Lectio (читання)
«Два дні ж по тому мала бути Пасха й Опрісноки, тож первосвященники та книжники шукали, як би Його схопити підступом і вбити, 2. але, мовляв, не під час свята, щоб розруху не було в народі! 3. І як був у Витанії, у домі Симона прокаженого, і коли Він був за столом, то підійшла жінка з алябастровою посудиною щирого дорогоцінного нарду й, розбивши ту посудину, вилила Йому на голову. 4. Деякі обурилися між собою: Навіщо, мовляв, така втрата мира! 5. Таж її можна було продати більш ніж за триста динаріїв, а гроші бідним дати! І вони ремствували на неї. 6. Але Ісус сказав: Лишіть її. Чого її бентежите? Вона зробила супроти Мене добрий учинок. 7. Бідних-бо ви завжди маєте із собою і, коли захочете, можете їм добро чинити, Мене ж не завжди маєте. 8. Що могла, те зробила: вона заздалегідь намастила Моє тіло на похорон. 9. Істинно кажу вам: По цілім світі, скрізь, де тільки буде проповідувана ця Євангелія, оповідатимуть і те, що вона зробила, на памʼятку про неї. 10. Юда ж Іскаріотський, один із дванадцятьох, пішов до первосвященників, щоб видати Його їм. 11. Вони, почувши це, зраділи й обіцяли дати йому гроші. І він шукав, як би Його видати у сприятливий час».
Коментар до тексту[1]
На самому початку уривку (вв. 1–2) Марко згадує, що наближалося свято Пасхи − спомин про звільнення Ізраїлю з Єгипту, під час якого споживали пасхальне ягня. Тим часом Синедріон зібрав раду, щоб звести Ісуса зі світу (пор. Мт 26:1–5; Лк 22:1–6; згідно з традицією, це була середа перед розп’яттям Ісуса). Цією згадкою євангелист прагне показати, що хоча релігійні провідники народу цього не усвідомлюють, у такий спосіб Ісус приготовляється як Пасхальний Агнець, щоб відбувся Вихід іншого масштабу – звільнення від гріха і смерти всіх Божих дітей.
Цю тему підсилює та розвиває помазання Ісуса дорогоцінним миром у Витанії (пор. Мт 26:6–13; Йо 12:1–8), яке вчинила Марія – сестра Марти й Лазаря, якого воскресив Ісус (Йо 11:2; 12:2–8). Йоан каже, що ця подія відбулася перед урочистим входом Ісуса в Єрусалим, а Матей і Марко розміщують її між злочестивою радою Синедріону та зрадою Юди – так ця подія набирає більшої дотичности до Смерти та Погребення Ісуса. Юда противиться помазанню, бо нібито вболіває за бідних – ціна за миро становила річну оплату робітника, проте Марія, можливо, сама цього не усвідомлюючи, але керуючись вдячністю та любов’ю до Ісуса, випереджує єврейський похоронний звичай намащення тіла померлого (Мр 15:46–16:1; Лк 23:56–24:1).
Тим часом обурений Юда іде й, домовляючись із первосвященниками, зраджує Ісуса. Євангелист Йоан каже, що Юдою керувала жадоба грошей (12:6), однак цілком можливо, що тут додалися й розчарування, спричинені його фальшивими месіанськими надіями, а також нереалізовані особисті амбіції.
Meditatio (розважання)[2]
«І він шукав, як би Його видати у сприятливий час». Ці слова можуть шокувати, як, зрештою, й усі розповіді про Страсті Ісуса. Попри наближення свята Пасхи, первосвященники та книжники все ж були зайняті шуканням нагоди позбутися Ісуса. Лука уточнює, що Юда прислужився їм саме тому, що в нього ввійшов сатана (Лк 22:3), і ті радо прийняли його допомогу. Позаяк євангелисти поступово провадять розповідь до розв’язки, прагнення первосвященників і книжників, а тепер ще і Юди, у контексті пасхальної трапези набирають (попри неусвідомлення суті всього того, що відбувається на другому плані – плані Бога) сенсу страшного приготування Пасхального Агнця.
Представляючи історію злочинних намагань і пошуків первосвященників, книжників, старших народу та Юди, Євангелія демонструють не тільки прикру реалізацію богохульних задумів, але й те, що Бог здійснює Свій план навіть тоді, коли з людського погляду видається, що Його Слуга зазнає поразки (див. Іс 53).
Цей уривок розповідає про два типи «пошуку», однаково зорієнтовані на зло: шукання способу знищити цілком невинну людину та шукання «доброго часу», «слушного моменту» видати її без зайвих свідків, які могли б перешкодити розправі. У Старому Завіті «невинна кров», шкода безневинному – один із найголовніших і найочевидніших гріхів. Провідники Ізраїлю не могли цього не знати, отже, діяли цілком свідомо. Зрада друга, ближнього, особливо вчителя, вважалася явним злом.
Тут спостерігаємо змову зла, його синергію, підкреслену іронічним епітетом «доброго часу». Уривок показує нам те, що деякі богослови ХХ ст. назвуть «системою зла», або «системним гріхом» − це гріх чи кривда, вчинені не спонтанно, мимоволі чи одноразово, а премедитативно, усвідомлено, планомірно. Це системи, з якими часто стикаємося в політичному, суспільному, а іноді й релігійному житті. Підставою для їхнього існування є заскорузлість окремих людей, їхнє вперте небажання бачити істину, закритість на дію Божого Духа. Такі системи породили величезне зло в історії, особливо ХХ ст., і часто творять його досі.
Oratio (молитва)
Ісусе, просвічуй мій розум і скріплюй мою волю, щоб жодний злий намір ніколи не керував мною…
Contemplatio (споглядання)
Історія Ісуса вчить, що протистояти системам зла прямо, як і змінити їхню діяльність відразу і швидко, неможливо. Вони вкорінені в цей світ так само, як зло і гріх. Єдиний спосіб боротьби з ними – через самопожертву, власну смерть і воскресіння Божою силою. Така боротьба – частина метафізичної, космологічної боротьби Бога і диявола, добра і зла, учасником якої є кожен із нас. Ми самі нездатні перемогти в цій борні, проте наша надія і радість полягає в тому, що Сам Бог зійшов, прийняв на себе цю боротьбу й переміг у ній. Ісус, Який у Єрусалимі віддав себе на жертву і смерть, протистоїть усім системам зла, сучасним Йому, минулим і майбутнім, стає їхньою жертвою й долає їх своїм воскресінням. Наше протистояння будь-якій несправедливості, злу, гріху є завжди співучастю в боротьбі та перемозі Господа. Цей факт сповнює нас силою, надією й упевненістю, що кожна наша жертва, помножена на жертву та силу Ісусову, не буде марною.
[1] Коментар до тексту оснований на: J. A. O’Flynn. The Gospel of Jesus Christ According to St. Mark. In B. Orchard, E. F. Sutcliffe (Eds.). A Catholic Commentary on Holy Scripture. Toronto. New York. Edinburgh: Thomas Nelson, 1953. P. 927.
[2] Розважання та запрошення до споглядання тексту адаптовано з: о. Юрій Щурко. Термін ζητέω в Євангелії Св. Луки: лінгвістично-екзегетичні студії. Opole: Opolska Biblioteka Teologiczna, 2016. С. 245, 248–251.
