Lectio (читання)
«Дітоньки, остання це година! І як ви чули, що має прийти антихрист, а тепер багато антихристів постало, то з цього пізнаємо, що остання година настала. 19. З-поміж нас вийшли, але з-між нас не були, бо коли б з-між нас були, були б зосталися з нами, лише щоб виявилося, що не всі вони від нас. 20. Ви ж маєте помазання від Святого й усе знаєте. 21. Я вам писав не тому, що ви не знаєте правди, а тому, що ви її знаєте і що ніяка брехня не походить від правди. 22. Хто неправдомовець, як не той, хто перечить, що Ісус є Христос? Він – антихрист, що відрікається Отця і Сина. 23. Кожний, хто відрікається Сина, той і Отця не має. Хто ж визнає Сина, має й Отця. 24. Те, що ви чули спочатку, нехай у вас перебуває. Якщо у вас буде перебувати те, що ви спочатку чули, то й ви будете в Сині і в Отці перебувати. 25. Ось та обітниця, яку Він Сам обіцяв вам, − життя вічне. 26. Це я вам написав про тих, що вводять вас в оману. 27. А помазання, що ви від Нього прийняли, у вас перебуває, і ви не потребуєте, щоб хтось навчав вас, бо Його помазання вас про все навчає. Воно і правдиве, і необманне. Так, як воно вас навчило, перебувайте в Ньому. 28. Отож, дітоньки, перебувайте в Ньому, щоб як з’явиться, ми мали довір’я і не осоромилися перед Ним під час Його приходу. 29. Коли ви знаєте, що Він праведний, то знайте теж, що всякий, хто чинить справедливість, від Нього народився. 3:1. Дивіться, яку велику любов дарував нам Отець, щоб ми дітьми Божими звалися. Ми і є ними. І тому світ нас не знає, бо він Його не спізнав. 2. Любі! Ми тепер – діти Божі, і ще не виявилося, чим будемо. Та знаємо, що коли виявиться, ми будемо до Нього подібні, бо ми побачимо Його, як є. 3. І кожен, хто має на Нього цю надію, себе очищує так само, як і Він чистий. 4. Кожен, хто чинить гріх, чинить також беззаконня, бо гріх є беззаконня. 5. Ви ж знаєте, що Він з’явився, щоб наші гріхи взяти, а гріха в Ньому нема. 6. Кожен, хто в Ньому перебуває, не грішить. Кожен, хто грішить, Його не бачив і Його не спізнав. 7. Дітоньки, ніхто нехай не вводить вас в оману. Хто чинить правду, той праведний, як і Він – праведний. 8. Хто чинить гріх, той від диявола, бо диявол грішить від початку. На це з’явився Син Божий, щоб знищити діла диявола. 9. Кожен, хто народився від Бога, гріха не чинить, бо Його насіння в ньому перебуває; і він не може грішити, бо він від Бога народився. 10. З того виявляються діти Божі й діти дияволові: кожен, хто не чинить справедливости, не є від Бога, а й той, хто не любить брата свого».
Коментар до тексту[1]
Це довге читання тематично можна розділити на дві головні частини. У першій (1 Йо 2:18–27) Йоан торкається однієї з найважливіших тем цього послання – вірності християн, яких спокушають єретики. Для увиразнення своєї думки апостол послуговується численними контрастами та паралелізмами. Насамперед він описує обставини, у яких перебувають християни: присутність єретиків свідчить про те, що антихрист, про якого згадував Господь, уже прийшов (пор. Мт 24:5–24), а «остання година» вже почалася. Апостол знімає маски з тих, яких називає антихристами, і порівнює їх із віруючими: єретики не є з-поміж нас (в. 19), тимчасом як віруючі знають правду (вв. 20–21); єретики − це неправдомовці, які заперечують основоположну істину, що Ісус є Христос (вв. 22–23), а віруючі перебувають в Отці і Сині (вв. 24–25); єретики гордо видають себе за наставників, та вірні мають помазання Святого Духа й не потребують навчання лжевчителів (вв. 26–27). Два наступні вірші (вв. 28–29) підсумовують усе сказане та слугують вступом до уривку, у якому йдеться про те, що віруючі є Божими дітьми. Фраза «перебувати в Ньому», яку Йоан часто повторює в цьому листі, відкриває іншу перспективу Останнього суду: Ісус, Який буде нашим Суддею, − це Той Самий, Хто об’явив нам Отця і дарував вічне життя. Усвідомлення цього спонукає нас упевнено довіряти Господеві. Далі апостол (1 Йо 3:1–10) розмірковує над ще однією важливою темою – унікальним фактом, що всі віруючі є Божими дітьми, і ними є ті, хто підтримує з Господом автентичні стосунки, слухає Його і стримується від усякого гріха. Цих Божих дітей Йоан протиставляє тим, які залишили спільноту.
