П’ятниця третього тижня Великого посту. Бог, який відчуває і розуміє (Бут 8:4-21)

Час прочитання: 9 хвилин

Lectio (читання)

«І сьомого місяця, сімнадцятого дня (місяця) ковчег осів на горах Арарату. 5. А води опадали дедалі аж до десятого місяця, а першого дня десятого місяця стало видно верхів’я. 6. По сорока днях відчинив Ной вікно, що його був зробив у ковчезі, 7. і випустив крука, і той літав туди й сюди, поки не висохли води на землі. 8. Тоді він випустив голуба, щоб побачити, чи опала вода з поверхні землі. 9. Та голуб не знайшов місця, де вчепитися ногами, і повернувся в ковчег до нього, бо води вкривали ще поверхню землі. Ной простягнув руку й узяв його до себе. 10. Ще сім днів почекав він і знову випустив голуба з ковчега. 11. І повернувся голуб до нього надвечір із свіжозірваним оливковим листком у дзьобі, тож і довідався Ной, що води з землі відплили. 12. Тоді почекав він ще других сім днів і випустив голуба, та цей уже не повернувся до нього. 13. На шістсот першім році свого віку, першого місяця, першого дня цього місяця, коли води висохли на землі, Ной зняв покрівлю з ковчега й глянув, – аж ось поверхня землі була суха, 14. а другого місяця двадцять сьомого дня земля ствердла. 15. Тоді Бог сказав до Ноя: 16. “Вийди з ковчега, ти, твоя жінка, твої сини й жінки твоїх синів з тобою. 17. Усе живе, що з тобою, з усякого тіла, птаство, скотину, плазунів, що повзають по землі, виведи з собою: нехай кишать на землі, плодяться й розмножуються на землі”. 18. І вийшов Ной із синами, з жінкою й з жінками своїх синів. 19. Усі звірі, всі плазуни, все птаство, усе, що рухається на землі, порода за породою, вийшло з ковчегу. 20. Тоді Ной спорудив Господеві жертовник, узяв усякого роду чистих тварин і всякого роду чистих птахів і приніс усепалення на жертовнику. 21. Господь почув лагідний запах і сказав Cам до Cебе: “Не проклинатиму вже більше землі через людину, бо помисли людського серця злі вже з молодощів, і не губитиму ніколи всього, що живе, як то Я вчинив був”».

Коментар до тексту

Ковчег зупиняється на горах Арарату (тут ідеться не про конкретну гору, а про територію, де сьогодні розташована сучасна Вірменія та Східна Туреччина). Ной сам мусить визначити, чи води відступили остаточно і чи з’явилася суша (Бут 8:6-14). Для цього він спочатку посилає крука, а потім голуба (двічі). Бог не каже Ноєві, коли висохне земля, хоча попередив, коли почнеться Потоп, і дав докладні вказівки, як збудувати ковчег. Тут Ной з пасивного реципієнта об’явлення стає активним дослідником того, що і коли робити. Ворон не повертається, оскільки живиться мертвеччиною, яку знаходить собі на вершинах гір. Голуб, натомість, є птахом, який живе у долинах і живиться їжею з низин, тому він повертається до ковчегу. У віршах 13 і 14 вжито два єврейські поняття на означення сухої землі, які демонструють певний прогрес: дієсловоחָרֵב  / hareb у в. 13 означає «висушувати, звільняти від вологи», а у в. 14 дієслово יָבֵשׁ / yabesh вжито на позначення результату – «стати сухим». Подібне розрізнення можна було спостерігати, коли йшлося про дощ у Бут 7 (у в. 4 дієсловоמָטָר  / matar означає затяжний дощ – 40 днів і сорок ночей; у в. 12 іменник גֶּשֶׁם / geshem позначає сильну зливу). Бог двічі говорить у Бут 8:15-22: перший раз − до Ноя (8:15-17), а другий − до Себе Самого (8:21-22). Поміж цим читаємо про вихід Ноя з ковчегу (8:18-19) та про його акт поклоніння Богові (8:20). Навіть коли голуб не повертається, Ной, маючи свободу дій, усе ж не залишає ковчегу, допоки Бог не скаже йому цього зробити. Бог, і тільки Бог, може дати зелене світло[1].

Потоп і його спад – це історія відтворення, яка перегукується з першими розділами книги Буття (так само, як і в першому сотворенні (Бут 1:2), читаємо про вітер / дух, який тут висушує землю (Бут 8:1), на якій поступово з’являються рослини)[2]. Вийшовши з ковчега цілим і неушкодженим разом з усією своєю родиною, Ной приносить Богові жертву, через яку висловлює Богові свої почуття прослави та вдячності. Приймаючи цей акт віри і поклоніння, Бог обіцяє, що ніколи не буде карати людство потопом[3].

