Тоді прибув Ісус із Галилеї на Йордан до Йоана, щоб христитися від нього; 14. але Йоан спротивлявся йому, кажучи: «Мені самому треба христитися в тебе, а ти приходиш до мене?» 15. Ісус у відповідь сказав до нього: «Залиши це тепер, так бо личить нам здійснити всяку правду.» І тоді він залишив його. 16. А охристившись, Ісус зараз же вийшов з води. І ось розкрилось йому небо, і він побачив Духа Божого, який спускався, мов голуб, і зійшов на нього. 17. І голос пролунав з неба: «Це Син мій любий, що його я вподобав.»
Проте вже в ранній Церкві люди ставили питання: якщо Йоан хрестив на покаяння, то чому безгрішний Ісус прийняв цей обряд? Відповідь знаходиться в діалозі, який міститься в Євангелії від Матея. Йоан не хотів хрестити Ісуса: «Йоан спротивлявся йому, кажучи: «Мені самому треба христитися в тебе, а ти приходиш до мене?» (Мт 3:14). Але «Ісус у відповідь сказав до нього: «Залиши це тепер, так бо личить нам здійснити всяку правду.» І тоді він залишив його» (Мт 3:15). Звідси видно, що особисте покаяння відсутнє. «Здійснити/сповнити всяку правду/праведність» – означає не залишити невиконаним нічого з того, що хоче Бог.[1]
Це дуже добре можна зрозуміти, коли читати т. зв «смислові» переклади, чудовим прикладом якого, є новий переклад на англійську мову зроблений N. T. Wright під назвою “The kingdom New Testament. A Contemporary translation”. В цьому перекладі Мт 3:14–15 звучить наступним чином: «John tried to stop him. “I ought to be baptized by you,” he said, “And are you going to come to me?” “This is how it’s got to be right now,” said Jesus. “This is the right way for us to complete God’s whole saving plan”».
Більше того, виглядає, що подія хрещення Ісуса була настільки виключно Його власною ініціативою, та настільки вразила ранню Церкву, що євангелист Йоан виразно не описує самої події хрещення – якщо б ми мали тільки Євангеліє від Йоана то мого б скластися враження, що Ісус не був взагалі охрещений в Йордані.[2]
Важливо також підкреслити, що Матей не каже прямо, що «Йоан охрестив Ісуса», але що «тоді він залишив його», акцентуючи тим самим на благанні Йоана цього не робити («Мені самому треба христитися в тебе, а ти приходиш до мене?»). Хрестячи Ісуса, однак, навіть проти власної волі чи радше правильного розуміння такого упокорення Ісуса, Йоан таким чином, також дає приклад для наслідування, як потрібно реагувати на волю та бажання Ісуса.
«А охристившись, Ісус зараз же вийшов з води. І ось розкрилось йому небо, і він побачив Духа Божого, який спускався, мов голуб, і зійшов на нього. 17. І голос пролунав з неба: «Це Син мій любий, що його я вподобав.» (Мт 3:16–17). Після хрещення, Ісус виходить з води без визнання гріхів, як це звичайно робили охрещувані, поки вони ще були у воді – Ісус не мав гріхів, які потрібно було визнавати.
Слова «Це Син мій любий» відлунюють Пс 2:7, в якому йдеться про царя з роду Давида; фраза «що його я вподобав» відлунюють до пророцтва Ісаї 42:1, в яких йдеться про Слугу Господнього.
«Він побачив Духа Божого, який спускався, мов голуб, і зійшов на нього» – зазвичай Матей пише про Святого Духа (1:18, 20; 3:11; 12:32; 28:19). Але тут він пише про «Духа Божого» для тринітарного посилання: Бог, Ісус – Його улюблений Син та Дух Божий (також в 12:28). Таке відсилання за допомогою тринітарних термінів (28:19), творить зв’язок між хрещенням Ісуса та християнським хрещенням.
Дуже важливим є ще один акцент. Як пише в своєму коментарі на Євангеліє від Матея N. T. Wright: «Символом Духа став голуб, і це значить, що майбутній Божий суд буде вершитися мирним, а не войовничим духом старовини. Сам земний суд, який засудив Ісуса, піддасться судові Божого Духа. Одне із завдань цієї глави Євангелія – знову навчити людей здатності дивуватися і розуміти, що Ісус прийшов виконати Божий задум, а не наші очікування».
Крім того, для народу хрещення Йоана означало розрив з грішним минулим і початок нового життя, в Ісуса ж починалася нова фаза Його місії, – закінчилося звичайне життя в Назареті й почалося трирічне прилюдне служіння.
Щоб усвідомити значення того, що сталося на Йордані потрібно читати Євангеліє до кінця. Тільки тоді можна зрозуміти, чому Ісус також має ім’я «Емануїл, – що значить з нами Бог». Саме слова «З нами Бог» ми дуже урочисто співаємо в часі Великого Повечір’я на празники Різдва та Богоявління. Цим радісно, проголошуємо, що Той Хто прийняв людське тіло в убогому вертепі; став на Йордані, покірно схиливши голову поруч з грішниками; їв і пив з відкинутими і упослідженими; дружив з митарями і блудницями; перед страхом смерті обливався кровавим потом в Гетсиманії; був зраджений друзями та не справедливо оскаржений тими, які найбільше знали про Бога; відчув пекло віддаленості від Бога та жахливої самотності так, що кричав на хресті «Боже мій! Боже мій! Чому ти мене покинув?!»; як людина страждав, помер і був похований у гробі; І ВОСКРЕС НА ТРЕТІЙ ДЕНЬ – Є ЕМАНУЇЛ.
Після Різдва, празник
Богоявлення далі впроваджує всіх нас в невимовне Таїнство Божого до нас
сходження, щоб Ти і я могли почути те, що Отець сказав на Йордані Ісусові «Ти
Син Мій улюблений в тобі Моє уподобання». Оновлення усього творіння, та
повернення нам свідомості та статусу улюблених Божих доньок та синів і є
найбільшим бажанням Бога…
[1] Metzger B.M. The New Testament: Its Background, Growth and Content (3rd ed.). New York: Abingdon Press 2003, – p. 132
[2] Gundry R. H., Commentary on the New Testament. Verse-by-Verse Explanation with A Literal Translation, Baker Academic 2010, p. 11
