17-й тиждень після П’ятдесятниці. Середа. Божа Мудрість, виявлена через Церкву (Еф 3:8–21)

Час прочитання: 8 хвилин

Lectio (читання)

«Мені, найпослідущому з усіх святих, була дана ця благодать − звістувати поганам незбагненне багатство Христа 9. і навчити всіх про спасенний задум тієї тайни, що від віків захована була в Бозі, Який створив усе; 10. щоб об’явилася тепер началам і властям небесним через Церкву безконечна мудрість Божа, 11. згідно з відвічним рішенням, що його Бог ухвалив у Христі Ісусі, Господі нашім, 12. в Якому маємо сміливість і повний надії доступ через віру в Нього. 13. Тому благаю вас не падати духом з приводу мого горя, що його терплю за вас, бо воно – ваша слава. 14. Ось чому я згинаю свої коліна перед Отцем, 15. від Якого бере ім’я все отцівство на небі й на землі, 16. щоб Він дав вам за багатством Своєї слави скріпитись у силі через Його Духа на зростання внутрішньої людини, 17. і щоб Христос вірою оселився у серцях ваших, а закорінені й утверджені в любові 18. спромоглися зрозуміти з усіма святими, яка її ширина, довжина, висота і глибина, 19. і спізнати оту любов Христову, що перевищує всяке уявлення, і таким чином сповнились усякою Божою повнотою. 20. А Тому, Хто може зробити куди більше за те, чого ми просимо або що ми розуміємо за діючою в нас силою, 21. Йому слава в Церкві та у Христі Ісусі по всі роди на віки вічні. Амінь».

Коментар до тексту

Завершуючи доктринальну частину послання до церков, розташованих навколо Ефеса (Еф 1–3), апостол Павло описує, що Бог здійснив для всього світу через Страсті та Воскресіння Свого Єдинородного Сина Ісуса Христа, й окреслює свою роль у поширенні цієї унікальної Звістки – він є її особливим посланцем, через якого Божий план спасіння благовістується усім людям, зокрема правителям цього світу, які повинні відкритися на нову реальність Церкви (в. 10), у якій Господь реалізує Свою безконечну мудрість – спасіння всіх людей в Ісусі Христі. На початку послання (Еф 1:3–14) Павло прославляє Бога за численні благословення, які ефесяни (та всі люди) отримали у Христі, а вже у вв. 14–21 він молиться за молоді церкви, щоб вони відкрили для себе суть того, що означає бути послідовниками Ісуса. На думку апостола, це означає пізнати Бога як люблячого та всемогутнього Отця і, вкоренившись у Його любові, будувати на ній, як на міцному фундаменті, усі аспекти свого життя[1].

Meditatio (розважання)[2]

«Мені, найпослідущому з усіх святих, була дана ця благодать − звістувати поганам незбагненне багатство Христа». Павло вважає себе останнім серед усіх послідовників Ісуса, тому що до навернення переслідував Церкву (1 Кор 15:9; Ді 9:4; 1 Тим 1:15–16). Проте Бог об’явився йому у Своєму Сині – Ісусі Христі, і тепер він усвідомив, який чудовий план Бог має для всього світу. Павло побачив в Ісусі не загрозу для віри його предків, а навпаки зрозумів, яке багатство отримують у Христі всі люди на землі. Тому «незбагненне багатство Христа» (в. 8) – це нове життя, новий шлях для всього людства, який Бог відкрив нам в Ісусі Христі.

Усі люди покликані успадкувати це нове життя, і тому Павло хоче, щоб церкви Малої Азії через єдність з Ісусом Христом ставали спадкоємцями та учасниками цього життя. Одним із найбільших скарбів цього спадкоємства, яке ми отримуємо у Христі, є доступ до самого Бога – нашого люблячого Отця, Який приймає нас як Своїх дітей (в. 12). Тому Павло просить ефеські церкви не переживати за його ув’язнення (в. 13), адже це свідчить про те, що християнське життя є загрозою для панування зла у цьому світі, а також різних властей, через які сатана реалізує свою політику.

