Lectio (читання)
« А коли був Ісус насамоті, спитали його ті, що були біля нього разом із дванадцятьма, про притчі. 11. І він сказав їм: «Вам дана тайна Божого Царства; для тих же, що осторонь, усе стається притчами, 12. щоб вони дивлячись, не бачили, слухаючи, не зрозуміли, щоб, бува, не навернулись, і щоб їм не простилось.» 13. І сказав їм: «Не розумієте цієї притчі? Як же тоді вам розуміти всі притчі? 14. Сіяч сіє слово. 15. Ті, що край дороги, де сіється те слово, коли почують слово, – зараз же сатана приходить і забирає посіяне в них слово. 16. Так само посіяне на каменистому ґрунті, – це ті, що, як почують слово, зараз же з радістю його приймають, 17. але не мають коріння у собі й непостійні, тож згодом, коли стаеться утиск чи гоніння за слово, вони негайно ж зневірюються. 18. Ще інші, посіяні між терня, це ті, що чули слово, 19. але ось клопоти світу цього, принада багатства й жадоба інших речей, увійшовши, заглушують слово, і воно стає неплідним. 20. А що посіяні на добру землю, – це ті, які чують слово, його приймають, отож і приносять плід: той у тридцять, той у шістдесят, той у сто разів більше.»
21. І говорив їм: «Хіба приносять світло на те, щоб поставити його під посудом або під ліжком, а не на те, щоб поставити його на свічнику? 22. Немає бо нічого схованого, що не мало б стати явним, ані немає нічого тайного, що у наявність не вийшло б. 23. Хто має вуха слухати, хай слухає!»
Коментар до тексту
Текст читання містить дві тематичні одиниці. В першому уривку (Мк 4:10-20) Ісус пояснює притчу про Сіяча, яку він розповів трохи раніше в Мк 4:1-9. Подібно як і притча про злочинних виноградарів (Мт 21:33-46; Мк 12:1-12; Лк 20:9-19), притча про Сіяча є коротким поясненням Історії Спасіння – спочатку історії Божого діяння в історії Ізраїлю, а тепер і в історії Церкви. У юдаїзмі, в часі коли жив Ісус, образ «сімені» іноді означав «Залишок», який повернеться після закінчення полону. «Сім’я» – це образ справжнього Ізраїля, якого в останньому втручанні в історію Бог виправдає і знову «посіє» в його Землі. Посіяно насіння, і всупереч тернині сходить урожай … Це – образ того, як ГОСПОДЬ сіє Своє слово, а потім відбувається повернення з полону й оновлення творіння. Притча дає натяк: наближається час, про який сповіщали пророки. Вона не тільки повідомляє слухачам, що вони живуть у дні повернення з полону, а й попереджає: врожай прийде інакше, ніж очікували. Адже мова не про те, що раніше «сіяли» безуспішно, а тепер, нарешті, успішно. Притча описує різні результати одночасних посівів. Бог Ізраїля діє: Він сіє пророче слово, бажаючи відновити Свій народ, але багато насіння пропаде марно (як у «полоні»): їх поїсть птаство (сатанинські сили? язичницькі хижаки?); або їх заглушать камені й колючки пустелі. Однак урожай виявиться великим. Напрошується асоціація з притчею про шлюбний бенкет. Бенкет відбудеться, і будинок буде повний, але перших запрошених там не буде. Тут одночасно проявляються теми суду й милосердя[1]… Тому другий уривок (Мк 4:21-23) перестерігає, щоб ми не змарнували свої дари – світло повинно світити…
В Мк 4:11-12 Ісус цитує доволі дивні слова з книги пророка Ісаї. Ісая був пророком, служіння коротко повторилися в служінні Ісуса. Здавалося б, тут є ідея попередньої визначеності: Ісус навмисно говорить притчами, щоб Його не зрозуміли. Однак проблема виникає тільки тоді, коли ми не ставимося серйозно до історичного контексту, а створюємо вакуум, який заповнюється абстрактним «богослов’ям», в якому Ісус навчає вічних істин, або загадує нерозв’язні загадки. Насправді ні того, ні іншого Ісус не робить. «Якщо у вас є вуха, – слухайте»; якщо занадто багато людей зрозуміють занадто добре, свобода пересувань, а то й життя пророка опиняться під загрозою. Ісус знав, що його Звістка про Царство революційна. З різних причин їй будуть не раді і римляни, й Ірод, і ревнителі єврейського благочестя, і єврейські вожді (як офіційні, так і неофіційні). Тому Він мусить говорити притчами, щоб «очима дивилися – і не бачили». Це був єдиний безпечний шлях. Лише тим небагатьом, хто розуміє ситуацію, Ісус відкриває своє бачення того, що відбувається. До пори до часу цензура пропустить такі притчі. Потім настане час для більш відкритих промов. Притча про виноградарів не потребувала пояснення: «бо зрозуміли, що проти них сказав цю притчу» (Лк. 20, 19), – і вжили відповідних заходів…
Meditatio (розважання)
Чотирнадцятий вірш цього уривку є найкоротшим, але дуже важливим: «Сіяч сіє слово». Слова неймовірної глибини та сили. Бог виступає під виглядом простого селянина-сіяча… Врешті, Він будучи предвічним Словом Отця смиренно уподібнює Себе до малого зерняти, яке сіється в ріллю наших сердець і вмирає щоб принести плід…
Бог запрошує твоє і моє серце до співпраці з щедрими дарами Його благодаті, до зустрічі з Його Сином, котрий як Слово Отця, Слово від Бога і про Бога, врешті сам будучи Богом став плоттю (пор. Йо 1:14) – «звичайною» людиною. Увійшов у наш світ, щоб відкрити правду про Бога та правду про нас – унікальну таємницю про мене і про тебе, правду про те як сильно Він любить мене і тебе, та як хоче зробити мене і тебе щасливими. Це звучить настільки шокуюче та неймовірно, що часто ми не зауважуємо глибини цього унікального образу. Образу, котрий вказує на таїнство Божої присутності у житті людини через Слово…
Oratio (молитва)
Господи навчи мене слухати Твоє Слово, роздумувати над ним (пор. Лк 1:29) зберігати Його у своєму серці, як це робила Твоя мати Марія (пор. Лк 2:19, 51). Подай мені благодать, щоб моє серце було «доброю землею», котра приноситиме плоди зустрічі з Твоїм Словом. Амінь.
Contemplatio (споглядання)
«А що посіяні на добру землю, – це ті, які чують слово, його приймають, отож і приносять плід: той у тридцять, той у шістдесят, той у сто разів більше». (Мк 4:20). За допомогою мінімальної кількості слів Писання пояснює, що означає бути доброю землею. Доброю землею стають ті, які (1) чують слово, (2) його приймають, (3) приносять плід. «Чути» передбачає також «слухати», розуміти й мати добру волю, щоб йому підкорятися кожного дня. Своєрідним відбитком у пам’яті кожного юдея були слова щоденної молитви Шема: «Слухай, Ізраїлю, Господь Бог наш, Господь єдиний. 5. Любитимеш Господа, Бога твого, всім серцем твоїм і всією душею твоєю, і всією силою твоєю» (Втор. 6:4–5; Лк 10:27). Це і є щоденна дорога до щастя. Людей, які чують та виконують слово, Ісус називає щасливими (Лк 11:28).
[1] N. T. Wright, Jesus and the victory of God. London: Society for Promoting Christian Knowledge. 1996, – P.230-239
Дуже дякую
Дякую щиро! ?