19-й тиждень після П’ятидесятниці. Вівторок. Зцілення прокаженого (Лк 5:12–16)

Час прочитання: 4 хвилин

Lectio (читання)

«І от, як Він був в однім із міст, з’явився чоловік, увесь у проказі. Побачивши Ісуса, він упав ниць і почав Його благати: “Господи, якщо Ти хочеш, можеш мене зробити чистим”. 13. Ісус простягнув руку, доторкнувся до нього і каже: “Хочу, очисться!”. І вмить покинула його проказа. 14. І наказав йому: “Нікому не говори, але йди та покажись священникові і принеси дар за твоє очищення, як наказав Мойсей, їм на свідоцтво”. 15. Чутка про Нього ширилась дедалі більше, і сила людей збігалася, щоб Його почути й вилікуватись від своїх недуг. 16. Та Він відходив у місця самітні й молився».

Коментар до тексту

Історію про зцілення прокаженого розповідають також Матей (8:1−4) та Марко (1:40−45). Тут знову зроблено акцент на унікальній владі Ісуса над хворобами та славі, яка супроводжувала Його служіння. Грецьке слово λέπρα / lepra, яке тут використовує Лука, може стосуватися різних хворіб шкіри, а також прокази. Ця хвороба вражає шкіру, нервову систему, кінцівки та очі^[1].

У Біблії проказа зображена як одне з найбільших нещасть людини. Часто ця недуга символізує гріх, тому що через проказу хворі не мали стосунків з іншими людьми і мусіли жити поза спільнотою. Коли прокажена особа наближалася до людей, то завжди повинна була попереджати їх про свою недугу (Лев 13:45). Однак прокажений у цій розповіді переступає через усі приписи та наближається до Ісуса. Прагнення життя зроджує у ньому віру в Христа. Формально, у світлі приписів Закону, контакт із прокаженим робив людину ритуально нечистою. Торкаючись прокаженого, Ісус демонструє, що має вищий авторитет, ніж Закон Мойсея. Цей жест є свідченням Його милосердя, отже, уможливлює хворому зв’язок із Богом та ближніми. Лука вкотре зазначає, що зцілення стається завдяки силі слова Ісуса. Цю силу Ісус черпає з молитви – з розмови з Отцем, на яку завжди знаходить час[2].

Meditatio (розважання)

«Ісус простягнув руку, доторкнувсь до нього і каже: “Хочу, очисться!”. І вмить покинула його проказа». Цей вірш показує ставлення Бога до людини та характерний для Нього спосіб діяння.

Ісус «простягнув руку» (цей вислів, окрім фізичного жесту, в Біблії означає надзвичайне діяння Божої сили) й «доторкнувся» до страждаючого чоловіка. Дотик Ісуса завжди перемінює… Тут цей жест звернений до особи, яку вважали «недоторканою», особи, яку піддавали соціальному остракізмові. Ефективність цього жесту вражає – «вмить проказа залишила його».

Бажання чоловіка зцілитися є також бажанням Ісуса – Він просто каже: «Хочу, очисться / Θέλω, καθαρίσθητι / Telokataristiti». У грецькій мові дієслово «хочу» (Θέλω / telo) позначає мотив, бажання, волю, а використане тут дієслово καθαρίζω / kataridzo вживається на означення ритуального чи сакрального очищення. Тобто, якщо дослівно перекласти цей короткий вислів, то тут ідеться про Боже прагнення чистоти (нового життя) для людини та запрошення до участі в Його житті. Треба розуміти, що в контексті навчання про ритуальну чистоту та нечистоту в Старому Завіті під чистим малося на увазі все, що пов’язане з Богом, життям та досконалістю, а під нечистим – усе, що противиться Богові та провадить до смерті. Лука засвідчує, що Бог хоче нового життя для мене і для тебе. Не вагаймося попросити в Нього цього дару.

Oratio (молитва)

Ісусе, дякую Тобі за Твоє Життя, яке Ти віддав за мене, щоб очистити мене від усякої скверни. Очищуй мене Своїм Словом, щоби проказа гріха не роз’їла мого розуму та не паралізувала моєї волі…

Contemplatio (споглядання)

Духовна проказа є значно небезпечніша за фізичну, бо враженій людині її значно важче зауважити. Щоденний дотик Божого Слова та Євхаристії дає нам змогу бути чистими не нашими зусиллями, але завдяки Його невимовній благодаті…

^[1] J. D. Barry, D. Mangum, D. R. Brown, M. S. Heiser, M. Custis, E. Ritzema, D. Bomar, Faithlife Study Bible. Bellingham, WA: Lexham Press. Electronic edition 2016 (Lk 5:12).

[2] Pismo Święte Starego i Nowego Testamentu. Najnowszy przekład z języków oryginalnych z komentarzem. Edycja Świętego Pawła 2009, S. 2268.