8-ма неділя після П’ятдесятниці. Помноження хлібів (Мт 14:14−22)

Час прочитання: 6 хвилин

Lectio (читання)

«А вийшовши, Ісус побачив силу народу і змилосердився над ними та вигоїв їхніх недужих. 15. Як же настав вечір, підійшли до Нього Його учні й кажуть: “Пусте це місце та й час минув уже. Відпусти людей, нехай ідуть по селах та куплять собі поживи”. 16. А Ісус сказав їм: “Не треба їм відходити: дайте ви їм їсти”. 17. Вони ж мовлять до Нього: “Ми маємо тут тільки п’ять хлібів і дві риби”. 18. Тоді Він каже: “Принесіть Мені їх сюди”. 19. І звелівши народові посідати на траві, узяв п’ять хлібів і дві риби, підвів очі до неба, поблагословив і розламав ті хліби, і дав учням, а учні – людям. 20. Усі їли до наситу й назбирали куснів, що зосталися, дванадцять кошів повних. 21. Тих же, що їли, було яких п’ять тисяч чоловіків, окрім жінок та дітей. 22. І зараз же спонукав учнів увійти до човна й переплисти на той бік раніше від Нього, тим часом як Він відпускав народ».

Коментар до тексту

Ісус щойно втратив Йоана – Свого родича і сподвижника, це стало наочним прикладом того, що чекає і на Нього. Він відходить на самоту, але Його знаходять люди, і тоді Свій особистий смуток Він перемінює в солідарність із тими, хто є в потребі. Матей каже: «Змилосердився над ними та вигоїв їхніх недужих» (Мт 14:14). Форма і стан дієслова «змилосердився» (εσπλαγχνισθη – esplanhnisti) у грецькій мовівідображає т. зв. Passivum divinum, який вказує на Бога як на підмет дії. Таким способом Матей підкреслює, що Бог діє в Ісусі. Хоча починаючи з подій, представлених в Мт 12, релігійна еліта вороже протиставляється Ісусові, Він не замикається в Собі, а залишається відкритим на страждання та потреби інших.

Чудо нагодування п’яти тисяч (єдине, про яке згадують усі чотири євангелисти) містить алюзії на важливі для кожного ізраїльтянина події: як колись Бог дарував Ізраїлеві манну в пустині, так сьогодні Ісус дає людям поживу в пустинному місті (хліб і риба були основною їжею в Палестині). Дванадцять повних кошів − це символ наміру Ісуса відродити дванадцять родів (племен) Ізраїлю як Божих дітей.

Meditatio (розважання)

«І звелівши народові посідати на траві, узяв п’ять хлібів і дві риби, підвів очі до неба, поблагословив і розламав ті хліби, і дав учням, а учні – людям. 20. Усі їли до наситу й назбирали куснів, що зосталися, дванадцять кошів повних». Перебування поруч з Ісусом стає для учнів нагодою до служіння. Воно, звісно, не таке цілеспрямоване й грандіозне, як служіння самого Ісуса, але найважливіше, що Він довіряє їм навіть тоді, коли вони не виявляють жодного довір’я до Його можливостей і хочуть відпустити народ, а Він просто каже: «Ви дайте їм їсти» (Мт 14:16). Крихти, які учні тримали для себе, але (усі!) принесли перед Ісуса, Він перемінює в достаток для багатьох: Син Чоловічий підносить усе це Своєму Отцеві з молитвою і благословенням, потім ділить їх, щоб ми, отримавши їх назад, могли ділитися ними з потребуючими.

Це чудо − духовний урок для учнів усіх поколінь. Поруч з нами завжди є голодні та спраглі люди – не завжди їжі, але часто любові, співчуття, підтримки, уваги, милосердя, прощення, доброго слова, заохочення, усмішки… І сьогодні Господь каже до нас, як і колись до Своїх апостолів: «Не треба їх відпускати, відсилати до когось, накидати комусь, відмахуватись від них, робити круглі очі чи в розпачі втікати від них. Ви дайте їм їсти… Не потрібно багато. Тільки те, що маєте: свій час, ідеї, гроші, енергію, таланти, спритність, відвагу, оптимізм, усмішку, смирення, повагу, вірність, любов, співчуття, милосердя…».

Бог не вимагає багато… Він хоче всього… Тільки такий підхід людини уможливлює чудо Бога. Для того, щоб народилася нова Україна, кожен повинен внести свою посильну лепту, решта зробить Господь. І коли ми спроможемося на цей крок довіри до Його слова, побачимо те, що свого часу досвідчили апостоли, – присутність Божого Царства, яке надходить у могутності. Бо Він не тільки тимчасово наситив п’ять тисяч біля Галилейського моря, але як Воскреслий Господь запевняє: «Я – Хліб Життя. Хто приходить до Мене – не голодуватиме, хто в Мене вірує – не матиме спраги ніколи» (Йо 6:35).

Oratio (молитва)

Ісусе, дякую Тобі за те, що приймаєш мої крихітні зусилля. Переміни їх на Твою славу…

Contemplatio (споглядання)[1]

Дуже добре, що учні не були байдужими до голоду людей навколо. Проблема, однак, полягає в тому, що вони хотіли розв’язати цю складну ситуацію природним способом (14:15, 17). Матей закликає нас до більшої довіри й надії на Господа навіть у щоденних, здавалося б, звичайних справах. Як і Бог в Історії спасіння Старого Завіту, Ісус завжди приймає те, що приносять Його слуги, та помножує й перемінює це для добра інших (14:16−19). Візьмімо, наприклад, прохання Мойсея про знак (Вих 4:1−3) чи прохання Єлисея про помноження олії (2 Цар 4:1−7) – неможливе в людей можливе у Бога. Та Бог чинить чудеса тільки тоді, коли люди насправді цього потребують (14:20; пор. 2 Цар 4:6). Отже, цей уривок з Євангелія ілюструє принципи Божого провидіння (Мт 6:25; 7:9−10), а також застерігає від зловживання цими принципами. Саме тому Матей підбадьорює і своїх перших читачів, і нас сьогодні: жодні масштаби наших проблем не є надто великими та непереборними для Бога (14:21).

---

[1] Запрошення до споглядання основане на C. S. Keener. The Gospel of Matthew: A Socio-Rhetorical Commentary. Grand Rapids, MI;  Cambridge, U.K.: Wm. B. Eerdmans Publishing Co. 2009, P. 403