Lectio (читання)
«Павло, слуга Христа Ісуса, покликаний апостол, вибраний для Євангелії Божої, 2. яку Бог наперед був обіцяв через Своїх пророків у Святих Писаннях 3. про Сина Свого, народженого тілом із сімені Давида, 4. установленого Сином Божим у силі, Духом святості, через воскресіння мертвих, – про Ісуса Христа, Господа нашого, 5. через Якого ми одержали ласку й апостольство на послух віри між усіма народами на прославу Його імені, 6. між якими й ви – покликані Ісуса Христа; 7. усім, що в Римі, Божим улюбленим, покликаним святим: благодать вам і мир від Бога, нашого Отця, і Господа Ісуса Христа. 13. Не хочу я, брати, від вас таїти, що я часто мав намір прийти до вас, та досі завжди мені щось ставало на перешкоді, щоб мати який-небудь плід і між вами, як і між іншими народами. 14. Я почуваю себе боржником перед греками й чужинцями, розумними й неуками: 15. тож щодо мене, я готовий і вам, що мешкаєте в Римі, проповідувати Євангелію. 16. Бо я не соромлюся Євангелії, вона-бо – сила Божа на спасіння кожному, хто вірує: перше юдеєві, а потім грекові; 17. справедливість-бо Божа об’являється в ній з віри у віру, як написано: “Праведник з віри буде жити”».
Коментар до тексту
Апостол Павло написав Послання до Римлян наприкінці своєї Третьої місійної подорожі в середині 50 рр., найімовірніше, з Коринта (Ді 19:21; 20:3). На відміну від більшості його послань, цей лист не був зумовлений терміновою необхідністю, і тому в ньому спокійно викладено основи Благовісті, яку апостол проповідував. Позаяк на той час римські християни вже навернулися, апостол не викладає їм усього, а зосереджується на головному − тому, що хотів сказати про себе і свою проповідь Церкві, яку він не засновував і якої ще навіть не відвідував. Павло пояснює римлянам сенс своєї апостольської діяльності, а також викладає перед християнами Рима своє ставлення до юдаїзму, у заключній частині дає певні поради та заохоти до духовного життя. Центральна тема цього послання містить дві головні тези: праведність – вільний дар Божий; віра в Ісуса Христа – єдиний шлях до спасіння як для язичників, так і для юдеїв[1]. Для кращого розуміння суті листа варто прочитати всі 17 віршів. У перших містяться привітання, представлення автора та своєрідний пролог до всього листа. Спочатку Павло представляє себе та розповідає про свої плани відвідати Рим (в. 1, 5, 9–15), потім згадує адресатів та місце їхнього перебування (вв. 6–8, 11, 15), а також пояснює причину написання листа до спільноти в Римі (в. 2–4, 9, 15). Після вступу й подяки Богові за віру римських християн (1:8–15) апостол дуже стисло, але надзвичайно змістовно викладає суть Благовісті (вв. 16–17).
Meditatio (розважання)
«Бо я не соромлюся Євангелії, вона-бо – сила Божа на спасіння кожному, хто вірує: перше юдеєві, а потім грекові; 17. справедливість-бо Божа об’являється в ній з віри у віру, як написано: “Праведник з віри буде жити”». Ці два вірші були (і залишаються) предметом богословських дискусій багатьох поколінь християн. Для кращого розуміння цих важливих слів апостола передам їх зрозумілішою та простішою мовою.
Отож апостол хоче сказати приблизно таке: «Я маю велику довіру до способу спасіння, який Бог вибрав для того, щоб привести всіх людей до спільного життя із Собою – ідеться про Страсті та Воскресіння Його Єдинородного Сина, бо саме через них Бог дарував спасіння всьому світові; саме завдяки Страстям та Воскресінню Ісуса Христа все людство через віру / довір’я до Бога може отримати Божу благодать (силу) для спасіння / нового життя: найперше представники народу Ізраїлю, до яких Господь промовляв упродовж століть, а потім і всі язичники – у таких спосіб Бог відновлює у світі Свій порядок / справедливість / праведність (приводить світ до Свого первісного задуму), так виявляється Його вірність Своєму творінню (усім людям), а ми, на знак вдячності за Його вірність, повинні довірити Господеві все своє життя, як про це каже пророк Авакум: “Той, хто хоче будувати правильні стосунки з Богом та ближніми, повинен жити в повній довірі до Господа” (Ав 2:4)».
Грецьке поняття «δικαιοσύνη / dikaiosyne», яке в цьому листі на означення праведності вживає Павло, інколи перекладається українською як «справедливість». Це поняття − переклад єврейського терміна «צְדָקָה / tsedaqa», за яким стоїть ідея Божого порядку, первісного Божого задуму. Отже, апостол Павло хоче сказати, що в Ісусі Христі Бог відновив на землі справедливість – Свій первісний порядок, привів стан речей у відповідність зі Своїм задумом. Щоб увиразнити це твердження, апостол каже: «справедливість-бо Божа об’являється в ній з віри у віру». Вислів «ἐκ πίστεως εἰς πίστιν / ek pisteos eis pistin» означає «від (Божої) вірності до (нашої) віри».
Oratio (молитва)
«Царство Твоє – усіх віків царство, і влада Твоя – по всі роди й роди. Вірний Господь у всіх Своїх глаголах, святий у всіх Своїх творіннях» (Пс 145:13).
Contemplatio (споглядання)
Послання до Римлян вимагає повільного читання і тривалих роздумів. У ньому Павло розповідає, як здійснилося спасіння світу через Ісуса Христа, він стверджує, що, незважаючи на наші гріхи, Бог залишається вірним Своєму творінню та відповідальним за нього. Саме тому Бог укладав Союзи з Авраамом та Мойсеєм у Старому Завіті, а в останніх часах ця Божа вірність та відповідальність виявилися через Воплочення, Життя, Страсті та Воскресіння Його Сина – Ісуса Христа. І якщо все, що Бог зробив для людства в Ісусі Христі, не вкладається в наші голови, то саме в цьому і є Добра Новина – розповідь про те, на що здатний Бог для мене і для тебе у Своїй неймовірній вірності та вражаючій любові…
[1] B. M. Metzger. The New Testament. Its Background, Growth, and Content. Third Edition. Abingdon Press Nashville 2003, P. 263–264.
Слава Ісусу Христу!
Щиро дякую отче Юрію за висвітлення слів та повчань апостола Павла, які вияснюють і для нас силу і велич Божих планів щодо кожного з нас, особливо, для сучасної християнської свідомості!
Божої помочі вам у вашій праці!!!