Lectio (читання)
«Маючи ж такі обітниці, о любі, очистьмо себе від усякої скверни тіла й духа, довершуючи наше освячення в Божому острасі. 2. Дайте нам місце у вашому серці. Ми нікого не скривдили, нікому шкоди не завдали, не визискували нікого. 3. Говорю це не щоб вас осудити, бо я вже вам сказав, що ви в нашім серці, щоб умерти й жити разом. 4. У мене велике до вас довір’я, я вельми пишаюся вами. Я повен утіхи, я переповнений радістю посеред усіх наших напастей. 5. Бо коли ми були прийшли в Македонію, тіло наше не мало ніякого спокою. У всьому лиш скорбота: зовні – борні, страхання − всередині. 6. Та Бог, що втішає принижених, утішив нас приходом Тита, 7. і не лиш його приходом, а й утіхою, якої він зазнав від вас, оповідаючи нам про ваше палке бажання, про ваш смуток, про вашу горливість до мене, так що я зрадів ще більше. 8. Хоч я і засмутив вас листом, не жалкую того; коли й жалкував, бачу, що той лист, хоч і на час, був засмутив вас, 9. тепер же радію не тому, що ви були засмутилися, а тому, що смуток ваш привів вас до каяття. Ви-бо засмучені були задля Бога, так що ви від нас не зазнали шкоди. 10. Бо смуток задля Бога чинить спасенне каяття, якого жалувати не треба, а смуток цього світу смерть спричинює».
Коментар до тексту
Для того, щоб слідувати за розвитком оповіді у Другому посланні до Коринтян, потрібні певні зусилля, позаяк Павло дозволяє собі ширші уточнення, а потім знову повертається до основної думки. У цьому уривку після довшого наративу, у якому Павло пояснює суть свого апостольського служіння (2 Кор 2:14–7:4), він знову повертається до опису деталей своєї подорожі до Македонії (в. 5., пор. 2 Кор 2:13). Далі апостол висловлює слова потіхи та заохочення для спільноти християн у Коринті, бо почув від Тита про чудові приклади послуху та покаяння серед членів громади (2 Кор 7:6–15). Ця риторика Павла відлунює до його слів з попередньої глави: «Уста наші, коринтяни, відкрились до вас! Серце наше поширилось. 12. Вам у нас не тісно, тіснота – у вашім серці! 13. А ви взаємно, мов до дітей говорю, зробіть теж широким ваше серце!» (2 Кор 6:11–13). Апостол намагається відновити довіру коринтян, яких різні лжевчителі налаштовували проти нього. Для цього він засвідчує свою радість, коли чує про позитивні процеси у спільноті.
Meditatio (розважання)
«Бо смуток задля Бога чинить спасенне каяття, якого жалувати не треба, а смуток цього світу смерть спричинює». Цей вислів Павла досить зрозумілий та промовистий. Смуток задля Бога вказує на те, що людина усвідомлює свій трагічний стан, спричинений її грішністю, а тоді прагне вибратися з цієї ями безвиході чи тупика життя. Цей смуток завжди спонукає до руху вперед, виявляє бажання змін, указує на усвідомлення проблеми та засвідчує відкритість до кращого життя.
Для глибшого розуміння слів Павла про смуток потрібен трохи ширший контекст. У християнській спільноті в Коринті склалася ситуація, що один із її членів впав у тяжкий гріх і не вбачав у цьому проблеми (1 Кор 5:1–13). Апостол закликав вірних не толерувати цього і вжити стосовно цієї особи дисциплінарні заходи, що вони й зробили. До того ж, напімнення не було марним, адже цей переступник, найімовірніше, розкаявся. Після цього Павло написав до громади, щоб вона підтримала цю особу, адже потрібного результату було досягнуто (2 Кор 2:5–11).
Коли ми шкодуємо за свої гріхи, це вказує на те, що ми усвідомлюємо проблему, яку самі не здатні розв’язати, тому віддаємо її Христові. Так ми не тільки визнаємо правду про реальний стан нашого життя, але й дозволяємо Богові діяти в ньому та змінювати його. Святий Павло навчає: «Усі-бо згрішили й позбавлені слави Божої, 24. і оправдуються даром Його ласкою, що через відкуплення в Ісусі Христі» (Рим 3:23–24). Апостол Йоан Богослов також допомагає краще зрозуміти цю тему: «Якже ми визнаємо гріхи наші, то Він – вірний і праведний, щоб нам простити гріхи наші й очистити нас від усякої неправди. 10. Коли ми кажемо, що не згрішили, ми чинимо Його неправдомовним, і слова Його в нас немає» (1 Йо 1:9–10).
Oratio (молитва)
«Поверни мені радість спасіння Твого і зміцни мене духом благородним» (Пс 51:14).
Contemplatio (споглядання)
Часто люди сумують за речами, які насправді не вартують нашої уваги, натомість цілком не бачать проблем там, де дійсно варто сумувати. Сумувати потрібно через нашу нечутливість, поверховість, гордість та інші подібні речі, які руйнують наше життя та завдають ран ближнім. Християнський смуток не є виявом безнадії чи розпачу, а навпаки – очищенням, звільненням, кроком у гідне життя, яке Господь наповнює миром і радістю. Саме цього нас навчає Євангеліє, яке відкриває наше життя на Бога та Його перспективу для нашого майбутнього.
” Християнський смуток не є виявом безнадії чи розпачу, а навпаки – очищенням, звільненням, кроком у гідне життя…!❤️?
Дуже дякую!
Дякую Тобі Господи за Твоє милосердя ❤️🙏🙏🙏