Lectio (читання)
«Христос бо тоді, як ми були ще безсилі, у свою пору помер за безбожних. 7. Воно навряд чи хто за праведника вмирає, бо за доброго, може, хтось і відважився б умерти. 8. Бог же показує Свою до нас любов тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками. 9. Отож тим більш тепер, оправдані Його Кров’ю, ми спасемося Ним від гніву. 10. Бо коли, бувши ворогами, ми примирилися з Богом смертю Його Сина, то тим більше тепер, примирившися, спасемося Його життям. 11. І не тільки те, але і хвалимось у Бозі через Господа нашого Ісуса Христа, через Якого ми тепер одержали примирення».
Коментар до тексту
Цей уривок читаємо на Третьому Часі у Велику п’ятницю. Дружбу між Богом і людиною, яка панувала в раю, замінила ворожнеча, спричинена гріхом Адама. Уже тоді Господь пообіцяв Спасителя для людства (Бут 3:15), засвідчивши цим, що прагне тільки дружніх та приязних стосунків зі Своїм творінням. Масштаби Божої любові до нас можна побачити у «примиренні», про яке говорить апостол і яке відбулося на хресті, коли Ісус покінчив із цією ворожнечею, уклавши мир з Богом і примиривши нас із Ним (пор. Еф. 2:15–16). У «свою пору», тобто коли прийшла повнота часу (пор. Мк 1:15; Гал 4:4), Бог у Христі виявив Свою безмежну любов до безбожних: язичників, які не знали Божого Закону, та євреїв, які його порушували (в. 6). У в. 7 Павло підкреслює екстраординарність смерті Ісуса за безбожників. Насправді відбулося щось немислиме: Бог, ставши людиною у Христі, помер за тих, які Його не шанували й не довіряли, біблійною мовою − «грішників» (в. 8). Через пролиття дорогоцінної Крові Христа ми не тільки уникнули Божого гніву як наслідку гріха, але й отримали спасіння, не тільки не були засуджені, але й оправдані (в. 9). Стан ворожнечі було подолано завдяки смерті Ісуса Христа. Це ціна нашого примирення. У Його смерті був засуджений гріх, а ми, завдяки Його Воскресінню, одержали можливість жити Божим життям (в. 10). Усвідомлення цього дивовижного факту сповнює наше серце вдячністю та похвалою (в. 11), яку підносимо Богові через Ісуса Христа[1].
Meditatio (розважання)
«Бог же показує Свою до нас любов тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками». Божа любов не є теоретичною. Вона настільки неймовірна й реальна, що розум нездатний осягнути цей реалізм. Смерть і Хрест − міра цієї любові, межа, за якою вже немає межі. Увесь Новий Завіт будується на цьому факті любові, яка перемогла смерть. Усі тексти Свято Письма експліцитно чи імпліцитно (прямо чи непрямо) говорять про цю любов. Усе інше є тільки додатком, тлом, яке увиразнює реалізм, вірність та грандіозність цієї любові.
Євангелист і улюблений учень Ісуса, якого називають апостолом любові, у своїх писаннях стверджує: «Бог бо так полюбив світ, що Сина Свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним» (Йо 3:16); «Ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Йо 15:13); «Цим виявилася до нас любов Божа, що Бог Свого Єдинородного Сина послав у світ, щоб ми жили через Нього. 10. Любов же полягає не в тому, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас і послав Сина Свого – примирення за гріхи наші» (1 Йо 4:9–10). Святий Павло говорить про те саме: «Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, 39. ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любови, що в Христі Ісусі, Господі нашім» (Рим 8:38–39); «Ходіть у любові, за прикладом Христа, що полюбив вас і видав Себе за вас, як принос та жертву приємного Богові запаху» (Еф 5:1–2); «Вірне це слово й повного довір’я гідне, що Христос Ісус прийшов у світ, щоб спасти грішних, з яких я – перший» (1 Тим 1:15). Це ж наголошує і св. Петро: «Бо й Христос, щоб привести нас до Бога, один раз постраждав за гріхи наші: праведник – за неправедних, умертвлений тілом, але оживлений у дусі» (1 Пт 3:18).
Христос помер за нас тоді, коли ми були Божими ворогами. Ми не заслуговували на Його заступництво, але Ісая каже: «Та Він наші недуги взяв на Себе, Він ніс на Собі наші болі. Ми ж, ми гадали, що Його покарано, що Бог Його побив, принизив. 5. Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на Ньому, і Його ранами ми вилікувані. 6. Усі, як вівці, ми блукали, кожен ходив своєю дорогою; провини нас усіх Господь поклав на Нього. 7. Його мордовано, та Він упокорявся й не розтуляв Своїх уст, немов ягня, що на заріз ведуть його, немов німа вівця перед обстригачами, не відкривав Він уст» (Іс 53:4–7).
Oratio (молитва)
«Благословлю Господа повсякчасно, завжди хвала Його в устах у мене» (Пс 34:2).
Contemplatio (споглядання)
Ісус помер фізичною смертю, але це не була природна смерть. Це була смерть, спричинена жахливим насильством, яке було наслідком жорстокості та заскорузлості людських сердець, які в певний момент історії захотіли без Бога реалізувати свою владу над світом. Смерть Ісуса має дві найважливіші причини: наші гріхи, на які Бог відповів Своєю любов’ю. Цю любов не зупинили найстрашніші засоби екзекуції та знаряддя смерті, які люди вигадали для того, щоб завдати болю та страждання іншим, а саму смерть зробити жахливою. Ця любов перемогла хрест, страждання і смерть та дала нам силу нового життя завдяки Воскресінню Ісуса на третій день після Розп’яття, Смерті та Погребення. Саме завдяки спасительним Страстям та Воскресінню Ісуса увесь світ тепер чує Добру Новину про наше прекрасне майбутнє завдяки неймовірному дару спасіння, яке Бог дарував нам через Смерть і Воскресіння Ісуса.
[1] J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. Rom 5:6–11.
Дуже дякую
Дякую, отче за глибокі роздуми!
Слава Ісусу Христу! Дякую за науку!
Дякую!!!