Восьмий тиждень після П’ятдесятниці. Вівторок. Навчатися з прикладів у Писанні (1 Кор 10:5–12)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Одначе, багато з них були не боговгодні, тому вони й полягли в пустині. 6. А сталося це, щоб нам бути прикладом, щоб ми лихого не пожадали, як вони пожадали. 7. Та й ідолопоклонниками не ставайте, як деякі з них, як написано: “Народ сів їсти й пити, а потім устали забавлятись”. 8. Ані не чинім розпусти, як деякі з них чинили, і полягло їх за один день двадцять три тисячі. 9. Ані не спокушаймо Господа, як деякі з них спокушали, то й від гадюк загинули. 10. Ані не нарікайте, як деякі з них нарікали, то й від губителя загинули. 11. Та все це сталося з ними як приклад; написано ж на науку нам, що дійшли до повноти віків. 12. Тож коли комусь здається, що він стоїть, нехай уважає, щоб не впав».

Коментар до тексту

У цьому уривку св. Павло вдається до прикладів з історії Ізраїлю, щоб перестерегти християнську спільноту в Коринті від небезпеки ідолопоклонства. Апостол наводить декілька прикладів гріхопадіння Ізраїлю за часів Мойсея. Хоча народ досвідчив безпрецедентне Боже втручання та благословення, кульмінацією якого було звільнення з рабства, проте більшість людей усе ж померло в пустині по дорозі до Обіцяної Землі через непослух та невіру. Контекстом для наведених прикладів слугують міркування апостола, чи можна їсти м’ясо, раніше принесене в жертву ідолам. Павло говорить, що кожен повинен поводитися вільно, як і належить Божій дитині, але вважати й на те, щоб ця свобода не була причиною згіршення для віруючих та не стала дверима для ідолопоклонства для самої особи.

Meditatio (розважання)

«Та все це сталося з ними як приклад; написано ж на науку нам, що дійшли до повноти віків». Цю ж думку, але дещо з іншими акцентами св. Павло повторює і на початку цього уривку − у в. 6. Ізраїль отримав численні благословення, але не відповів Богові взаємністю, часто впадав в ідолопоклонство, жив у моральному плані так, ніби ніколи не отримував Божого Закону чи заповідей. Марнування Божих дарів та благословінь увінчалося відкиненням Самого Господа, Який в Ісусі Христі став людиною для нашого спасіння. Сам Ісус зобразив історію стосунків Бога та Ізраїлю у притчах про сіяча (Мт 13:1–9; Мк 4:1–9; Лк 8:4–8) та злочинних виноградарів (Мт 21:33–46; Мк 12:1–12; Лк 20:9–19).

Ми, християни, також отримали численні благословення та дари в Ісусі Христі. Святий Павло, прагнучи передати оте багатство дарів, понад сто разів вживає фразу «у Христі» або «в Ісусі Христі», а потім перелічує численні благословення, якими Бог щедро обдарував людство у Своєму улюбленому Сині. Проте ми так само, як і старозавітний Ізраїль, часто можемо жити так, ніби й не народжувалися згори, віддаватися прагненням плоті й не дозволяти Святому Духові керувати нашим життям. Автор однієї з молитов у Таїнстві Єлеопомазання каже: «Бо всяка наша праведність, Господи, є немов лахміття нечистої перед Тобою».

Коли Ізраїль стояв у долині Моав перед входом в Обіцяну Землю, тоді Мойсей промовив до народу: «Бо ж де на світі такий великий народ, що мав би таких близьких до себе богів, як Господь, Бог наш, коли тільки закликаємо Його? 8. Де на світі такий великий народ, що мав би такі справедливі установи й рішення, як увесь цей Закон, що його я сьогодні даю? (…) 33. Хіба чув якийсь народ голос Божий, що промовляв із полум’я, як ти це чув, а зостався живим? 34. Або хіба пробував якийсь бог прийти, щоб вибрати собі народ з-поміж іншого народу, досвідом, дивами й чудесами, війною та потужною рукою і простягнутим рам’ям та великими страхіттями, як оце все вчинив для вас Господь, Бог ваш, перед вашими очима в Єгипті?» (Втор 4:7–8, 33–34). Проте Ізраїль часто зневажав Господа, а ми, які отримали незрівнянно більше свідчень і знаків Божої любови, серед яких найважливішим є розп’яття Ісуса Христа на Хресті за всіх людей, інколи живемо так, ніби цього нічого не сталося, або ніби Господь ще щось мав зробити для нас, але не зробив.

Oratio (молитва)

«Бо спас Єси життя моє від смерти та й ноги мої, щоб я не спотикнувся, щоб перед Богом міг ходити у світлі живих» (Пс 56:14).

Contemplatio (споглядання)

Наше християнське життя є виявом вдячности та розуміння або ж невдячности та нерозуміння. Насправді ми є свідками вражаючих подій: живемо в часі, коли Добра Новина шириться світом, щоб кожна людина досвідчила спасіння Господнє; живемо в повноті часів, коли люди довідуються, що вони є дітьми люблячого Отця та пізнають в інших особах своїх братів і сестер. Дуже важливо бути гідними Божих дарів, учитися з численних прикладів у Писанні, що означає бути Божою людиною та «поводитися достойно покликання, яким вас візвано, 2. у повноті покори й лагідности, з довготерпеливістю, терплячи один одного в любові, 3. стараючися зберігати єдність духа зв’язком миру. 4. Одне-бо тіло, один Дух, а й в одній надії вашого покликання, яким ви були візвані. 5. Один Господь, одна віра, одне хрещення. 6. Один Бог і Отець усіх, що над усіма й через усіх і в усіх» (Еф 4:1–5).