Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього (Йо 19:6-11; 13-20; 25-28; 30-35)

Час прочитання: 11 хвилин

Lectio (читання)

«Та скоро побачили Його первосвященники та слуги, закричали: “Розіпни! Розіпни!”. Каже Пилат їм: “Беріть Його ви і розіпніть, я бо жадної провини не знаходжу на Ньому”. 7. А юдеї йому: “У нас є Закон, і за Законом мусить Він умерти, бо Він із Себе Сина Божого зробив”. 8. Як почув те слово Пилат, стривожився ще дужче. 9. Повернувся він ще раз у Преторію та й каже Ісусові: “Звідкіля Ти?”. Не дав же йому Ісус одвіту. 10. “Зо мною не розмовляєш, − каже йому Пилат, − чи не знаєш, що в мене влада відпустити Тебе і влада розіп’ясти Тебе?”. 11. І відрік Ісус: “Не мав би ти надо Мною ніякої влади, якби тобі не було дано згори. Через те на отому, хто Мене тобі видав, більший гріх”. … 13. Тож зачувши ті слова, вивів Пилат Ісуса і сів на судівське сидіння, на місці, яке має назву Літостротон, а по-єврейському − Гаввата. 14. А був то день, коли споготовлювали Пасху, близько шостої години. І каже до юдеїв: “Ось Цар ваш”. 15. Ті ж закричали: “Геть! Геть! Розіпни Його!” А Пилат їм: “Маю я вашого Царя розіп’ясти?”. І відповіли первосвященники: “Нема в нас Царя, тільки кесар!”. 16. І тоді видав він Його їм на розп’яття.

17. І забрали вони Ісуса; і, несучи для Себе хрест, вийшов Він на місце, зване Череп, а по-єврейськи Голгота, 18. де Його і розіп’яли, а з Ним двох інших: по одному з кожного боку, Ісуса ж − посередині. 19. Пилат же звелів написати напис і на хресті його примістити. Написано було: “Ісус Назарянин, Цар Юдейський”. 20. Багато з юдеїв читали той напис, місце бо, де розп’ято Ісуса, було близько міста. Написано ж напис було по-єврейському, по-грецькому і по-римському…

25. А при хресті Ісусовім стояли Його Мати, сестра Його Матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина. 26. Бачивши Ісус Матір і біля Неї учня, що стояв, а його ж любив Він, мовить до Матері: “Жінко, ось син Твій”. 27. А тоді й до учня мовить: “Ось Матір твоя”. І від тієї хвилі учень узяв Її до себе. 28. А по тому Ісус, знавши, що все вже довершилося, щоб здійснилось Писання, промовив: “Спраглий Я!” … 30. І, скуштувавши оцту, вимовив Ісус: “Звершилось”; і, схиливши голову, віддав духа.

31. Через те, що це була п’ятниця, отже, щоб не залишилися в Суботу тіла на хресті, бо був Великдень тієї Суботи, то юдеї попросили Пилата, щоби переламали їм голінки й познімали з хреста. 32. Отож вояки прийшли і переламали першому голінки і другому, який був із Ним розіп’ятий. 33. Та коли підступили до Ісуса й побачили, що Він уже мертвий, то голінок не перебивали Йому, 34. лиш один з вояків проколов Йому списом бік. І потекла негайно ж кров і вода. 35. І той, який бачив, свідчить те, і правдиве свідчення його; і він знає, що говорить правду − щоб ви теж увірували».

Коментар до тексту

У день торжественного Воздвиження Животворящого Господнього Хреста читаємо декілька текстів з Євангелія від Йоана про Страсті Ісуса. Усе, що описує євангелист, відбувається на Пасху. Йоан хоче, щоб ми подумали над тим, як Ісус застосовує символіку цього свята до Себе. Усе, що робиться, робиться заради найвищої любові.

