19-й тиждень після П’ятдесятниці. Четвер. Життя – Христос (Флп 1:20–27)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«За моїм твердим очікуванням і надією, що я не буду осоромлений ні в чому, а навпаки, я цілком певний, що нині, як і завжди, Христос буде звеличений у моїм тілі чи то моїм життям, чи смертю. 21. Для мене бо життя – Христос, а смерть – прибуток. 22. Однак як я живу в цім смертнім тілі, я можу ще корисно працювати, та що вибрати, не знаю. 23. Тягне бо мене на обидва боки: хотілося б мені померти, щоб із Христом бути, бо так багато краще; 24. та задля вас мені куди конечніше зостатися в тілі. 25. І це певно знаю, що зостанусь і перебуватиму з усіма вами на розвиток вам і радість у вірі, 26. щоб через мене ваша хвала збільшувалась у Христі Ісусі завдяки моєму поворотові до вас. 27. Тільки поводьтеся достойно Євангелії Христової, щоб я чи то як прийду і вас побачу, чи то, бувши далеко, довідаюся про вас, що ви стоїте твердо в однім дусі, змагаючись однодушно за євангельську віру».

Коментар до тексту

Пишучи листа до филип’ян, Павло перебуває у в’язниці (правдоподібно, в Ефесі, хоча дехто вважає, що у Римі). Його ситуація доволі непевна, тому що там він може померти. Та апостол переконаний, що б із ним не трапилося, Бог буде звеличений. Якщо б филип’яни отримали звістку про його смерть, то Павло хоче, щоб вони знали, що він готовий до неї, адже тоді він найповнішою мірою нарешті перебуватиме із Христом, Який є його життям. Проте Павло думає, що, можливо, цього й не станеться, позаяк филип’яни ще потребують його служіння. Зауважимо, що тут Павло подає доволі рідкісний натяк на те, що відбувається з людиною відразу після смерті, якщо вона так глибоко живе з Христом вже тут, на землі, та перебуває із Ним у тісному зв’язку: «хотілося б мені померти, щоб із Христом бути» (в. 23). Звичайно, ще буде воскресіння мертвих, але Павло має дуже живе, глибоке та радісне переконання, що в разі смерті він відразу буде з Христом. Та филип’яни повинні пам’ятати найважливіше – що б із ним не трапилося, їхнє публічне життя повинно відповідати Євангелії Христа-Царя[1].

Meditatio (розважання)

«Для мене бо життя – Христос, а смерть – прибуток». Ці слова мають значення на багатьох рівнях. Якщо вказати тільки найважливіше, то, очевидно, апостол хоче сказати, що сенсом усього його життя є Христос. Для Павла жити – це проголошувати Христа. У Посланні до Галатів він пише: «Живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, Який полюбив мене й видав Себе за мене» (Гал 2:20). Задуми й плани Христа, цінності Христа, місія Христа після зустрічі з Ним стали Павловими. У Ньому Павло не тільки побачив сповнення усіх мрій та сподівань свого народу, але й усвідомив, що у Христі для всього людства відкриваються такі горизонти, про які він навіть не здогадувався і не мріяв.

Саме тому в Посланні до Ефесян Павло каже: «Ось чому я згинаю свої коліна перед Отцем, 15. від Якого бере ім’я все отцівство на небі й на землі, 16. щоб Він дав вам за багатством Своєї слави скріпитись у силі через Його Духа на зростання внутрішньої людини, 17. і щоб Христос вірою оселився у серцях ваших, а закорінені й утверджені в любові 18. спромоглися зрозуміти з усіма святими, яка її ширина, довжина, висота і глибина, 19. і спізнати оту любов Христову, що перевищує всяке уявлення, і таким чином сповнились усякою Божою повнотою. 20. А Тому, Хто може зробити куди більше за те, чого ми просимо або що ми розуміємо за діючою в нас силою, 21. Йому слава в Церкві та у Христі Ісусі по всі роди на віки вічні. Амінь» (Еф 3:14–21).

Пізнавши особисто любов Христа, звернену також до всіх людей, Павло прагнув, щоб кожна людина відкрилася на нове життя у Ньому. Апостол докладав чималих зусиль, щоб християни заснованих ним спільнот завжди були свідомі, що Бог має для них грандіозний план, любить їх та залишається вірним усупереч усім прикрим досвідченням їхнього щоденного життя. Завдяки Христові навіть смерть для християн не є чимось остаточним та незмінним – Він її подолав і уможливив нам життя через воскресіння. Важливо, однак, усвідомити, що Ісус не є периферією життя, саме Він і є справжнім Життям. Ісус дарує Боже життя та Сам є центром, навколо якого кожен і кожна повинні зосередити усе своє щоденне життя. Це життя, яке Ісус хоче подарувати, сховане у Бозі, тому світ його не розпізнає, але коли Ісус повернеться у славі, тоді усі вірні розділять із Ним цю славу: «Коли ж Христос, ваше життя, з’явиться, тоді й ви з Ним з’явитесь у славі» (Кол 3:4)[2].

Oratio (молитва)

«Ти мені стежку життя покажеш, повноту радощів, що в Тебе; блаженство по Твоїй правиці вічне» (Пс 16:11).

Contemplatio (споглядання)

Єдність із Христом та досвід життя у Христі наповнили життя Павла справжнім сенсом і змістом. Павло був переконаний, що навіть смерть не може цього змінити, бо він живе Тим, Хто переміг смерть. Хто і що є центром мого життя? Хто і що є моїм життям? Хто і що робить моє життя таким же ж радісним, насиченим та позитивним, як життя великого апостола Павла?

---

[1] N. T. Wright, M. F. Bird. The New Testament in Its World: An Introduction to the History, Literature, and Theology of the First Christians. London, Grand Rapids, MI: Zondervan Academic, SPCK 2019, P. 442–443.

[2] R. H. Gundry. Commentary on the New Testament. Verse-by-Verse Explanations with a Literal Translation. Hendrickson Publishers 2010, P. Phil 1:21; Col 3:4.