18-йтиждень після П’ятдесятниці. Четвер. Проповідь Ісуса в Назареті (Лк 4:16−22)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«І прибув Він у Назарет, де був вихований, увійшов Своїм звичаєм Суботнього дня в синагогу і встав, щоб читати. 17. Йому подано книгу пророка Ісаї, і, розгорнувши книгу, Він натрапив на місце, де було написано: 18. “Господній Дух на Мені, бо Він мене помазав. Послав Мене нести Добру Новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю, 19. оповістити рік Господній сприятливий”. 20. А згорнувши книгу, Він віддав її слузі та й сів. Очі всіх у синагозі були пильно звернені на Нього. 21. І Він почав до них говорити: “Сьогодні збулось це писання у вухах ваших”. 22. Усі свідчили про Нього і чудувалися словам ласки, які линули з уст Його, і говорили: “Чи ж він не син Йосифа?”».

Коментар до тексту

Розповідь, в якій Лука подає проповідь Ісуса в рідному Назареті, слугує своєрідним репрезентативним зразком місії Ісуса серед власного народу, а навіть парадигмою цілого Його служіння. Уривок дуже чітко зображує Божий план для світу та роль Ісуса в ньому. Ця історія також демонструє, як навчання Ісуса відкриває реакції людських сердець на цей Божий план (Лк 2:34−35): тут спостерігаємо цікавість поряд із відкиненням.

Слова з книги пророка Ісаї (61:1−2а; 58:6), які Ісус прочитав перед зібраним у синагозі народом (Лк 4:18−19), дуже стисло, але водночас доволі масштабно, окреслюють план Божої місії для людей, який Ісус прийшов сповнити. Що мав на увазі Ісая? Як Ісус хоче сповнити цю місію? У чому, зрештою, полягає ця місія?

Свідомий Свого помазання Святим Духом – «Господній Дух на Мені» (Лк 3:22) – Ісус підкреслює, що Він і є отим Господнім Слугою з книги Ісаї, який приніс «Добру Новину бідним», трохи далі у Проповіді на рівнині Ісус знову скаже подібні слова: «Блаженні вбогі, бо ваше Царство Боже» (Лк 6:20)[1].

Конкретно це означає, що час Ісуса (месіанський час) – це початок надзвичайних перемін, які торкаються щоденного життя кожної людини. Насамперед йдеться про настання економічної та правової справедливості, бо саме тепер час, коли треба «звіщати полоненим визволення». Благовістується «сліпим прозріння»: прозріння духовне і фізичне; йдеться також про те, що можна було б назвати лікувальним чи терапевтичним правосуддям / справедливістю. Ісус прийшов також, щоб «випустити пригноблених на волю»: в Його служінні це означає зцілення хворих, прощення гріхів та проголошення етичного вчення, яке промує соціальну та економічну справедливість; у контексті пророцтва Ісаї ці ж слова означали також відновлення Ізраїлю – повернення народу з полону. Вислів «оповістити рік Господній сприятливий» − цитата з Іс 61:2, однак підґрунтям слугує навчання про Ювілейний рік з книги Левіт 25:8−17, зокрема вірш 10 («Уважатимете за святий п’ятдесятий рік, і проголосите волю всім мешканцям краю. То буде ювілей для вас, і кожен повернеться в свою посілість і до роду свого»), в якому йдеться про економічну справедливість, тому що в цей рік прощалися усі борги, а рабів відпускали на волю.

Meditatio (розважання)

«Господній Дух на Мені, бо Він мене помазав. Послав Мене нести Добру Новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю, 19. оповістити рік Господній сприятливий». Ісус проголошує Добру Новину, адже Він повний Святого Духа. Святий Дух − дух життя, тому Він скеровує життя Сина Чоловічого. Важливо розуміти, що Божий Дух наповнював Ісуса також як людину – тут не йдеться тільки про стосунки Сина і Духа як Осіб Пресвятої Тройці.

Лука розповідає, що Святий Дух зійшов на Марію, і Вона зачала Ісуса (1:35). На Йордані «Святий Дух у тілеснім вигляді, немов голуб, зійшов на Нього, та залунав з неба голос: “Ти − Мій Син любий, Тебе Я вподобав”» (Лк 3:22). Потім «Ісус же, повен Святого Духа, повернувся з-над Йордану, і Дух повів Його в пустиню» (Лк 4:1). Вихід з пустині відбувається також через дію Духа: «Ісус у силі Духа повернувся в Галилею, і чутка про Нього рознеслась по всій околичній країні» (Лк 4:14). Ісус радіє Святим Духом, коли бачить успіх місії апостолів: «Того часу Ісус був зрадів Святим Духом і промовив: “Я прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що Ти втаїв це від мудрих та розумних і відкрив немовляткам. Так, Отче, бо так Тобі подобалося”» (Лк 10:21). Заохочуючи учнів до ревної та довірливої молитви, Ісус обіцяє: «Отець Небесний дасть Святого Духа тим, що у Нього просять!» (Лк 11:13). Він також застерігає, що явний спротив Божій діяльності, тобто дії Святого Духа, має фатальні наслідки: «І всякому, хто скаже слово проти Сина Чоловічого, воно проститься йому; а тому, хто хулитиме Святого Духа, не проститься» (Лк 12:10). Відчуваючи постійну присутність Святого Духа, Ісус запевняє Своїх учнів, що коли їм доведеться платити цінуза вірність Йому, тоді з ними буде Святий Дух: «Коли вас приведуть у синагоги, до урядів та до влади, не клопочіться тим, як або що вам відповісти, або що казати, бо Дух Святий навчить вас тієї години, що треба говорити» (Лк 12:11−12).

Сучасні християни або не знають та не досвідчують дії Святого Духа, або просто мають якесь хибне уявлення про Нього. Цілу восьму главу в Посланні до Римлян апостол Павло присвячує темі Святого Духа, який дарує нам справжнє життя (8:1−11), робить нас Божими дітьми (8:12−17), а в майбутньому усе перемінить (8:18−30). Павло, однак, дуже чітко заявляє: «Ви ж не тілесні, але духовні, якщо Дух Божий живе у вас. Коли ж хтось Духа Христового не має, той Йому не належить» (Рим 8:9).

Oratio (молитва)

«Царю небесний, утішителю, Душе істини, що всюди єси і все наповняєш, Скарбе дібр і Життя подателю, прийди і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, Благий, душі наші».

Contemplatio (споглядання)

Старець Симеон був сповнений Святого Духа: «Дух Святий був на ньому. Йому було відкрито Святим Духом, що не бачитиме смерти, перш ніж побачить Христа Господа. Він прийшов Духом у Храм» (Лк 2:25−27). Тому апостол Павло дає поради: «Сповнюйтеся Духом» (Еф 5:18), «І не засмучуйте Святого Духа Божого, що Ним ви назнаменовані на день відкуплення» (Еф 4:30) та «Духа не гасіте» (1 Сол 5:19)…

---

[1] Проповідь на рівнині в Луки 6:20−49 − паралель до Нагірної проповіді в Матея 5-7. Імовірно, Ісус вийшов на гору і став на рівнім місці, і це пояснює різні назви в євангелистів на означення тієї самої проповіді.