Євангеліє Свята Воздвиження починається з представлення фрагменту доволі довгої розповіді, присвяченої описові суду в Пилата (18:28−19:16). Йоан розвиває цей опис як драму із сімох сцен, центром яких є коронування Христа.

Загалом під час цього «суду» Ісус пояснює Пилатові, що Його Царство не політичне. Юдеї кажуть, що основна їхня претензія полягає в тому, що Ісус називав Себе Сином Божим (19:7). Пилат якось пробує примирити непримиренних противників. Ісус вказує, що Пилат не належить до істини (18:37). Отже, сцена перетворюється в суд над Пилатом, який не має влади над Ісусом (19:11).

Чергування подій всередині та назовні преторії підкреслює нерішучість Пилата і його вагання між бажанням зберегти справедливість (сумління не давало йому спокою) та страхом втрати посади.

Йоан також акцентує на свобідній волі Ісуса в часі Страстей, Він Сам вийшов на Голготу: «несучи для Себе хрест, вийшов Він на місце, зване Череп, а по-єврейськи Голгота, 18. де Його і розіп’яли, а з Ним двох інших: по одному з кожного боку, Ісуса ж – посередині». Череп – по-єврейському Голгота (Кальварія – лат.) − «лобне місце», те місце, де проводили страти…

Хоча розп’яття і було дуже поширеним явищем, євангельська оповідь про смерть Ісуса на хресті містить найповніший опис такого виду страти у стародавній літературі.

Перша причина: для більшості культурних, освічених письменників давнини розп’яття було надто огидним явищем, щоби про нього говорити. Цей вид страти мав заподіяти засудженому якомога більше болю: надзвичайно повільна смерть наставала від задухи, спеки чи переохолодження.

Друга причина, через яку розп’яття рідко згадували в стародавній літературі, полягала в передбачуваній нікчемності засуджених. Гідні поваги люди – римські громадяни та важливі суспільні діячі – не могли бути розп’яті. Це було долею нижчих верств населення – рабів і чужинців (тому розп’яття називали карою для рабів: servile supplicium).

Знищити пам’ять про особу – це третя з-поміж основних причин.

Та Бог діяв і в цьому пеклі. Факт пророзп’яття Ісуса «посередині» (Йо 19:18) вказує на те, що Його Страсті − відкуплення для всіх людей, тому є центром і осердям для всього грішного людства.

На хрест прибили табличку з написом трьома мовами: арамейською, латинською, грецькою (у грецькому оригіналі не вжито сполучника, а це означає, що список можна було би продовжувати). Тут не просто використано найважливіші мови Палестини того часу, цю подію треба переповідати усіма мовами світу, адже вона має значення для всіх людей…

Присутність під хрестом Діви Марії змушує нас дивитися на це в контексті «знаків» (так Йоан називає чуда) Ісуса в четвертому Євангелії: починаючи від першого чуда в Кані, де була присутня Його Мати (Йо 2:1−18), і до останнього – Воскресіння (Йо 20). У Кані Ісус сказав, що ще не прийшов Його час. Тепер час прийшов… Гра артиклів у грецькому тексті (вірші 25−26) показує, що Ісус не дивиться на Свою (тільки особисту) Матір, але Її материнство уже поширюється на весь світ. Своїм болем і терпінням Вона особливо бере участь усправі відкуплення, і саме про це Їй пророкував праведний Симеон (Лк 2:34−35). Стаючи сином Марії, улюблений учень Йоан приймає Її до себе (грецькою дослівно – «в число своїх»), а в Пролозі Євангелія було сказано: «Прийшло до своїх, а свої Його не прийняли. 12. Котрі ж прийняли Його, тим дало право дітьми Божими стати, які в ім’я Його вірують, 13. які не з крови, ані з тілесного бажання, ані з волі людської, лише від Бога народилися» (Йо 1:12−13). Це нове народження від Бога здійснюється завдяки смерті Його Єдинородного Сина та через Марію.

