25-й тиждень після П’ятидесятниці. Вівторок. Заклик до чування (Лк 12:42–48)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«А Господь відповів: “Хто ж це той вірний і кмітливий управитель, якого пан настановить над челяддю своєю, щоб дати їй у визначену пору мірку пшениці? 43. Щасливий той слуга, пан якого, прийшовши, знайде, що він так робить. 44. Істинно кажу вам, що він його поставить над своїм маєтком. 45. Коли ж слуга той скаже в своїм серці: Бариться мій пан, не приходить, і почне бити слуг та служниць, їсти і пити та й упиватись, 46. то пан того слуги прийде дня, якого він не сподіється, і години, якої він не знає, і відлучить його та й між невірними призначить йому долю. 47. Той, що знавши волю свого пана, не приготував ані не зробив по його волі, буде тяжко битий. 48. А той, що її не знав і зробив каригідне, буде мало битий. Від усякого, кому дано багато, багато від нього й вимагатимуть, а кому повірено багато, від того більше зажадають”».

Коментар до тексту

«Контекстом для Євангелія дня слугує низка повчань у Лк 12:1–13:9, об’єднаних мотивом пильності. Вірші 47–48, над якими будемо сьогодні розважати, мають значення підсумкового додатку для двох притч, які закликають до пильності й відповідальності: притчі про слуг, які чекають на повернення свого пана (12:35–40), та притчі про вірного та невірного управителів (12:42–46). Вірші 47–48 говорять про дії, учинені з огляду на знання або незнання волі Пана та, відповідно, про більше або менше покарання за них. Також у в. 48 наголошується, що за великі дари та за велику довіру є завжди велика відповідальність.

Одні екзегети вбачають у цих повчаннях заклик бути готовим до Другого пришестя Сина Чоловічого[1] і вважають, що саме ця частина Євангелія від Луки є свідченням благословенної надії на неминуче повернення Господа[2]. Інші ж констатують, що тут мовиться про події, які мали статися ще при житті сучасників євангелиста: якщо учні розслабляться, якщо вирішать, що тільки тому, що вони є Христовими учнями, усе буде чудово, то вони зможуть переконатися, що не готові до грядущого; Ісус знає, що ці події вже недалекі, і тому йде до Єрусалима, щоб їх наблизити, а знаючи про те, що люди збагнули дуже мало з Його повчань, – закликає приготуватися[3]. Беручи до уваги історичне минуле (Палестина в 70-х роках I ст.), схиляємося до думки, що першорядне значення для сучасників Ісуса мала саме друга версія»[4].

Meditatio (розважання)

«47. Той, що знавши волю свого пана, не приготував ані не зробив по його волі, буде тяжко битий. 48. А той, що її не знав і зробив каригідне, буде мало битий. Від усякого, кому дано багато, багато від нього й вимагатимуть, а кому повірено багато, від того більше зажадають».

«У переносному сенсі текст Лк 12:47–48 стосується тих осіб, які отримали певні зовнішні служіння чи внутрішні дари, щобидбати про розбудову Церкви. У Новому Завіті знаходимо декілька переліків таких дарів і служінь – у Рм 12:6–8; 1 Кор 12:8–10, 28–30; Еф 4:11; 1 Пет 4:9–11. Дуже важливо те, що дари дані для того, аби інші могли з них скористати: “Кожному дається виявлення Духа на спільну користь” (1 Кор 12:7). Упродовж усієї Історії спасіння жодного разу не було так, щоби Бог вибрав якусь людину, не підпорядкувавши цей вибір Своєму планові спасіння, призначеному для всіх[5]. І чим більші дари, тим ревнішим має бути служіння, наприклад, єпископ відповідає перед Богом не лише за себе, але й за священників та вірних своєї єпархії і за те, як проголошується Добра Новина та ін. Схожа ситуація з кожним станом і служінням – великі знання накладають велику відповідальність (Лев 26:18; Ам 3:1–2)[6]. Зрештою, “depositumfidei, що міститься у Святій Традиції та у Святому Письмі, був доручений апостолами усій церковній спільноті”[7]. Прикладом глибокого розуміння відповідальності за все отримане від Господа є св. ап. Павло, який, зокрема, пише: “Бо коли я проповідую Євангелію, нема мені від того слави, бо це мій обов’язок; і горе мені, коли б я не проповідував Євангелії” (1 Кор 9:16).