Цей чудовий задум примирення людей між собою, а також із Богом, який став можливий завдяки Страстям та Воскресінню Ісуса Христа і який Павло називає «безконечною Божою мудрістю», реалізується через Церкву (в. 10). Отже, цей 10-й вірш − центральний для цілого уривку. Послання до Ефесян, Колосян, Филипʼян та Филимона, які Павло написав, перебуваючи в ув’язненні, об’єднані (хоча кожне з них має свої виразні особливості та акценти) темою христології (навчання про Христа) – Павло, перебуваючи у вʼязниці, не нарікає, а роздумує про Христа, через Якого (і в Якому) він сам та весь світ отримує надзвичайні скарби та просто немислимі для людського розуму меседжі та перспективи. У Посланні до Ефесян христологія дуже тісно пов’язана з еклезіологією (навчанням про Церкву) – усе, що Бог дарує світові через Христа, отримуємо в Церкві – спільноті, яка долає расові, етнічні, культурні та соціальні бар’єри, тому об’єднує усіх без винятку людей, які з вірою приймають дар спасіння в Ісусі Христі.

Приблизно у часі земного життя Ісуса Христа була написана Книга Мудрості, яка тепер є частиною старозавітного канону (для католиків та православних). Однією із тем цієї книги було послання, звернене до правителів язичницьких народів: «Ви потребуєте мудрості!». Згідно з навчанням цієї книги засобом осягнення мудрості було почитання єдиного істинного Бога та повага до народу Ізраїлю, який поклоняється цьому Богові. Сам Ізраїль, своєю чергою, мав би стати справжнім знаком почитання єдиного Бога. Тому в Еф 3:10 Павло хоче сказати, що тепер правителі цього світу можуть зустрітися з Божою мудрістю в особі Ісуса Христа через Церкву. Сам факт поєднання в Церкві великого різноманіття (расового, етнічного, культурного, соціального) через благодать Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця та постійне діяння Святого Духа (пор. 2 Кор 13:13) є свідченням чудового Божого плану для всього людства, яке земні володарі повинні усвідомити та прийняти, щоб усіляко йому сприяти…

Oratio (молитва)

«Хай, Господи, усі діла Твої Тебе славлять і святі Твої нехай Тебе благословлять. 11. Про славу Царства Твого хай оповідають і говорять про Твою могутність, 12. щоб дати синам людським Твою силу і пишну славу Царства Твого» (Пс 145:10–12).

Contemplatio (споглядання)

Перелічивши християнам ефеських церков усе, що вони отримали у Христі, апостол Павло молиться, щоб тепер вони могли це все пережити – кожний і кожна зокрема. Він молиться за їхнє пізнання Бога як люблячого Отця (вв. 14–15) та щоб їхнє життя було закорінене в Його любові (в. 17). Він також молиться за їхню віру («щоб Христос вірою оселився у серцях ваших» – в. 17), за дар розуміння та пізнання Божої істини та любові («спромоглися зрозуміти з усіма святими, яка її ширина, довжина, висота і глибина, 19. і спізнати оту любов Христову» – вв. 18–19). Павло прагне, щоб ці молоді церкви осягнули щось дуже важливе – Бог є нашим Отцем, і Він «може зробити куди більше за те, чого ми просимо або що ми розуміємо» (в. 20). Наскільки ми сьогодні свідомі того, що Бог зробив для нас в Ісусі Христі? Як ділимося нашою вірою? Чи молимося і як молимося за тих, кому свідчимо Ісуса?

---

[1] N. T. Wright, M. F. Bird. The New Testament in Its World: An Introduction to the History, Literature, and Theology of the First Christians. London, Grand Rapids, MI: Zondervan Academic, SPCK 2019, P. 469–470.

[2] Деякі думки основані на T. Wright. Paul for Everyone. The Prison Letters. Ephesians, Philippians, Colossians, and Philemon. London SPCK, Westminster John Knox Press 2004, P. 35–38.