Неділя митаря і фарисея (Лк 18:9-14)

Час прочитання: 4 хвилин

Lectio (читання)       

«Для деяких, що були певні про себе, мовляв, вони справедливі й ні за що мали інших, Він сказав цю притчу: 10. “Два чоловіки зайшли в храм помолитись: один був фарисей, а другий – митар. 11. Фарисей, ставши, молився так у собі: Боже, дякую Тобі, що я не такий, як інші люди – грабіжники, неправедні, перелюбці, або як оцей митар. 12. Пощу двічі на тиждень, з усіх моїх прибутків даю десятину. 13. А митар, ставши здалека, не смів і очей звести до неба, тільки бив себе в груди, кажучи: Боже, змилуйся надо мною грішним! 14. Кажу вам: Цей повернувся виправданий до свого дому, а не той; бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, – вивищений”».

Коментар до тексту

Уривок Лк 18:9-14 представляє просту контрастну притчу з одним основним повідомленням: смирення перед Богом − єдина правильна та прийнятна для Нього постава людини. Ніхто не повинен порівнювати себе з іншими з надією себе виправдати. Правда полягає в тому, що Бог приймає кожного в довірливому милосерді, і не можна припускати, що хтось має якісь права на отримання благословення за свою діяльність. Це милосердя стало доступним для всіх через служіння Ісуса та Його жертовну смерть. Запевнення спасіння, яке людина отримує завдяки Ісусові, засноване на Божій милості та благодаті, а не на особистих заслугах.

Meditatio (розважання)

Фарисей у храмі затіяв своєрідну судову тяганину з митарем: його «молитва», в якій він розповідає Богові про те, який він гарний, по суті, закінчується заявою, що його присутність у храмі більш доречна, ніж присутність митаря. Але митар – це людина, котра бачить широке Боже серце (пор. 17:6) і котра цілковито віддає себе Божій милості. Ісус відкриває слухачам вирок Божественного Судді: додому повернеться оправданим (праведним, тобто тим, хто будує правильні стосунки з Богом і ближніми) митар, а не фарисей.

На початку Євангелія від Луки читаємо, що коли Єлизавета радісно привітала Діву Марію, Вона відразу відповіла: «Величає душа моя Господа 47. і дух мій радіє в Бозі, Спасі моїм, 48. бо Він зглянувся на смирення слугині Своєї; ось бо віднині ублажатимуть мене всі роди» (1:46-48). Слово смирення латинською мовою (переклад Нового Завіту латинською мовою св. Єроніма є офіційним у Римо-Католицькій Церкві) звучить як humilitas, що походить від кореня humus – це верхній родючий шар землі, по якому ходять ногами, але він єдиний здатен плодоносити. Так само тільки в смиренному серці Господь благодаттю Св. Духа може зростити добрі плоди.

Ця притча спрямована до самовпевнених і тих, хто зневажає інших. Смиренні не порівнюють себе з кимось, а свідомі того, що їх предстояння перед Богом можливе тільки завдяки Його милості. Вони знають, що хоча і є “ніщо” перед Богом, Він любить їх невимовною любов’ю. Тому наше служіння − це знак вдячності Богові за Його діяння та милосердя. Ісус бажає, щоб Його учні були подібні до митаря, і Лука демонструє, що це можливо.

Oratio (молитва)

Ісусе, дякую Тобі за Твою безкорисливу любов, яка навчає мене смирення…

Contemplatio (споглядання)

Бог любить нас не за те, що ми праведні, а тому, що Він такий є. Святий Павло навчає: «Бог же показує Свою до нас любов тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками» (Рим 8:5); «Бог, багатий милосердям, з-за великої Своєї любови, якою полюбив нас, 5. мертвих нашими гріхами, оживив нас разом із Христом – благодаттю ви спасені! – 6. І разом з Ним воскресив нас, і разом посадовив на небі у Христі Ісусі; 7. щоб у наступних віках Він міг показати надзвичайне багатство Своєї благодаті у Своїй доброті до нас у Христі Ісусі. 8. Бо ви спасені благодаттю через віру. І це не від нас: воно дар Божий. 9. Воно не від діл, щоб ніхто не міг хвалитися» (Еф 2:4-9).