Шостий тиждень після П’ятдесятниці. Понеділок. Осторога супроти лжевчителів (Рим 16:17–24)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«Благаю вас, брати, остерігайтеся тих, що ширять незгоди та зневіру проти науки, якої ви навчились, і уникайте їх, 18. бо такі служать не Господеві нашому Христові, а власному череву, і милими та піднесеними словами зводять серця простодушних. 19. Ваша слухняність дійшла до всіх. Ви – моя радість, але я хочу, щоб ви були мудрі в доброму й від зла чисті. 20. Бог же миру роздавить незабаром сатану під вашими ногами. Благодать Господа нашого Ісуса Христа (хай буде) з вами. 21. Вітає вас мій співробітник Тимотей, як також Лукій, Ясон та Сосипатр, мої родичі. 22. Вітаю вас у Господі я, Терцій, що написав цього листа. 23. Вітає вас Ґай, гостинний для мене і всієї Церкви. 24. Вітає вас Ераст, скарбник міський, і брат Кварт».

Коментар до тексту[1]

Завершуючи Послання до Римлян, апостол Павло просить римських християн остерігатися лжевчителів, які є дуже шкідливими для Церкви (в. 17). Він доволі відкрито говорить про справжні наміри таких людей і заохочує вірних до чеснотливого життя (вв. 18–19). У своєму слові до ефеських пастирів (Ді 20:25–31) Павло каже, що ніч і день наводив їх на розум, бо знав, що після його відходу до громади прийдуть лжевчителі. У цьому уривку апостол висловлює переконання, що Бог сокрушить сатану під ногами вірних (в. 20), і покликається на рядки із Пс 110:1, часто цитованого в Новому Завіті (Лк 20:43; Ді 2:35; Євр 10:13) для укріплення надії християн. А ще св. Павло взиває до Господа, щоб Його благодать перебувала з вірними у Римі. В останніх віршах апостол згадує декількох близьких співробітників: Тимотея, якого поставив єпископом в Ефесі і до якого пізніше написав два листи; Лукія, який мав дар пророцтва і служив в Антіохійській Церкві в Сирії (Ді 13:1); Ясона та Сосипатра, перший із яких дав притулок Павлові під час бунту, організованого проти нього заздрісними юдеями в Солуні (Ді 17:5–9); Терція, який, будучи секретарем апостола, записав цей лист з його слів; Ґая – таке ім’я мали принаймні три особи: чоловік з Дерби, який товаришував Павлові в часі однієї з його місій (Ді 20:4), коринтянин, якого Павло охрестив (1 Кор 1:14), лідер Церкви в Малій Азії (3 Йо 1); Ераста, якого Павло вислав до Македонії (Ді 19:21–22).

Meditatio (розважання)

«Благаю вас, брати, остерігайтеся тих, що ширять незгоди та зневіру проти науки, якої ви навчились, і уникайте їх, 18. бо такі служать не Господеві нашому Христові, а власному череву, і милими та піднесеними словами зводять серця простодушних». Проблема людей, які люблять себе в Церкві більше, ніж саму Церкву, з’явилася вже на зорі християнства. Магнетизм християнських спільнот, їхня взаємна любов, здатність до самопожертви, солідарности й емпатії, активне соціальне служіння та мужнє свідчення зачаровували багатьох. Проте не всі були настільки щирими та мотивованими, щоб жити християнським життям, а тому радше пробували його вдавати, щоб отримувати дивіденди у формі емоційного задоволення. Інші ж пробували реалізувати своє еґо, а деякі мали відверто меркантильний інтерес.

Апостол Павло й інші автори Нового Завіту дуже часто торкаються цієї проблеми, вказуючи, що від самих початків духовно незрілі особи намагалися замінити християнство різними сурогатами, тому апостоли дають доволі жорсткі рекомендації: «А вам, брати, наказуємо в ім’я Господа нашого Ісуса Христа сторонитися кожного брата, який живе в ледарстві, а не за переданням, що ви його прийняли» (2 Сол 3:6); «Кожен, хто забігає наперед і не тримається Христового вчення, той не має Бога. Хто ж перебуває в цьому вченні, той Отця і Сина має. 10. Якщо хтось до вас приходить і цього вчення не приносить, того до хати не приймайте і не вітайте. 11. Бо хто його вітає, той бере участь у його лихих учинках» (2 Йо 1:9–11); «А коли хтось навчає інакше й не притримується здорових слів, слів Господа нашого Ісуса Христа й побожної науки, 4. той, засліплений гордістю, нічого не розуміє, хворий на пусті змагання та словесні суперечки. З цього виникають заздрість, сварка, зневаги, лукаві підозри, 5. постійні спори людей із зіпсованим розумом та позбавлених правди; гадають-бо, що побожність − то засіб зиску» (1 Тим 6:3–5; пор. також Тит 3:10; 2 Сол 3:14; 1 Тим 1:3; 2 Тим 3:5; 1 Кор 5:9–11).

Проте для ранньої Церкви такі речі не були несподіваними, бо де людина, там і гріх. Навіть Ісус попереджав: «Стережіться лжепророків, що приходять до вас в овечій одежі, а всередині – вовки хижі. 16. Ви пізнаєте їх за плодами їхніми: хіба збирають виноград з тернини або з будяків смокви? 17. Так кожне добре дерево родить гарні плоди, а лихе дерево – плоди погані» (Мт 7:15–17; пор. Мт 18:15–17). Апостол Павло добре це усвідомлював, тому єдиним антидотом проти кислоти й отрути такого псевдожиття вважав витривання в доброму: «Ваша слухняність дійшла до всіх. Ви – моя радість, але я хочу, щоб ви були мудрі в доброму й від зла чисті» (в. 19). Християни покликані підпорядковувати своє життя Христові, і це відмежує їх від усякого зла, а «Бог же миру роздавить незабаром сатану під вашими ногами» (в. 20).

Oratio (молитва)

«Твоїми заповідями я став розумний, тому й ненавиджу всяку неправдиву стежку» (Пс 119:104).

Contemplatio (споглядання)

Світ потребує справжнього свідчення − свідчення любови, чистоти, правди, справедливости. Якщо Церква не дасть істинної духовної їжі та прикладу автентичного життя, то хто тоді може це зробити? Сурогати шкідливі для всіх, тому для християн щоденний вибір та рішення очевидні: треба просити в Господа сил, щоб зробити свою частину роботи.

---

[1] Деякі думки в коментарі до тексту основані на J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. Rom 16:17–24.