Коли Ісус увійшов у Капернаум, приступив до нього сотник, благаючи його словами: 6. «Господи, слуга мій лежить дома розслаблений і мучиться тяжко.» 7. Ісус каже до нього: «Я прийду й оздоровлю його.» 8. Тоді сотник у відповідь мовив: «Господи, я недостойний, щоб ти ввійшов під мою покрівлю, але скажи лише слово і слуга мій видужає. 9. Бо і я теж підвладний чоловік, маю вояків під собою, і кажу цьому: Іди, – і йде, а тому: Ходи, – і приходить; і слузі моєму: Зроби це, – і він робить.» 10. Почувши це Ісус, здивувався і сказав тим, що за ним ішли: «Істинно кажу вам: Ні в кого в Ізраїлі я не знайшов такої віри. 11. Кажу вам, що багато прийде зо сходу й заходу, і засядуть з Авраамом, Ісааком та Яковом у Царстві Небеснім, 12. а сини царства будуть викинуті геть у темряву кромішню, де буде плач і скрегіт зубів.» 13. І сказав Ісус сотникові: «Йди, хай тобі станеться за твоєю вірою!» І видужав слуга тієї ж години.
Уривок з Євангелія від Матея розміщений у 8:5–13 розповідає про зцілення слуги римського сотника з Капернауму. Це надзвичайне свідчення євангелиста, подібно як і уривок, що його випереджує та розповідає про зцілення прокаженого (8:1–4), в наративі Євангелія слідує одразу після Нагірної проповіді, яка розміщена в 5 – 7 главах. Спочатку Ісус навчає словом, а потім тим самим словом діє – зціляє. Матей скомпонував свій твір так, що після навчальної частини Євангелія завжди слідує діяльна. Так повторюється аж п’ять разів (Мт 5 – 7: т. зв Нагірна проповідь; Мт 10: Місія Царства; Мт 13: Притчі про Царство; Мт 18: Навчання про Церкву; Мт 23 – 25 Остання промова Ісуса), кожний з котрих закінчується подібною фразою «і як Ісус скінчив ці слова» (Мт 7:28; 11:1; 13:53; 19:1; 26, 1). В цей спосіб Матей демонструє, що Ісус є той «новий Пророк», про якого заповідав Мойсей в книзі Второзаконня 18:15: «Пророка з-поміж вас, з твоїх братів, такого, як я, Господь, Бог твій, настановить тобі; Його маєте слухатись». Таким чином, з одного боку, Ісус як новий Мойсей (в Старому Завіті Мойсей дав Ізраїлеві Тору – Вчення (П’ятикнижжя): Буття, Вихід, Левіт,Числа, Второзаконня) проповідує новому Ізраїлеві (Церкві) з нового Синаю (Нагірна проповідь: Мт 5 – 7), а з іншого боку, Він є незрівнянно більший ніж Мойсей: бо ж будучи в абсолютній єдності з Отцем (пор. Йо 10:30) є Животворящим Господом, якого слово «живе і діяльне» (пор. Євр 4:12).
Сила цього слова є грандіозна – ним Він не тільки творить світ і все, що існує в ньому (Словом Господнім створене небо, і подихом уст його – вся його оздоба – Пс 32: 6), але й підтримує цей світ та діє в ньому в рамках Історії Спасіння (Підтримуючи все своїм могутнім словом, здійснив очищення гріхів і возсів праворуч величі на вишині – Євр 1:3), а в кінці буде судити світ цим же ж словом (Хто мене відкидає і слів моїх не приймає, має той суддю свого: слово, яке я вирік, судитиме його дня останнього – Йо 12:48). Надзвичайно важливим є той факт, що єврейський термін «dabar», на українську мову можна перекласти і як «слово», і як «діло». Звідси гідним подиву є довір’я сотника, який каже до Ісуса: «Скажи лише слово – і слуга мій видужає» (Мт 8:8).
Ісус хвалить віру римського вояка, під якою в семітському розумінні завжди мається на увазі насамперед довір’я до особи (слово віра – emuna, в єврейській мові є спільнокореневим зі словом “Амінь” і тому окрім стверджувального змісту, містить в собі значення вірності, твердості та непохитності). На відміну від грецького світу, та властивого йому абстрактного мислення, семіти ніколи не вживали термін «віра» у відношенні до якихось теоретичних чи абстрактних питань чи істин (тому ідолопоклонство вважалося дуже великим гріхом – вірячи в ідоли, ти по суті узалежнював себе та ввіряв себе комусь чи чомусь, чого насправді не існує, або, що є незрівнянно меншим за людину, яка є вінцем творіння; беручи до уваги факт, що ми уподібнюємося до того кому чи чому поклоняємося, ідолопоклонство було шляхом деградації та нищення особи).
Мудреці, які прийшли зі сходу, щоб поклонитися Ісусові (Мт 2:1–12), римський сотник (Мт 8:5–13), жінка ханаанянка (Мт 15:21–28) – не зважаючи на те, що були язичниками, спромоглися на такий вияв довіри до Ісуса, на який і близько не були здатні ті, які думали, що майже все знають про Бога та були певні, що є кращими від тих же ж язичників.
Чи сьогодні (читаючи приватно цей уривок чи слухаючи його в храмі) ми маємо відвагу повторити за сотником: “Ісусе! скажи лише слово”, – щоб з довір’ям відкритися на силу та Життя, які криються в Добрій Новині – Євангелії?
