15-й тиждень після П’ятдесятниці. Вівторок. Важливість віри людини (Мк 6:1−7)

Час прочитання: 7 хвилин

Lectio (читання)

«І вийшовши звідти, прибув у Свою батьківщину, а слідом за Ним пішли і Його учні. 2. Як же настала Субота, Він почав навчати у синагозі; багато з тих, що Його слухали, дивувались, кажучи: “Звідкіль оте в Нього? Що то за мудрість, що Йому дана, і такі чуда, що діються Його руками? 3. Хіба ж Він не тесля, син Марії, брат Якова, Йосифа, Юди та Симона? І сестри Його хіба не тут між нами?”. І брали Йому це за зле. 4. Але Ісус промовив до них: “Нема пророка без пошани, як тільки у своїй країні, між власною родиною та у своєму домі”. 5. І неспроможен був створити там ніякого чуда, лише вилікував деяких недужих, поклавши на них руки; 6. і вражений був їхньою невірою. І ходив кругом по селах і навчав. 7. І покликав дванадцятьох і заходився їх посилати по двох, даючи їм владу над нечистими духами”».

Коментар до тексту

Ширшу версію розповіді про проповідь Ісуса в рідному Назареті можна прочитати в Євангелії від Луки 4:16−30. Ця історія показує реакції людських сердець на Божий план спасіння (Лк 2:34−35): тут спостерігаємо цікавість поряд із відкиненням. Незважаючи на всю унікальність Доброї Новини, яку проголошував Ісус, здивування, викликане Його словами («Хіба ж Він не тесля, син Марії, брат Якова, Йосифа, Юди та Симона?»), та факт Його людського походження, зростання у всіх на очах у звичайних умовах галилейського села стали для людей непереборною перешкодою. Можливо, навіть неусвідомлене запитання: «Чи може Бог бути аж так близько до людини?» та правдиві і непопулярні слова Ісуса на зразок тих, які використовували старозавітні пророки, виявилися схожими до хірургічного скальпеля, який пропонує зцілення через розтин загноєних ран умів і сердець. До цього ніхто не був готовий…

Щодо братів і сестер Ісуса треба зазначити, що в семітському вжитку поняття «брат» і «сестра» стосуються не тільки дітей тих самих батьків, але й племінників, племінниць та двоюрідних братів (пор. Бт 14:16; 29:15; Лев 10:4). Хоча не варто припускати, що значення грецького слова треба шукати насамперед у семітському вжитку, однак Септуаґінта (переклад Старого Завіту з єврейської на грецьку) часто перекладає єврейське ‘āh грецьким словом adelphos − «брат», яке у цитованих уривках може слугувати прикладом широкого значення в деяких текстах Нового Завіту. Наприклад, трохи далі, у Мк 6:17, слово «брат» вжито щодо Филипа, який був насправді тільки напівбратом Ірода Антипи[1].

Питання спорідненості Ісуса з Його братами і сестрами мало різні відповіді у традиції Східної та Західної Церков. Протестанти уважають цих осіб рідними молодшими братами і сестрами Ісуса, але це вже дуже пізня інтерпретація, зумовлена полемічними випадами проти Католицької Церкви, яка вчить, що тут ідеться про кузенів Ісуса (двоюрідних), спираючись при цьому на традицію, яка походить від св. Єроніма (перекладача Біблії з єврейської та грецької мов на латинську).

Bargil Pixner − археолог та бенедиктинський монах, який багато років прожив у Святій Землі, стверджує, що на Сході є досить типовий звичай називати братами і сестрами членів дуже великих сімей, які якось пов’язані родинними вузлами[2].

На християнському Сході також поширена традиція, що сягає ранніх Отців Церкви, за якою Йосиф був удівцем і виховував сам чотирьох синів та двох дочок. Пречиста Діва Марія мала єдиного сина Ісуса, але виростила також усіх дітей Йосифа, які шанували Її як свою Матір.

Відкриття рукописів Мертвого моря (1947) пролило ще більше світла на розуміння незмінного дівицтва Марії. За дуже ранньою традицією, слова, якими Марія відповіла на привітання архангела Гавриїла («Як же воно станеться, коли я не знаю мужа?» (Лк 1:34)), вказують на Її постанову залишитися дівою назавжди. Якщо дослідники сучасного раввіністичного юдаїзму та фарисейського юдаїзму періоду Другого Храму вважають таку поведінку нетиповою для єврейської культури, то Храмовий Сувій з Кумранських печер, який опублікував Y. Yadin, містить свідчення про схожі практики того часу. І навіть більше, документ не тільки наголошує на обов’язку зберігати обітницю, але й зобов’язує до неї чоловіка, який спочатку міг не знати про присягу, але коли дізнався, сам мусів її дотримуватися (пор. 11Q 53,16−20; 54:1−3)[3].

Meditatio (розважання)

«І неспроможний був створити там ніякого чуда, лише вилікував деяких недужих, поклавши на них руки… 6. і вражений був їхньою невірою». Ці два вірші дуже багато говорять про Бога, який став людиною, та про наші стосункиз Ним. Впадають у вічі два дієприкметники: неспроможний та вражений. Три перші євангелисти (Матей, Марко та Лука) на означення чудес Ісуса часто вживають іменник δύναμις / dinamis, який дослівно означає «сила», «могутність», тобто чуда є діяннями сили – проявами Божої Любові. Слово «неспроможний» грецькою мовою звучить ἀδύνατος / adinatos. Тут відразу видно гру слів, яка підтверджує одну дуже важливу річ: Бог хоче діяти в нашому житті, наповнювати нас Своєю силою, Своїм життям, але для цього потрібна наша відкритість, згода, тобто віра, яка в біблійній мові завжди означає довіру. Марко каже, що Ісус «був вражений їхньою невірою». Виявляється, що наша звичайна байдужість, зневіра чи небажання прийняти Божу ініціативу та запрошення часто залишають нас з нічим, точніше, з нашими проблемами і труднощами, які не роблять нас щасливими. Читаючи цей уривок Євангелія, можна зауважити, що для щастя насправді треба не так вже й багато зусиль – просто довіри до Ісуса, решта Він зробить Сам…

Oratio (молитва)

Ісусе, навчи мене довіряти Тобі повсякчасно. Даруй мені здатність вірити, щоб я не зупиняв Твоєї сили у моєму житті. Хай прояви мого невірства не дають Тобі сигналу пройти повз моє життя. Господи, хай Твоя сила завжди перемагає мою слабкість…

Contemplatio (споглядання)

Найчастіше Бог приходить у наше життя так, як ми найменше сподіваємося та розуміємо. Цей євангельський уривок запрошує нас чувати і бути відкритими на дію Святого Духа, який віє, де хоче (пор. Йо 3:8), та має Свої дороги і плани (пор. Іс 55:8−9). Повсякчасне чування та довіра до Бога уможливлюють неможливе. Св. Йоан Павло ІІ колись сказав, що наша вірність Богові (довіра до Бога) дає Йому змогу творити чудеса…

---

[1] The Catholic Study Bible. Oxford University Press. Third. Ed. 2016, P. 1410.

[2] B. Pixner O.S.B. With Jesus through Galilee according to the Fifth Gospel. Trans. from German, Corazin Publishing 1992, P. 51.

[3] B. Pixner O.S.B. With Jesus through Galilee according to the Fifth Gospel. P. 51−52.