А коли зібралася сила народу, і з усіх міст приходили до нього, Ісус сказав їм у притчі: 5. «Вийшов сіяч сіяти своє зерно. І як він сіяв, одне впало край дороги й було потоптане, і птиці небесні його видзьобали. 6. Друге упало на камінь і, зійшовши, висхло, бо вогкости не мало. 7. Інше впало між тернину, і тернина, вигнавшися з ним вкупі, його заглушила. 8. Врешті, інше впало на добру землю і, зійшовши, сторицею вродило.» Кажучи це, Ісус голосно мовив: «Хто має вуха слухати, нехай слухає.» 9. Учні його спитали, що б вона могла значити, оця притча. 10. Він сказав їм: «Вам дано знати тайни Божого Царства; іншим же в притчах, щоб вони, дивлячись, не бачили, і слухаючи, не розуміли. 11. Ось що значить оця притча: зерно це слово Боже. 12. Тії, що край дороги, це ті, що слухають, та потім приходить диявол і вириває геть з їх серця слово, щоб вони не увірували та й не спаслися. 13. Ті ж, що на камені, це тії, що, почувши, з радістю приймають слово, але не маючи коріння, вірують дочасу й під час спокуси відпадають. 14. А те, що впало між тернину, це ті, що вислухавши, ідуть, та клопоти, багатства і життєві розкоші їх душать, і вони не дають плоду. 15. Нарешті, те, що на землі добрій, це ті, що чувши слово серцем щирим, добрим, його держать і дають плід у терпінні.
Лука[i] використовує цю притчу для того, щоб зробити акцент на відповідь, якої вимагає благовість Ісуса. Сама притча демонструє як різні люди сприймали служіння Ісуса. Ремінісценції з Старого Завіту визначають структуру цілої притчі. Метафори сіяння можна знайти в Єр 31, 27; Єз 36, 9; Ос 2, 23 та особливо в Єр 4, 3 де йде мова про сіяння між терням.
Фраза розміщена в Лк 8, 10 (Він сказав їм: «Вам дано знати тайни Божого Царства; іншим же в притчах, щоб вони, дивлячись, не бачили, і слухаючи, не розуміли.) може збивати з пантелику та вимагає детальніших роз’яснень. Грецьке поняття μυστηριον – mistirion – тайна насправді має семітські коріння й означає есхатологічні діяння Бога, які будуть відкриті вибраним людям. Таким чином в контексті притчі тайни пов’язані з есхатологічним задумом Бога, але вони також вказують й на роль Ісуса в одкровенні Історії спасіння. Подальша частина вірша є цитатою з Іс 6, 9 – 10. Іс 6 – це глава, яка розповідає про видіння Святого Бога (6, 1 – 4), покликання пророка (6, 5 – 8) та новину, яку Ісая покликаний проголошувати (6, 9 – 13). Щоб краще зрозуміти вірші з Іс 6, 9 – 10 краще читати цілий фрагмент післаництва Ісаї 6, 9 – 13. Проте важливо знати, що є два варіанти цього тексту. Перший – старіший й доволі жорсткий – єврейський (т. зв. масоретський): «Іди й промов до цього люду: Слухайте добре, та не розумійте! Дивіться добре, але не знайте!10 . Зроби затверділими серце цього люду, затули його вуха, закрий його очі, щоб він не бачив своїми очима, щоб він не чув своїми вухами, щоб його серце не розуміло, щоб не вилікувався знову.»11 . І я сказав: «Докіль, о Господи?» А він відказав: «Докіль не опустіють міста й не обезлюдніють, і хати будуть без людей і край зовсім опустіє.12 . Господь прожене людей, і пусто-глухо посеред країни стане.13 . І коли б іще десята частина зосталась у ній, то й вона теж буде спустошена, як теребинт і дуб, від яких, якщо їх зрубати, зостається пень. Той його пень – святе насіння». Автори пізнішого перекладу на грецьку мову в III ст. до Хр. (т. зв. Септуагінта – LXX) значно пом’якшили цей текст: «Іди, і промов народові цьому: Ви будете чути, та не зрозумієте, і будете бачити, але не пізнаєте. 10 Бо зробилось грубим серце народу цього, і вухами тяжко чує, і очі свої закрили, щоб не бачили очима, й вухами щоб не чули, і щоб не зрозуміли своїм серцем, і не навернулися, і щоб я не зцілив їх!». Таргуми (перклади з єврейської на арамейську) також містять пом’якшений варіант.
Три елементи цього післаництва пророка до Ізраїлю проходять червоною ниткою через усю книгу Ісаї: жорстокість та непокірність Богові, зв’язок між гріхом та вигнанням, та слабкий, але впевнений промінь надії на спасіння святого «залишку». Таким чином в контексті книги Ісаї вірші 6, 9 – 10 виступають в якості пророчого слова суду стосовно невірного народу – проте хоч народ відкидає Божий задум, непокірність людей не робить безплідним Боже слово. Лука використовуючи цитату з Іс 6, 9 – 10 пов’язує її з основним розділом свого Євангелія (Лк 9, 51 – 19, 44) в якому загострює увагу читачів на тому, що юдеї (релігійна еліта) відкидають Добру Новину.
Ситуаційний контекст показує, що цією притчею Лука
пред’являє звинувачення юдейським вождям часів Ісуса, як були свого часу
звинувачені вожді Ізраїлю в часи Ісаї (Іс 3, 12 – 16). Проте в контексті цілого
Євангелія від Луки продовжує звучати й заклик до покаяння звернений до всіх (Лк 10, 1 – 16; 13, 1 – 9;
14, 15 – 24; 15, 1 – 32; 17, 26 – 37; 19, 1 – 10). В Іс 6 йдеться про те, що
народ відкине Ісаю, але він покликаний це перетерпіти. Подібно й в Лк 8, 10 підтверджуються
слова, які прозвучали на початку служіння Ісуса: «Ніякого пророка не приймають
добре в своїй батьківщині» (Лк 4, 24). Тема Іс 6 з’являється знову в кінці
Діянь 28 де поєднує служіння Ісуса з служінням апостолів. Звідси терпіння та гоніння, які
характеризують служіння учнів Ісуса, не повинні розглядатися як свідчення
їхньої невдачі.
Церква є Новим Ізраїлем.
Сучасний контекст також ставить перед нами ряд актуальних питань відносно
нашого вміння слухати Слово Боже та відповідати на нього: ці питання однаковою
мірою є дуже важливі для всіх християн –
нового народу Божого та його провідників. З огляду на формат допису не
буду деталізувати численні цитати, які характеризують Боже Слово та важливість
правильної реакції на нього. Скажу тільки, що ні провідники, ні народ – не
можуть ігнорувати Боже Слово (пор. Іс 55, 10 – 11). Очевидним є також факт, що кому багато дано з
того й більше спитають (пор. Лк 12, 47 – 48).
[i] Сьогоднішні роздуми основані на книзі: Билл Г., Карсон Д.(ред), Ветхий Завет на страницах Нового. Ев. От Луки. Ев. От Иоанна. Пер. с англ., Коллоквиум, Черкасы 2011, 124 – 128