Дар Матері – останній земний жест Христа, найвище самозречення. Віддаючи Матір, Ісус уже не має нікого. Нікого, крім Отця, до якого йде…

На хресті Ісус відчуває спрагу. «Спраглий». Той, Хто Є джерелом живої води (пор. розмови з Никодимом та самарянкою – Йо 3−4), Хто Сам закликав на весь голос під час свята Кучок: «Коли спраглий хтось, нехай прийде до Мене і п’є!» (Йо 7:37), тепер знесилений і спраглий… «Звершилося». Це слово у грецькому оригіналі вказує на Бога як підмет дії (т. зв. Passivum Divinum), і цим підкреслено те, що в таких вражаючих для людського розуму і сповнених людської жорстокості подіях Бог, попри все, реалізує Свій план спасіння світу.

Останні вірші сьогоднішнього Євангелія демонструють це дуже промовисто: після смерті Ісуса «голінок не перебивали Йому, 34. лиш один з вояків проколов Йому списом бік. І потекла негайно ж кров і вода». У Пс 34:20−21, 23 сказано, що кість праведника не буде поламана. В описі Виходу з Єгипту через Червоне море так само представлено ритуал з пасхальним агнцем (пор. Вих 12:10, 46; Числ 9:12). Євангелист також вбачає тут зв’язок між Кров’ю, яка витекла з боку Ісуса, та кров’ю, яка врятувала єврейських первенців і встановила Союз між Богом і Його народом. У сакраментальному значенні – це Вода Хрещення та Кров Євхаристії.

Автор Євангелія – просто свідок цієї Тайни Божої Любові. Він − «той, який бачив, свідчить те, і правдиве свідчення його; і він знає, що говорить правду, щоб ви теж увірували» (Йо 19:35). У біблійному розумінні «повірити» означає довіритися Богові, почати нове життя в довірі до Того, який «показує Свою до нас любов тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками» (Рим 5:8).

Meditatio (розважання)

«І той, який бачив, свідчить те, і правдиве свідчення його; і він знає, що говорить правду, щоб ви теж увірували». Якщо Ви дочитали до цього моменту, то щиро дякую. Дякую за час, витрачений на прочитання коментаря про Страсті Господа задля нас. Усвідомлюючи, що цей коментар дещо довший, ніж звичайно, я особливо вдячний декільком біблістам – П’єру Дюмулену, Роберту Гандрі, Крейґу Евансу та Ніколасу Томасу Райту за те, що кожен з них свого часу торкнувся мого серця висвітленням простою і зрозумілою мовою теми Господніх Страстей. Для мене вони є сучасними свідками Христа, які поглибили мою віру. Саме до цього закликає нас Євангелист Йоан: увірувавши в цю унікальну істину про Божу любов до нас, треба ділитися нею з іншими, щоб вони ще більше увірували…

Сидячи в кімнаті готелю біля Вифлеєма, роздумую над Страстями Господа. За вікном із сусіднього мінарету якийсь мусульманин безперестанку, кільканадцять хвилин поспіль, засвідчує свою віру…

Не хочу робити порівнянь, але мимоволі себе запитую, чи здатен я так само свідчити про Христа? На повен голос, на усіх роздоріжжях світу й усім людям? Ненав’язливо, але смиренно, радісно та вперто. Хіба Ісус на це не заслуговує?

Oratio (молитва)

Господи Ісусе, навчи мене свідчити про Тебе так, як це робить Твій улюблений учень Йоан… Даруй мудрість, як донести вістку про Твою любов сучасною мовою кожній людині. Торкни моє серце, щоб я завжди пам’ятав, як через Твої Страсті Ти невимовно наблизився до мене…

Contemplatio (споглядання)

Роздуми над Страстями Господа змінюють наше звичне уявлення про Бога та Його план для людства. Глибше усвідомлення цих подій спонукає нас до вдячності та смиренного служіння ближнім…