Lectio (читання)
«Отож, кого Він хоче, того милує, а кого хоче, того чинить затверділим. 19. Скажеш, отже, мені: “Чому ще хтось докоряє? Хто-бо спротивиться Його волі?” 20. А хто ти такий, чоловіче, що сперечаєшся з Богом? Хіба виріб із глини скаже тому, хто його зробив: “Навіщо зробив єси мене так?” 21. Хіба ганчар не має над глиною влади, щоб із того самого місива зробити одну посудину на честь, а другу на нечесть? 22. Коли ж Бог, хотівши показати гнів Свій і виявити Свою силу, зносив з великим довготерпінням посудини гніву, що вже були готові на погибель, 23. щоб виявити багатство Своєї слави на посудинах милосердя, котрі Він наперед приготував на славу, 24. – на нас, яких покликав не тільки від юдеїв, а й від поган, – 25. як і в Осії Він говорить: “Назву не Мій народ Моїм народом, і нелюбу – улюбленою. 26. І на тім місці, де було їм сказано: “Ви – не Мій народ!”, там їх назвуть синами Бога Живого”. 27. Ісая ж про Ізраїля проголошує: “Хоч би число синів Ізраїля було як морський пісок, тільки останок спасеться”, 28. Господь бо негайно й цілковито виконає Своє слово на землі. 29. І як прорік Ісая: “Якби Господь сил не лишив нам насіння, ми були б, як Содом, і стали б подібні до Гомори”. 30. Що ж скажемо? Що погани, які не шукали праведности, осягли праведність, і то праведність, що від віри; 31. Ізраїль же, що шукав Закону праведности, не досяг Закону праведности. 32. Чому? Бо вони спирались не на віру, а неначе на діла. Вони спотикнулись об камінь спотикання, 33. як написано: “Ось Я кладу в Сіоні камінь спотикання і скелю падіння. Хто ж вірує в Нього, не осоромиться”».
Коментар до тексту[1]
У Рим 9–11 Павло роздумує, чому Ізраїль не прийняв свого Месію, а також заперечує думку, що нібито це засвідчує відкинення Богом Свого народу. Передусім апостол наголошує, що Бог суверенний і вершить долі історії, тому діє у спосіб, не завжди очевидний і зрозумілий для людини. Павло підкреслює Боже право вибирати й послуговується для цього пророчим образом глиняної посудини, яка може мати різноманітне призначення (Іс 29:16; 45:9; 64:8; Єр 18:4–6). Після цього він звертається до текстів старозавітних пророків, щоб продемонструвати, що якщо Бог запланував поширення спасіння для язичників (Ос 1:10; 2:23), то це не означає, що цей план не містить Його обіцянки стосовно відновлення Ізраїлю (Іс 1:9; 10:22–23).
Meditatio (розважання)
«Бо вони спирались не на віру, а неначе на діла. Вони спотикнулись об камінь спотикання, 33. як написано: “Ось Я кладу в Сіоні камінь спотикання і скелю падіння. Хто ж вірує в Нього, не осоромиться”». У цих віршах апостол пояснює, чому Ізраїль не прийняв Месію, Якого так довго чекав. Первісно термін Сіон вказував на пагорб, на якому було збудовано Храм – особливе місце присутності Бога на землі. Проте коли Бог в Ісусі Христі повернувся на Сіон, народ не розпізнав Його присутности.
Щоб пояснити поведінку релігійних провідників народу, Павло об’єднує дві цитати з пророка Ісаї: «Тому так Господь Бог каже: “Ось Я кладу в основу камінь на Сіоні, випробуваний камінь, наріжний, цінний, закладений міцно; хто вірує, не похитнеться»(Іс 28:16);«Він – камінь спотикання і скеля падіння для обох домів Ізраїля; Він – сіть і пастка на мешканців Єрусалима» (Іс 8:14). Каменем є Христос, Якого більшість юдеїв не прийняла як свого Месію, бо мислила про Нього в політичних категоріях. Крім того, чимало з них вважало, що саме виконання Закону робить їх народом Божим і може оправдати перед Богом. Проте проблема полягала в тому, що вони часто не виконували цей Закон, але не хотіли собі в цьому зізнатися.
Для спасіння потрібна благодать Христа, Який єдиний сповнив увесь Закон. Той, Якого вони відкинули, насправді був їхнім Спасителем і Відкупителем. Смерть Христа через розп’яття була образливою для юдеїв, адже у Втор 21:23 сказано, що «повішений (на палі) – то прокляття Боже». За їхніми уявленнями, Месія не міг бути розп’ятим.
Тому, відкинувши Месію та Євангеліє, Ізраїль вчинив так, як неодноразово поводився в історії (Рим 9:30–10:21). Юдеї не шукали праведності у вірі, тому й не знайшли її. Вони оснували свою праведність на Законі, тому їхній Месія став для них каменем спотикання (Рим 9:30–33). Проте «Залишок» Ізраїлю вже повірив у Євангелію, й очевидно, що ввесь Ізраїль також повірить. Бог не назавжди відкинув Ізраїль. І як відкинення Ізраїлю стало благословенням для язичників, яких прийняли до Царства, так само і їхнє навернення у великих кількостях буде подібне до воскресіння з мертвих (Рим 11:17–36).
Oratio (молитва)
«Камінь, Яким знехтували будівничі, став головним на розі. 23. Від Господа це сталось, і дивне воно в очах наших» (Пс 118:22–23).
Contemplatio (споглядання)
У Першому соборному посланні апостола Петра читаємо: «Приступіть до Нього, каменя живого, людьми відкинутого, а Богом вибраного, дорогого. 5. А й самі віддайтеся, мов живе каміння, щоб з нього збудувати духовний дім, на святе священство, щоб приносити духовні жертви, приємні Богові, через Ісуса Христа. 6. Бо в Письмі стоїть: “Ось Я кладу в Сіоні камінь наріжний, вибраний, дорогоцінний. Хто вірує в Нього, не осоромиться”. 7. Вам, отже, що віруєте, – честь! Для тих же, що не вірять, камінь, що відкинули будівничі, – Він став головним на углі, 8. Каменем спотикання і скелею падіння. Вони об Нього спотикаються, бо не вірять у Слово, на що вони й були призначені» (1 Пт 2:4–8).
[1] Деякі думки в коментарі до тексту та розважанні основані на J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. Rom 9:18–33.
Дуже дякую
Слава Ісусу Христу! Дякую за науку!