Meditatio (розважання)

«Господь почув лагідний запах і сказав Cам до Cебе: “Не проклинатиму вже більше землі через людину, бо помисли людського серця злі вже з молодощів, і не губитиму ніколи всього, що живе, як то Я вчинив був”». Вислів «Господь почув лагідний запах» свідчить про те, що Господь приймає жертву. Вона виглядає дуже дивною сьогодні, але для старозавітної людини не несе негативних конотацій, про неї неодноразово говориться у П’ятикнижжі: «І візьме священник з офіри на спогад частину, і як кадило воскурить на жертовнику; вогняна це жертва приємного запаху для Господа» (Лев 2:9; пор. також Лев 1:9; 4:31; Чис  5:3). Сьогодні ми б сказали, що Бог бачить щире серце особи та її відданість.

Бог також бачить нашу слабкість. Окрім позитиву, внаслідок гріхопадіння маємо і свої темні сторони, з якими намагаємося боротися. Бог бачить наші зусилля і наше серце, тому каже, що «не проклинатиме вже більше землі через людину» – більше не пошле такого катастрофічного суду знову. Це не означає, що наслідки гріхопадіння відміняються (пор. Бут 3:17), світ не перестане бути важким місцем, але Бог буде робити все, щоб наслідки нашої сваволі не стали нашою остаточною долею. До речі, євр. слово קלַל / qalal (дослівно «зневажати, нехтувати»), яке священний автор вкладає в уста Бога у Бут 8:21, відрізняється від дієслова אָרַר / arar (дослівно «проклинати»), вжитого у Бут 3:17 («Адамові ж сказав: “За те, що ти послухав голос твоєї жінки і їв з дерева, з якого Я наказав тобі не їсти, проклята земля через тебе. У тяжкім труді живитимешся з неї по всі дні життя твого”»). Звідси, беручи до уваги сказане вище, Бут 8:21 можна було б перекласти так: «Не зневажатиму більше людину».

Ми і так уже зневажені, а наше життя сплюндроване через гріхопадіння. Потоп є дуже промовистим свідченням хаосу, у який перетворилося життя людини після того, як вона порушила Божу заповідь – Божий порядок речей. Бог не буде виставляти нас на зневагу, Він знає, що ми зранені гріхом («бо помисли людського серця злі вже з молодощів»). Цей світ стане місцем спасіння, а Бог буде діяти для нашого добра тут і тепер: «Покіль земля землею, – сівба й жнива, холод і спека, літо й зима, день і ніч не перестануть більше бути» (Бут 8:22).

Oratio (молитва)

«А я співатиму про Твою силу і веселитимусь уранці Твоїм милосердям; бо Ти став захистом для мене, прибіжищем у скрутну для мене днину. 18. О моя сило! Тобі псалом співатиму, бо Ти, Боже, – мій захист. Мій Бог – моє милосердя!» (Пс 59:17-18).

Contemplatio (споглядання)

У Євангелії від Матея містяться слова пророка Ісаї про Ісуса, які допомагають краще зрозуміти сьогоднішнє читання з книги Буття: «Він очеретини надломаної не доломить і гнота тліючого не загасить, аж поки не доведе право до перемоги. 21. На Його ім’я будуть надіятися погани» (Мт 12:20-21). Господь бачить наші страхи, безсилля, іноді розпач надломленої людини, а часом − ледве тліючого життя. Тому Він робить усе, щоб ми жили життям, яке Він приготував для нас перед заснуванням світу (пор. Еф 1:3-14). У пророцтві про Господнього Слугу – Єдинородного Божого Сина, який задля нас став людиною, − Ісая дуже промовисто говорить, ким є Бог, у якого ми віримо, і ким ми є для Нього: «Він наші недуги взяв на Себе, Він ніс на Собі наші болі. Ми ж, ми гадали, що Його покарано, що Бог Його побив, принизив. 5. Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на Ньому, і Його ранами ми вилікувані» (Іс 53:4-5).

---

[1]G. M. Burge. The Baker Illustrated Bible Commentary (Text Only Edition). Baker Publishing Group. Kindle Edition 2012. Kindle Locations 693-719.

[2]Т. Gray, J. Cavins. Walking with God: A Journey through the Bible. Ascension Press 2010. Kindle Edition. Kindle Locations 528-540.

[3]А. Джирланда. Ключ до Біблії. Старий Завіт. Пер. з італ. Львів, Свічадо 2006. С. 84.