Meditatio (розважання)
«Дивіться, яку велику любов дарував нам Отець, щоб ми дітьми Божими звалися. Ми і є ними. І тому світ нас не знає, бо він Його не спізнав». Покликання християн – бути Божими дітьми. Той факт, що тут ідеться сáме про покликання, підтверджено тим, що на означення поняття «звалися» Йоан вживає грецьке слово «καλέω / kaleo» – дослівно «кликати, називати, звертатися». Коли у Біблії Бог дарує комусь нове ім’я, тобто називає когось, Він не просто надає якийсь титул, але спричиняє, творить нову реальність, яку це ім’я означує.
Бути Божою дитиною – це не просто гарний зворот чи сентиментальне означення, це наша суть, нова реальність, факт нового життя, яке ми отримуємо у Христі і завдяки Христові. Тому дуже важливо усвідомлювати, що цей титул не є ні метафоричним, ні чимось на зразок усиновлення дитини, яке трапляється в житті людей. Тут ідеться про речі Божественної сфери: вражаючий факт, який засвідчує те, що Бог дарує нам надприродну гідність, Свою благодать, запрошує до такого рівня інтимних стосунків, що відтепер ми «не чужинці й не приходні, а співгромадяни святих і домашні Божі» (Еф 2:19).
У Прощальній промові на Тайній Вечері Ісус сказав до Своїх учнів: «Виключать вас із синагог. А й година настане, коли то всяк, хто вас убиватиме, буде гадати, що служить тим Богові. 3. Чинитимуть вам те, бо ані Отця, ані Мене вони не спізнали» (Йо 16:2–3). Йоан, який чув ці слова під час Вечері, повторює їх у цьому листі, зверненому вже до своїх учнів. Щоб усвідомити унікальний факт Божественного споріднення віруючих із Сином та Отцем, потрібно відкритися на досвід Його любові – дозволити Богові увійти в наше життя й відкрити для себе правду про наші унікальні перспективи, які стали можливими завдяки Страстям і Воскресінню Ісуса Христа.
Oratio (молитва)
«Потомки Авраама, слуги Його, діти Якова, Його вибранці!» (Пс 105:6).
Contemplatio (споглядання)
Апостол Павло так пише про тайну діяння Отця і Сина: «Бо в Ньому (Ісусі) Він (Отець) нас вибрав перед заснуванням світу, щоб ми були святі й бездоганні перед Ним у любові. 5. Він призначив нас наперед для Себе на те, щоб ми стали Його синами через Ісуса Христа, за рішенням Своєї доброї волі, 6. на хвалу слави Своєї благодаті, якою Він обдарував нас у любім Своїм Сині. 7. У Ньому маємо відкуплення Його Кров’ю, відпущення гріхів згідно з багатством Його благодаті, 8. що її вилляв на нас щедро, у всій мудрості та розумі. 9. Він дав нам пізнати тайну Своєї волі, той задум доброзичливий і ухвалений у Ньому (Христі), 10. щоб коли настане повнота часів, здійснити його – об’єднати все у Христі: небесне й земне. 11. У ньому ми стали також спадкоємцями, призначені наперед рішенням Того, Хто все чинить за радою Своєї волі, 12. щоб ми були на хвалу Його величі, ми, що вже раніш були свою надію поклали на Христа» (Еф 1:4–12).
[1] Деякі думки в коментарі до тексту та розважанні основані на The Navarre Bible. The Catholic Letters. With a commentary by members of the Faculty of Theology of the University of Navarre. Dublin: Four Courts Press, New York: Scepter Publishers 2005, P. 140–145.
Дуже дякую
Слава Ісусу Христу! Щиро дякую Вам! ?
Слава Ісусу Христу! Дякую за науку!