Lectio (читання)
«Того часу підійшли до Ісуса учні й мовлять: “Хто найбільший у Небеснім Царстві?”. 2. Ісус покликав дитину, поставив її серед них 3. і каже: “Істинно кажу вам: Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Небесне Царство. 4. Хто, отже, стане малим, як ця дитина, той буде найбільший у Небеснім Царстві. 5. Хто приймає дитину в Моє ім’я, той Мене приймає. 6. А хто спокусить одного з тих малих, що вірують у Мене, такому було б ліпше, якби млинове жорно повішено йому на шию і він був утоплений у глибині моря. 7. Горе світові від спокус. Воно й треба, щоби прийшли спокуси, однак горе тій людині, через яку спокуси приходять! 8. Коли твоя рука або нога стає тобі причиною падіння, відітни її і кинь геть від себе: ліпше тобі увійти в життя одноруким чи кульгавим, ніж з обома руками чи з обома ногами бути вкиненим у вогонь вічний. 9. І коли око твоє до гріха тебе призводить, вирви його й кинь геть від себе: ліпше тобі увійти в життя однооким, ніж з обома очима бути вкиненим у вогняне пекло. 10. Глядіть, щоб ви ніким з оцих малих не гордували: кажу-бо вам, що ангели їхні на небі повсякчас бачать обличчя Мого Небесного Отця. 11. Бо Син Чоловічий прийшов спасти те, що загинуло”».
Коментар до тексту
Ціла 18-та глава творить четверту навчальну частину в Євангелії від Матея – тут Ісус навчає про Церкву. Однак тут ідеться не про Церкву як інституцію зі структурами та різними завданнями її членів, а про її внутрішню природу – про те, якими мали би бути стосунки між членами Церкви. Наявне тут навчання Ісуса – це відповідь на запитання учнів про те, хто найбільший у Царстві Небеснім. Ісус насамперед наголошує на смиренні, цінності дітей (духовних і фізичних) та святості життя. Дитина дуже наочно ілюструє смирення та залежність від інших, головно у стародавньому світі, де її доля залежала лише від милосердя дорослих. Смирення дітей також було чудовим прикладом для апостолів, які мріяли про статус у Небесному Царстві. В очах Ісуса смирення було дорогою до справжньої величі (в. 4). У вв. 6−9 Ісус використовує гіперболи (навмисне перебільшення), щоби підкреслити серйозність проблеми гріха. У в. 7 Господь висловлює жаль з приводу тих речей, які змушують людей потрапляти у гріх. Далі у вв. 8−9 за допомогою екстремальних висловлювань Ісус стверджує, що причини спотикання можуть бути всередині нас самих. У в. 10 під «малими», як і в Мт 18:6, мається на увазі статус, а не вік учнів, під якими можна розуміти незрілих, новонавернених або просто смиренних учнів Христа, – усі вони дуже цінні для Небесного Отця. Останній вірш уривку (Мт 18:11) випереджує навчання Ісуса про загублену вівцю в Мт 18:15−20[1].
Meditatio (розважання)
«Істинно кажу вам: Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Небесне Царство». Царство Небесне − це те саме, що й Царство Боже, просто словом «Небесне», за традицією як мінімум з ІІІ ст. до Хр., побожні євреї намагалися виконувати Божу Заповідь і задля великої пошани не згадувати вголос слово «Бог». Позаяк Матей писав насамперед до вихідців із юдаїзму і, правдоподібно, сам колись його сповідував, то й дотримувався цієї традиції. У Євангеліях не знаходимо формулювання, що саме розуміли євангелисти під висловлюванням Царство Небесне / Боже, адже для них це значення було цілком ясне – ішлося про Боже правління, місце і стан, коли Божа воля виконується на землі так само, як і на небі.
Апостол Павло каже: «Бо Царство Боже − не їжа і не пиття, а праведність, мир і радість у Святому Дусі» (Рим 14:17). Праведність (грецькою «δικαιοσύνη / dikaiosyne», єврейською «צְדָקָה / tsedaka») – це Божий порядок речей, наслідком якого є «мир», і не просто як відсутність війни чи перемир’я, але позитивна якість сама собою. Єврейське поняття «שָׁלוֹם / shalom» означає мир, цілісність, досконалість, вдоволеність. Природним вислідом такого порядку та миру є радість, а її джерело − Святий Дух. Такий стан не можуть порушити хвороби, терпіння, а також смерть і тління. У жодній людській мові, врешті, немає відповідних слів, які могли б окреслити цей стан (пор. 1 Кор 2:9).
Щоби стати учасником Небесного Царства, потрібно прийняти його як Божий дар – це не є щось, що є плодом наших людських зусиль. Зусилля волі можемо докладати тільки для того, щоб жити як члени Царства. Тому, щоб прийняти Царство Боже як дар, потрібно уподібнитися до малих дітей у невинності, простоті серця, смиренні та природному усвідомленні нашої цілковитої залежності від Бога. Стан духовного дитинства потребує навернення серця, зміни життя, звільнення від надмірної самодостатності, самовпевненості та гордості…
Oratio (молитва)
Ісусе, даруй мені благодать духовного дитинства, щоб я міг із вдячністю приймати Твої дари…
Contemplatio (споглядання)
Церква не є Царством Божим у прямому розумінні цього слова, однак вона є спільнотою, яка перебуває в дорозі до Царства. Члени Церкви намагаються будувати нові стосунки, які відображають Божий задум щодо людини, – плекають взаємини, побудовані на любові, милосерді, прощенні, великодушності… Церква повинна бути місцем, де Царство Боже найбільш повною мірою пускає свої пагони в людських серцях та нових стосунках, які своєю світлістю перемінюють навколишній світ та запрошують до наслідування щораз більше людей…
[1] J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016. Mt 18:1−11.
Дякую
Дякую щиро вам за молитовні роздуми! ?
Дуже дякую вам отче за докладні розважання та чудову молитву!