Lectio (читання)
«Ісус вийшов звідти й пішов в околиці тирську та сидонську. 22. Коли це жінка ханаанянка вийшла з цих околиць і почала кричати: “Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давида! Біс мучить мою дочку страшенно”. 23. Він же не озвався до неї і словом. Тут приступили Його учні й почали Його просити: “Відпусти її, бо вона кричить за нами”. 24. А Він у відповідь промовив: “Я посланий лише до загиблих овець дому Ізраїлю”. 25. Та ж підійшла і, вклонившись Йому в ноги, каже: “Господи, допоможи мені!”. 26. Він відповів їй: “Не личить брати хліб у дітей і кидати щенятам”. 27. А вона каже: “Так, Господи! Але й щенята їдять кришки, що падають зо столу в панів їхніх”. 28. Тоді відповів їй Ісус: “О жінко, велика твоя віра! Хай тобі буде, як бажаєш”. І видужала її дочка від тієї години».
Коментар до тексту
Текст Євангелія цієї неділі порушує досить складні теми, серед яких принаймні дві доволі промовисті: тема пріоритетів місії Ісуса серед власного народу та готовність язичників до зустрічі з Христом.
Дуже важливо все-таки не ідеалізувати язичництва загалом, а чітко розрізняти наявний страхітливий стан речей у тодішньому язичництві та факт, що Бог, ненавидячи гріх, який руйнує життя людей, любить усіх без винятку відвічною любов’ю (пор. Єр 31:3).
«Ханааняни жили на північ від Ізраїлю і не були євреями. Беззаконня мешканців цього краю належали до числа найбільш мерзенних і принизливих для людини. Книга Левіт 18:1−25, перелічивши кровозмішання, перелюб, людські жертвоприношення, гомосексуалізм та скотолозтво, додає: «Не скверніться нічим цим, бо тим усім осквернилися народи, що оце виганяю з-перед вас». Новітні археологічні знахідки остаточно підтвердили, що серед ханаанян справді були поширені варварські звичаї. Скільки разів археолог, розкопуючи фундаменти найдавніших жител, натрапляв на велику посудину і знаходив у ній те, що вже очікував знайти, – кістяк малої дитини або трохи старшої, яких замуровували як жертву при заснуванні дому!
«Жінка, про яку говорить Ісус, не тільки свято вірить, що Він може зцілити її одержиму бісом дочку, але і звертається до Нього як до «Сина Давида». Це месіанський титул, який самі апостоли тільки поступово навчилися вживати щодо Ісуса. Ханаанянка розуміє, що Ісус має піклуватися насамперед про «дітей» – Своїх співвітчизників, але вона повертає слова Христа на свою користь за допомогою добродушного жарту: хоча собакам справді не можна віддавати їжу дітей, але можна дозволити їм підбирати крихти з дитячого столу. Показовим є те, що жінка готова прийняти на свою адресу слово «собака», яке зазвичай використовувалося для позначення язичників, але при цьому вона наполягає на своєму проханні. Значить, вона вірить у те, що ізраїльський Месія може зцілити людей усього світу, і язичникам теж дістанеться Його дорогоцінна «їжа». Віра жінки допомогла їй випередити свій час, заглянувши у майбутнє, коли Ісус після Смерті на хресті та Воскресіння пошле Своїх учнів на проповідь до людей усього світу (28:19)»[1].
Існує думка, щоці два досить жорсткі висловлювання на адресу ханаанянки Ісус насправді говорить з певною іронією і так, щоб чули апостоли, провокуючи їх звернути увагу на віру цієї жінки (якої не мають євреї) та переосмислити їхнє ставлення до язичників.
Meditatio (розважання)
«Тоді відповів їй Ісус: “О жінко, велика твоя віра! Хай тобі буде, як бажаєш”». Одноплемінники Ісуса пишалися тим, що Бог багато років діяв в історії їхнього народу та промовляв до їхніх батьків. І навіть більше, вони були спадкоємцями Союзу із Богом та жили як досвідом Його великого благословення, так і надією виконання Його обітниць. Вони були впевнені, що жили у світлі Божих Заповідей та обрали дорогу життя, яка відповідала первісному Божому задумові.
Попри все, читаючи Євангелія Нового Завіту, відкриваємо для себе дивну картину: найбільше нерозуміння та несприйняття Ісус зустрічає саме серед «релігійного активу» – книжників, учителів та старших народу. Такою ж далекою від розуміння суті місії Ісуса була й поведінка Його учнів, вистачає прочитати, про що говорили та думали апостоли, коли Ісус тричі провіщав Свої Страсті (Мк 8−10). Звернення Христа до жінки словами «велика твоя віра» різко контрастує з висловлюваннями, якими Він пояснював причину неспроможності учнів вигнати біса з хлопця, якого привів до них згорьований батько: «Через вашу малу віру» (Мт 17:20). Слово ὀλιγοπιστία / oligopistia в усій Біблії вжито тільки один раз, саме у цьому фрагменті Євангелія від Матея, на означення слабкої, убогої віри учнів…
Віра жінки-язичниці є великою несподіванкою. Вона спонукає до переосмислення нашого звичного думання про діяння Святого Духа у світі. Цей уривок Євангелія демонструє, що можна бути поруч із Богом, аленалежно не реагувати на Його слова та дії, а можна бути нібито далеко, але не заглушити в собі таїнственного дару віри. Матей дуже делікатно запрошує нас до того, щоб ми позбувалися упереджень щодо інших, насамперед незнайомих людей, та не таврували осіб, яких знаємо тільки зовні…
Oratio (молитва)
Господи Ісусе, навчи мене бачити в людях те, що Ти бачиш, – Твій образ, та не ототожнювати немочі людей з їхньою справжньою суттю…
Contemplatio (споглядання)
Текст цього Євангелія є викликом принаймні для мого духовного життя, щоб побачити у сучасних язичниках, невцерковлених особах, а також у людях інших національностей тих, яких дуже любить Господь, та сприймати їх як нагоду, а не перешкоду чи загрозу, перед якими можу смиренно та природно свідчити, а не нав’язувати Христа.
Матей показує, що люди, які живуть поруч із нами, можуть бути відкриті на Бога набагато більше, ніж ми здатні собі уявляти. Євангелист також прагне, щоб ми усвідомлювали, що Бог має однакові плани щодо всіх людей на землі та діє в історії навіть тоді, коли нам здається, що людство заганяє себе в страшні аморальні тупики.
[1] T. Wright. Matthew for Everyone. Part 1: Chapters 1−15. London SPCK 2002, P. 200−201.
Дякую отче! Сьогоднішнє Євангеліє і Ваше тлумачення знайшли глибокий відгук у моїй душі.
Дякую, отче!
Дякую вам отче за ваші розважання ❤️🙏