Уся церковна спільнота – усі разом і кожен її член, усвідомлюючи, що “ми − рід вибраний, царське священство, народ святий, люд, придбаний на те, щоб звістувати похвали того, хто нас (у тексті: вас) покликав з темряви у дивне світло” (1 Пт 2:4–5:9), маємо бути “завжди готові дати відповідь кожному, хто у нас (в тексті: вас) вимагає справоздання про нашу (в тексті: вашу) надію” (1 Пт 3:15), та, розвиваючи Богом даний дар або талант (Мт 25:14–30; міну – Лк 19:11–27) чи вдосконалюючи довірене служіння, очікувати на прихід Господа Ісуса Христа. А позаяк Господь прийде несподівано (Лк 12:40, 46; 1 Сл 5:2–3), уся наша істота – дух і душа, і тіло – має бути збережена без плями (див. 1 Сл 5:23), щоб не тільки уникнути покарання (Лк 12:47–48), але й прийняти від Господа нагороду (Лк 19:17, 19), увійшовши в Його радість (Мт 25:21, 23) та знайшовши себе записаними в книзі життя (Од 21:27)»[8].

Oratio (молитва)

Ісусе, даруй мені мудрість та силу не впадати в духовну сплячку…

Contemplatio (споглядання)

Життя людини є безцінним Божим даром. Кожен з нас має уживати цей дар для власного добра та добра ближніх. Найстрашніше – змарнувати цей дар: не жити у служінні іншим, а просто животіти чи існувати у власному маленькому закритому світі…

---

[1] Barclay W. The Gospel of Luke. – Philadelphia: Westminster Press, 1975. − P. 167. – (The Daily Study Bible Series).

[2] Stein R. H. Luke. – Nashville: Broadman&Holman Publishers, 2001. – electronic ed. – Logos Library System. – P. 363. – (The newamericancommentary. – Vol. 24).

[3] Wright N. T. Luke for Everyone. – Westminster John Knox Press, 2004. – P. 156. – Kindleed.

[4] о. Юрій Щурко. Термін ζητέω в Євангелії Св. Луки: лінгвістично-екзегетичні студії. Opole, Opolska Biblioteka Teologiczna 2016, С. 30, 47.

[5] А. Джирланда стверджує: «Починаючи від першого вибрання, вибрання Авраама, Бог об’являє, хоч тоді ще не в цілком ясний спосіб, що цей вибір має на меті “благословення”, яке, починаючи від потомства Авраама, повинно буде охопити всі народи землі (Бут 12, 3). Так само буде й з усіма іншими людьми, “вибраними” на те, щоб бути посередниками між Богом і людиною (напр., Мойсей, судді, царі, пророки, апостоли). Те саме треба сказати про Ізраїль як народ: його було вибрано з ціллю певної місії, яку він повинен був сповнити для всіх людей, щоб на конкретному історичному рівні виявити те, що Бог мав намір здійснити на рівні цілковитого спасіння, призначеного для всіх людей» (Джирланда А. Ключ до Біблії. Старий Завіт / Пер. з італ. П. Смук. – Львів: Свічадо, 2006. – С. 23).

[6] Keener C. S.The IVP Bible background commentary: New Testament. – Downers Grove, Ill.: Inter Varsity Press, 1993. – P. 226.

[7] Катехизм Католицької Церкви / Синод єпископів УГКЦ. – Жовква: Місіонер, 2002. – С. 34.

[8]о. Юрій Щурко. Термін ζητέω в Євангелії Св. Луки: лінгвістично-екзегетичні студії. Opole, Opolska Biblioteka Teologiczna 2016, С. 48–49.