернувся до світу живих, провівши три дні в череві великої риби, а пророцтво про те, що Господь «підніме нас на третій день» знаходиться в Осії (6: 2).
Отже, фарисеї не просто збрехали щодо відсутності пророків у Юдеї – їх викриває навіть їх власна мова, оскільки Ісус не тільки «вийшов із Галилеї», а й «вознесеться» там, – бо Він – обіцяний Пророк та Месія.
В останньому вірші сьогоднішнього Євангелія Ісус називає Себе Світлом світу й закликає іти за Ним.
Що означає йти за Христом? Як солдат слідує за командиром, як слуга слідує за паном, так і ми повинні слідувати за Христом як за нашим Господом. Так як ми слухаємося порад розумних людей, так само повинні слідувати Христовим заповідям, котрі записані в Євангелії. Так як ми дотримуємося законів нашої держави, так само повинні коритися законам Божого Царства, громадянами котрого ми є.
В день празника Кущів, Ісус проповідував в тій частині храму, яка називалася скарбницею (8:20). Там постійно горіли вогні, символізуючи стовп полум’я, який вів Ізраїль через пустелю (Вих 13:21,22). Саме тут Ісус називає себе Світлом світу. Він приносить у світ Божу присутність, захист і провід.
Ісус Христос – Творець життя, і Його життя несе світло для людства. В Його світлі ми бачимо себе такими, якими ми є насправді: грішниками, котрі потребують спасіння. Коли ми йдемо за Христом, ми більше не бредемо наосліп. Він освітлює наш шлях, і ми бачимо, як нам жити. Він єдиний розсіює темряву гріха з нашого життя й дарує нам мир та радість.
В тих моментах життя, коли потрібно приймати важливі рішення, питаймо себе чи Ісус є справді Світлом для нашого світу?
Чи дозволяємо Світлу Христа освітлювати наше життя?
Впустімо Його в своє життя, щоб
більше не доводилося блукати в пітьмі.
[i] Коментар оснований на Tom Wright, John for Everyone Part 1: Chapters 1-10 Pt. 2 (New Testament for Everyone) SPCK 2002 Kindle Edition, p.103-109
