Lectio (читання)
«Зібрали тоді первосвященники та фарисеї раду й заговорили: “Що робити нам? Силу чудес отой чоловік робить! 48. Якщо залишимо Його так, то всі увірують у Нього, тож нагрянуть римляни, місто наше знищать та й народ наш!”. 49. Один же з них, Каяфа, що був первосвященник того року, мовив до них: “Нічого ви не розумієте, 50. то й не здогадаєтеся, що ліпше вам буде, коли один чоловік за народ помре, а не ввесь люд загине”. 51. Сказав же він так не від себе самого, але бувши первосвященником того року, пророкував, що Ісус мав умерти за народ; 52. і не тільки за народ, але й за те, щоб зібрати в одне розкидані діти Божі. 53. Від того, отже, дня ухвалили вони Його вбити. 54. Тому не ходив уже Ісус більше відкрито серед юдеїв, а подався звідти в околицю неподалеку пустині, у місто, зване Ефраїм, і перебував там з учнями Своїми. 55. А надходила юдейська Пасха, і багато людей з країни прибуло перед Пасхою до Єрусалима, щоб очиститися. 56. Вони, отже, шукали Ісуса і, стоявши у храмі, говорили між собою: “Як вам здається? Хіба не прийде Він на свято?” 57. Первосвященники ж і фарисеї повеліли, що коли хто знатиме, де Він, то має виказати, щоб Його схопити».
Коментар до тексту
Упродовж цілої Євангелії від Йоана Ісус чинить знаки (так євангелист називає чудеса Ісуса), щоб люди, повіривши в Нього, жили вічним життям. У Йо 11 описаний один з таких знаків Ісуса – воскресіння Лазаря. Фарисеї, однак, не відповідають вірою на це чудо, а боячись втратити владу над народом, вирішують покласти край місії Ісуса. Вони, як і члени найвищої юдейської ради – Синедріону, переживають щораз більше через те, що авторитет Ісуса зростає, і дивним чином більше задоволені правлінням окупаційного римського режиму, навіть якщо це і суперечить первісному Божому планові щодо Ізраїлю (Іс Нав 23:3−7). Пророцтво Каяфи правильне: Ісус помре за народ (Іс 53:6, 12), але його розуміння того, як настане смерть, цілком невірне. Він думає як політик або як люди на кшталт Юди Макавея і бачить в Ісусі воєначальника, який стає мучеником, при цьому він собі навіть не уявляє, яке грандіозне значення матиме Смерть Ісуса для всього людства. Євангелист Йоан знову використовує іронію та подвійне значення, щоб показати читачам приховану Божу дію в ситуації, яку люди сприймають тільки своїм обмеженим зором (пор. Йо 3:14; 4:10; 8:24; 19:19). Під розсіяними Божими дітьми Йоан має на увазі язичників (Йо 10:16), які після Страстей і Воскресіння Ісуса (саме тому Йоан третій раз згадує свято Пасхи) увійдуть у спільноту Божого народу.
Meditatio (розважання)
«Нічого ви не розумієте, 50. то й не здогадаєтеся, що ліпше вам буде, коли один чоловік за народ помре, а не ввесь люд загине». Йоан часто послуговується іронією, як літературним засобом: люди розуміють щось на одному рівні, а євангелист запрошує нас дивитися на ту саму подію очима Бога – бачити духовне значення того, що, здавалося б, має тільки земне значення. За «звичайною» ходою історії життя людей Йоан навчає нас відчитувати невидимі кроки Бога. Саме тому наша історія є також Історією спасіння.
Каяфа думає, що він щось та й розуміє у житті, тому промовляє слова, які засвідчують його тотальну духовну сліпоту. Врешті, взагалі складно щось говорити про духовне життя Каяфи. Він був зятем старого первосвященника Анни, п’ятеро його дітей у різний час також були первосвященниками. Сам Каяфа був первосвященником аж19 років, а протриматися такий довгий термін коштувало дуже багато, оскільки окупаційна римська влада за хабарі, як правило, змінювала первосвященників кожні 2−3 роки.
Каяфа хоче вибрати менше зло, тобто смерть Ісуса, порівняно з більшим: якщо Ісус, на думку первосвященника, підніме повстання, тоді римляни покарають за це увесь народ. Тому тут подвійною іронією є той факт, що Ісусові приписується спроба якогось заколоту чи повстання, які ніколи не тільки не були в Його плані, а й завжди були відверто чужі для Нього. Ісус прийшов звільнити людей не просто з-під влади чергової імперії, але знищити владу того, хто надихав постання усіх імперій та людиноненависницьких структур упродовж історії, тобто диявола. Ісус ніколи не став на дорогу примусу та насильства, тому й помер за своїх насильників, Каяфу і народ, який не зрозумів у Його словах та навчанні найважливішого. Та факт залишається фактом: духовна сліпота «духовного» провідника надзвичайно шкідлива не тільки для нього самого, але й для цілого народу…
Oratio (молитва)
Ісусе, дякую Тобі за незбагненну дію Божого провидіння в історії світу…
Contemplatio (споглядання)
У духовному житті не існує нейтрального стану: ми або ростемо, або деградуємо. Господь став людиною, жив, помер і Воскрес для того, щоб ми мали силу жити справжнім – повноцінним життям. Звичайно, Бог може усе, тому Він може діяти навіть там, де нам здається, що усе закінчується, – саме так Господь почав нову сторінку в історії людства через Смерть, Погребення та Воскресіння Ісуса. Однак усе може бути набагато краще і величніше, якщо ми не тільки відкриваємося на Його волю, але радо й наснажено співпрацюємо з Ним задля життя світу…
Христос воскрес!
Коли читала сьогоднішній уривок Євангеліі від Івана, звернула увагу на слова первосвященика Кайяфи, звернені до членів Синедріону: «… краще для вас, щоб один чоловік прийняв смерть за людей, аніж увесь народ мав загинути!» Він вкладав у ці слова своє розуміння політичної ситуаціі, що склалася в Ізраїліі, а також своє бачення ії вирішення через винесення смертного вироку для Ісуса. Не дивно, адже Ісус Христос говорив, як можновладний, чинив чуда, «яких ніхто не може учинити, коли Бог із ним не буде.»(Ів.3:2) І це викликало заздрість у духовних провідників Ізраіля, яка ще більше заслоняла їх духовні очі і штовхала на злочин. Тому Ісус сказав Пилату: «… більший гріх має той, хто Мене тобі видав…»(Ів.19:11)
Господь зазвичай діє і говорить через Своїх служителів, через Своїх добрих і вірних дітей, а також – через владу, «бо немає влади, як не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога.»(Рим.13:1)
Навіть поганський цар Кир отримав одкровення від Бога і дав наказ звільнити Ізраїльський народ з Вавилонського полону. А все тому, що прийшов час сповнення Божого Слова. Так само і Кайяфа, будучи року того первосвящеником, маючи найвищу духовну владу, пророкував, сам цього не усвідомлюючи. Бо прийшла година, про яку часто згадував Ісус, – Його година. Прийшов час, щоб звершити волю Отця, померти за кожного з нас, щоб ми могли мати Життя.
Цей біблійний епізод є ще одним підтвердженням того, що сказав Господь через пророка Єремію:
«… Я пильную Свого Слова, щоб справдилось воно.» (Єрем.1:12)
– Господи, дякую Тобі за Твоє живе і непомильне Слово, за Твої численні обітниці, які є у Христі «Так», і в Ньому «Амінь», – Богові на славу через нас.» (2 Кор.1:20)